Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

«У касаційній скарзі захисник, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_1 (за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст.190; ч. 1 ст. 361-2; ч. 2 ст. 361-2 КК) судові рішення та закрити кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 190; ч. 1 ст. 361-2 КК через невстановлення достатніх доказів для доведення його винуватості в суді. Обґрунтовуючи свої вимоги захисник зазначає, що матеріали справи не містять доказів винуватості ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 190 КК (шахрайство, вчинене шляхом незаконних операцій із використанням електронно-обчислювальної техніки), з огляду на те, що сторона обвинувачення не вказала які програмні засоби були застосовані обвинуваченим для проникнення до систем фінансово-кредитних установ, при цьому у цьому провадженні не встановлена потерпіла сторона, що свідчить про відсутність об’єктивної сторони складу злочину. Стверджує, що досліджені докази в суді не доводять наявності в діях ОСОБА_1 й суб’єктивної сторони цього злочину, оскільки засуджений не мав прямого умислу на заволодіння кредитними коштами без наміру їх повернення. Вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій усупереч вимогам статей 370, 374 КПК з огляду на норми статей 89, 94 КПК не мотивували свого рішення щодо визнання допустимими доказами, а саме відповідей директорів згаданих товариств на запити, які були покладені в основу доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні вказаного злочину. Що стосується засудження ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 361-2 КК, то захисник вважає, що інформація, яку останній збував, не може бути предметом вказаного злочину, оскільки судами не з’ясовано, яким чином її було створено та у який спосіб було захищено на в ЕОМ, АС, комп’ютерних мережах або но носіях такої інформації. За твердженням скаржниці, інформацію ОСОБА_1 одержав із мережі Інтернет, засоби її захисту були відсутні, а тому склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 361-2 КК в діях останнього відсутній. Верховний Суд судові рішення залишив без зміни. У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження Суд установив, що висновки місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 190; ч. 1 ст. 361-2 КК ґрунтуються на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК. Зокрема, такі висновки суду підтверджуються: - показаннями допитаних у судовому засіданні свідків: ОСОБА_3 - про обставини отримання ним інформації з обмеженим доступом від ОСОБА_1, ОСОБА_2 – про те, що будь-яких заявок на оформлення кредиту у ТОВ «Лайм-Фінанс», ТОВ «Інфінанс» у мережі інтернет він не оформлював, при цьому своїх офіційних документів він нікому не передавав; ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 - про те, що із ОСОБА_1 вони не знайомі та дозволу на розповсюдження своїх копій особистих офіційних документів йому не надавали; експерта Зелінського Ю. В. - про те, що доступ до файлообмінника, на якому містилися копії документів осіб, можна отримати лише за допомогою пароля; - фактичними даними, що містяться у протоколах обшуку, огляду предмета (ноутбука марки «Самсунг»), огляду речей (пластикової банківської картки ПАТ КБ «ПриватБанк», огляду (сторінки «ІНФОРМАЦІЯ_9» соціальної мережі «Вконтакте»); копіями особистих документів осіб, які ОСОБА_1 передав ОСОБА_3; даними, що містяться у висновку судової комп’ютерної-технічної експертизи, виписці ПАТ КБ «ПриватБанк» за банківською карткою, що належить ОСОБА_1; відповідями ТОВ «Лайм-Фінанс», ТОВ «Інфінанс» на запити органу досудового розслідування та іншими дослідженими письмовими доказами, зміст яких детально відображено у вироку. Отже, докази, на яких ґрунтується обвинувачення засудженого, було отримано у визначеному КПК порядку, вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження суду, не викликають сумніву в законності їх збирання (формування) та процесуального закріплення. Переконливих доводів, які би свідчили про істотне порушення судом приписів ст. 94 цього Кодексу, захисник не навела. Що стосується доводів захисника про відсутність у діях ОСОБА_1 ознак складу замаху на шахрайство у зв’язку з тим, що не встановлено потерпілої сторони у кримінальному провадженні, то вони є необґрунтованими з огляду на таке. Відповідно до ч. 2 ст. 55 КПК права й обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Як убачається з наявних у матеріалах кримінального провадження листів слідчого управління Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, адресованих ТОВ «Лайм-Фінанс» та ТОВ «Інфінанс», представникам зазначених товариств було повідомлено про проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 та роз’яснено їм право звернутися до уповноваженого органу із заявами про залучення їх як потерпілих у кримінальному провадженні. З огляду на те, що представники вказаних товариств не надали слідчому згоди на залучення їх до провадження як потерпілих та не подали відповідної заяви, що, на думку Верховного Суду, вказує на відсутність законних підстав про визнання ТОВ «Лайм-Фінанс» та ТОВ «Інфінанс» потерпілими у цьому провадженні. Крім того, ненабуття зазначеними суб’єктами господарювання статусу потерпілих у кримінальному провадженні є елементом реалізації їх суб’єктивних прав та в жодному разі не може свідчити про відсутність у діях ОСОБА_1 складу злочину чи відсутність шкоди охоронюваним правам та інтересам, а тому доводи захисника, викладені у касаційній скарзі про протилежне є неспроможними. Також необґрунтованими є й аргументи захисника про те, що засуджений не мав прямого умислу на заволодіння кредитними коштами ТОВ «Лайм-Фінанс» та ТОВ «Інфінанс», обґрунтовані тим, що у заявці при оформлення кредиту він зазначив себе як поручителя.»