Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

«У касаційній скарзі заступник прокурора порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної. Стверджує, що апеляційний суд, приймаючи рішення про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_2 (ч. 1 ст. 137 КК), безпосередньо не дослідив інших доказів, які суд першої інстанції поклав в основу обвинувального вироку. На думку прокурора, суд, без наведення в ухвалі обґрунтованих мотивів безпідставно визнав неналежними доказами показання законного представника потерпілої ОСОБА_3 та свідка. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК. У касаційній скарзі адвокат потерпілої ОСОБА_1, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції через неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що апеляційний суд всупереч вимогам КПК не навів достатніх мотивів, чому він узяв до уваги та поклав в основу свого рішення показання свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які є співробітниками ДНЗ, при цьому відкинув показання експерта ОСОБА_9. На думку адвоката, рішення апеляційного суду про відсутність у діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 137 КК, є передчасним, оскільки було прийнято без належного з’ясування фактичних обставинам справи та внаслідок неправильного тлумачення норм п. 1.35 Інструкції з організації харчування дітей у дошкільних навчальних закладах, затвердженої наказом Міністерства освіти і науки України та Міністерства охорони здоров’я України від 17 квітня 2006 року № 298/227. Верховний Суд судові рішення залишив без змін. Як убачається зі змісту касаційних скарг, суть наведених у них доводів фактично зводиться до неналежної оцінки доказів судом апеляційної інстанції, що по суті стосується невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, при цьому представник потерпілої також заперечує повноту апеляційного розгляду, яка згідно зі ст.ст. 433, 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Захисник, не погодившись із вироком місцевого суду, подала на нього апеляційну скаргу, в якій наводячи відповідні аргументи, просила скасувати вказане судове рішення і закрити кримінальне провадження у зв’язку відсутністю в діях ОСОБА_2 складу інкримінованого злочину. Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження у визначених ст. 404 КПК межах, у порядку, встановленому ст. 405 КПК ретельно перевірив доводи сторони захисту, за її клопотанням із додержанням вимог ст. 404 КПК повторно дослідив докази, а саме допитав обвинувачену ОСОБА_2, свідків, судово-медичного експерта, а також дослідив письмові докази. За наслідками повторного дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, згаданий суд, проаналізувавши та оцінивши кожен із доказів відповідно до ст. 94 КПК з точки зору належності, допустимості, а їх сукупність – із точки зору їх достатності та взаємозв’язку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що досліджені докази не доводять винуватості обвинуваченої у вчиненні інкримінованого їй злочину, передбаченого ч. 1 ст. 137 КК, а тому скасував вирок місцевого суду та закрив кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу вказаного кримінального правопорушення. У своїх висновках апеляційний суд навів переконливі мотиви на обґрунтування прийнятого рішення. Апеляційний суд в ухвалі зазначив, що об’єктивною стороною злочину, передбаченого ст. 137 КК, є невиконання або неналежне виконання особою своїх професійних чи службових обов’язків щодо охорони життя і здоров’я неповнолітніх, що завдало істотної шкоди здоров’ю потерпілого. Під невиконанням або неналежним виконанням професійних чи службових обов’язків щодо охорони життя і здоров’я неповнолітніх слід розуміти недотримання закріплених у відповідних посадових інструкціях, приписах або законах прав та обов’язків службовими та посадовими особами, на яких покладено обов’язок із забезпечення належної охорони життя і здоров’я неповнолітніх, їх добробуту й безпечного проживання і перебування в місцях навчання, праці, відпочинку. Тобто відповідальність за ст. 137 КК настає лише у випадку, якщо дії, невиконання чи неналежне виконання яких спричинило передбачені у статті наслідки, входили до кола професійних чи службових обов’язків цієї особи. Врахувавши наведене, а також оцінивши досліджені в ході апеляційного розгляду докази, апеляційний суд установив, що ОСОБА_2, виконала усі передбачені для неї обов’язки у тій послідовності, яку визначено в Інструкції, тобто за 30 хв. до видачі їжі дітям зняла пробу з готових страв та занесла відомості до журналу бракеражу готової продукції, надала дозвіл на видачу страв, а також після того, що сталося, діючи відповідно до Інструкції та посадових обов’язків, надала кваліфіковану первинну медичну допомогу потерпілій. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зауважив, що положеннями Інструкції чи посадовою інструкцією, затвердженої наказом директора ДНЗ, якими керується у своїй діяльності ОСОБА_2, не визначено, якою має бути температура страв у момент їх видачі та яким чином вона повинна вимірюватись, при цьому спеціальних приладів для визначення температури видачі готових страв у ДНЗ не існує (підтверджено свідком), а тому суд дійшов висновку, що сторона обвинувачення не довела факту неналежного виконання ОСОБА_2 своїх професійних обов’язків, що полягало у невизначенні температурного режиму страви – горохового супу. З урахуванням викладених обставин висновок апеляційного суду про відсутність у діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 137 КК, ґрунтується на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими безпосередньо під час апеляційного розгляду і оціненими судом відповідно до вимог ст.94 КПК.»