Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

23 липня 2019 року

м. Київ

справа № 456/3770/17

провадження № 51-2633 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,

прокурора                                         ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора ОСОБА_6 , яка брала участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, та захисника ОСОБА_7 на вирок Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21 травня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 21 лютого                  2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017140130001794, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, котра народилася та зареєстрована у АДРЕСА_1 , проживає на АДРЕСА_2 , раніше не судимої,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21 травня                 2018 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК та призначено їй покарання                 у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Прийнято рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з вироком ОСОБА_8 визнано винною в тому, що вона 5 жовтня                  2017 року в період із 14:00 до 15:30, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння,         за місцем свого проживання на АДРЕСА_2 , у ході конфлікту з чоловіком ОСОБА_9 , діючи умисно, з метою заподіяння тілесних ушкоджень завдала останньому клинком ножа один удар                   у праве стегно, заподіявши колото-різаної рани з ушкодженням стегнової артерії,                        що відноситься до тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя                            в момент заподіяння. Внаслідок цього у ОСОБА_9 розпочалася гостра зовнішня кровотеча, від якої він цього ж дня помер.

Львівський апеляційний суд ухвалою від 21 лютого 2019 року змінив вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 і пом`якшив засудженій покарання                       із застосуванням положень ст. 69 КК до 4 років позбавлення волі. У решті вирок залишив без зміни.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженої, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_8 і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вважає, що положення ст. 69 КК при призначенні ОСОБА_8 покарання застосовано неправильно. Свого рішення у цій частині апеляційний суд не мотивував, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону. Призначене ОСОБА_8 покарання, на думку прокурора, за своїм розміром є явно несправедливим через м`якість.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину й особі засудженої через суворість, просить змінити рішення місцевого та апеляційного судів щодо ОСОБА_8 , перекваліфікувати дії засудженої з ч. 2 ст. 121 на ч. 1 ст. 119 КК             та призначити покарання, не пов`язане з позбавленням волі. Вказує на те,                         що ОСОБА_8 не мала умислу на заподіяння ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, удару ножем у ногу потерпілого завдала випадково, а тому кваліфікацію вчиненого за ч. 2 ст. 121 КК вважає неправильною. На думку захисника, виправлення ОСОБА_8 можливе без відбування покарання                   у виді позбавлення волі із застосуванням положень статей 69, 75 КК.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 не підтримала касаційну скаргу прокурора та заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника. Судові рішення просила залишити без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судами першої                та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати                              й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Частково задовольнивши апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 ,              в якій порушувалися питання невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та юридичної оцінки дій засудженої ОСОБА_8 , апеляційний суд в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну оцінку вчиненому.

За фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, дії ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 121 КК кваліфіковано правильно.

Розмежування складів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121 КК та ч. 1 ст. 119 КК, здебільшого здійснюється за їх суб`єктивною стороною, виходячи з фактичних підстав кваліфікації конкретного суспільно небезпечного діяння, зокрема способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації тілесних ушкоджень. У цьому контексті необхідно ретельно проаналізувати не лише об`єктивні, а й суб`єктивні ознаки складу злочину, оскільки саме суб`єктивна сторона складу злочину становить основний критерій розмежування вбивства через необережність                              та умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого.

Так, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів. З об`єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діяннями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою                 та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини – умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження                                              і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки).

На відміну від цього вбивство з необережності може бути вчинено лише при необережній формі вини, яка може виступати у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Як установили суди першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_8 умисно завдала потерпілому ОСОБА_9 один удар клинком ножа у праве стегно, чим заподіяла колото-різаного ушкодження правого стегна з ушкодженням стегнової артерії, небезпечне для життя в момент заподіяння, що має прямий причинно-наслідковий зв`язок зі смертю потерпілого.

Такий висновок достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, які були предметом дослідження суду першої та апеляційної інстанцій, зокрема,                            на показаннях потерпілого ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , засудженої ОСОБА_8 , експерта  ОСОБА_15 , даних протоколів слідчих дій, висновках судово-медичних експертиз, які у своїй сукупності отримали належну оцінку суду.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи та показаннями експерта                 ОСОБА_15 ц судовому засіданні саме від удару ОСОБА_8 клинком ножа потерпілий отримав колото-різане ушкодження правого стегна з ушкодженням стегнової артерії, що відноситься до тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент його заподіяння, внаслідок якого розпочалася гостра зовнішня кровотеча, що призвела до смерті ОСОБА_9 . Глибина раневого каналу може свідчити про те, що таке проникаюче поранення утворилося від цілеспрямованих дій із прикладанням значної фізичної сили.

Крім того, про наявність у засудженої ОСОБА_8 умислу на заподіяння тілесних ушкоджень свідчить і те, що після завдання ножового удару, помітивши гостру зовнішню кровотечу в потерпілого ОСОБА_9 та повідомивши про                  це свідку ОСОБА_14 , ОСОБА_8 не надала медичної допомоги потерпілому, відмовилася відчинити двері медичним працівникам і поліції, яких викликав ОСОБА_14 , повідомивши їм, що ножового поранення нікому                      не завдано і допомога нікому не потрібна.

Таким чином, виходячи з фактичних обставин кримінального провадження, встановлених місцевим та апеляційним судами на підставі дослідження доказів, при завданні ОСОБА_9 удару клинком ножау стегно ОСОБА_8 усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій та розраховувала на такі можливі наслідки, як шкода здоров`ю потерпілого. При чому тяжкості цих наслідків у її свідомості не було конкретизовано, тобто вона діяла з невизначеним умислом, а тому відповідальність має бути за фактичними наслідками, які настали, – умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження. Щодо спричинення смерті потерпілого, то в діях засудженої ОСОБА_8 має місце необережна форма вини у вигляді злочинної недбалості.

З огляду на викладене та з урахуванням положень кримінального закону колегія суддів погоджується з висновками суддів першої та апеляційної інстанцій про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 121 КК і вважає таку кваліфікацію правильною, а доводи захисника про наявність у діях засудженої ознак складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК, – безпідставними.

Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно                    до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку доводам захисника ОСОБА_7 про вчинення засудженою злочину з необережності, які є аналогічними доводам                       в її касаційній скарзі, та обґрунтовано визнав їх неспроможними.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції погодився з доводами в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_7 щодо суворості призначеного ОСОБА_8 покарання за вчинене нею кримінальне правопорушення тазмінив вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 121 КК, знизивши засудженій на підставі ст. 69 КК розмір покарання до 4 років позбавлення волі.

Підстав для подальшого пом`якшення покарання, а також для звільнення                 ОСОБА_8 на підставі ст. 75 КК від відбування покарання, про що захисник ОСОБА_7 просить у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

При цьому доводи касаційної скарги прокурора про необґрунтоване застосування щодо ОСОБА_8 положень ст. 69 КК колегія суддів вважає безпідставними.

Так, згідно з приписами ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання,                         не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Апеляційний суд, змінюючи вирок місцевого суду, врахував наявні обставини, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 злочину, – часткове визнання вини, щире каяття, вчинення злочину в ході сварки, віктимну поведінку потерпілого, а також дані про особу винної, котра до кримінальної відповідальності притягується вперше, готова нести відповідальність, і дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення ОСОБА_8 покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої санкцією               ч. 2 ст. 121 КК.

У даному конкретному випадку, призначене ОСОБА_8 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є пропорційним характеру вчинених дій, їх небезпечності, необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження нових злочинів. Підстав вважати його явно несправедливим через м`якість, про                         що прокурор порушив питання у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Ухвала апеляційного суду належним чином умотивована та відповідає вимогам            ст. 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були                        б підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

За таких обставин, касаційні скарги захисника та прокурора не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК, суд

ухвалив:

Вирок Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21 травня                     2018 року, змінений ухвалою Львівського апеляційного суду від 21 лютого                   2019 року, та ухвалу Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора та захисника  – без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                        ОСОБА_2                                     ОСОБА_3