Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

17 липня 2019 року

м. Київ

справа № 752/3933/18

провадження № 51-63км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

захисника                                                   ОСОБА_6 ,

виправданої                                               ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 9 жовтня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №  12017100010008979, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки  АДРЕСА_1 , зареєстрованої в цьому АДРЕСА_2 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 26 квітня 2018 року ОСОБА_7 визнано невинуватою та виправдано у зв`язку з відсутністю в її діях складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК. Вирішено питання про речові докази.

Органами досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувалась у порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило  потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, за таких обставин.

23 вересня 2017 року близько 11:30 ОСОБА_7 , керуючи технічно справним автомобілем марки "Форд Фієста" (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухаючись по сухому, чистому асфальтобетонному дорожньому покриттю проїзної частини вул. Л. Толстого з боку вул. Вєтрова в напрямку вул.  Саксаганського в м. Києві зі швидкістю приблизно 5 км/год., при здійсненні лівого повороту до будинку № 43 на вул. Л. Толстого у м. Києві, порушила вимоги п. "б" 2.3, п. 10.1 Правил дорожнього руху (далі – ПДР),  виявила неуважність, перед зміною напрямку руху не переконалася, що це буде безпечно і не створить перешкоди або небезпеки для інших учасників руху та, виїхавши у крайню ліву смугу зустрічного напрямку, лівою передньою бічною частиною автомобіля зіткнулась з велосипедистом ОСОБА_8 , який, рухаючись на велосипеді "Romet" у попутному з нею напрямку, здійснював маневр обгону автомобіля ОСОБА_7 . Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП) велосипедист ОСОБА_8  отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

Київський апеляційний суд ухвалою від 9 жовтня 2018 року залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу прокурора – без задоволення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, які її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий  розгляд у цьому суді у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор указує на те, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився  апеляційний суд, усупереч вимогам ст. 94 КПК необґрунтовано не взяв до уваги та відкинув докази сторони обвинувачення, а саме висновок експерта  від 26 січня 2018 року № 12-1/2758, відповідно до якого порушення водієм автомобіля "Ford Fiesta" (державний номерний знак НОМЕР_1 ) ОСОБА_7 вимог п. "б" 2.3, п. 10.1 ПДР перебувають у прямому причинному зв`язку з виникненням ДТП та її наслідками, а також показання судового експерта ОСОБА_9 , який підтвердив свої висновки у вищевказаній експертизі, та як наслідок необґрунтовано виправдав ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 286 КК. Апеляційний суд на вказані порушення, допущені судом першої інстанції,  про які зазначав прокурор в апеляційній скарзі, всупереч вимогам ст. 419 КПК не звернув уваги, не дав їм належної оцінки та необґрунтовано  залишив вирок районного  суду без зміни.

На касаційну скаргу виправдана ОСОБА_7 подала письмові заперечення, в  яких, наводячи аргументи, зазначає про безпідставність касаційних вимог прокурора та про законність судових рішень, у зв`язку з чим  просить відмовити в задоволенні його скарги.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор не підтримала касаційну скаргу сторони обвинувачення, вважала ухвалу апеляційного суду законною та обґрунтованою.

Виправдана ОСОБА_7 та її захисник ОСОБА_6 заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора, просили рішення апеляційного суду залишити без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

На будь-яких інших підставах, зокрема через невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту розгляду, суд касаційної інстанції не вправі приймати рішення про скасування чи зміну оскаржених судових рішень, а при здійсненні перегляду виходить з обставин, установлених судами нижчого рівня.

Як убачається зі змісту касаційної скарги прокурора, суть наведених у них доводів фактично зводиться до неналежної оцінки доказів судами першої та апеляційної інстанцій, що, по суті, стосується невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження, що згідно зі статтями 433, 438 КПК  не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Доводи, наведені у касаційній скарзі прокурора, про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, які призвели до безпідставного виправдання ОСОБА_7 за ч. 1 ст.  286 КК, є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких, суд відкидає докази обвинувачення.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

В силу ч. 3 ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Цих вимог закону суд першої інстанції дотримався.

У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження Суд установив, що, ухвалюючи виправдувальний вирок, суд першої інстанції під час розгляду провадження відповідно до вимог кримінального процесуального закону ретельно перевірив надані сторонами докази, зокрема й ті, на підставі яких ОСОБА_7 було пред`явлено обвинувачення, навів детальний їх аналіз і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку.

Відповідно до змісту вироку, в ньому викладено формулювання обвинувачення, пред`явлене ОСОБА_7 і визнане судом недоведеним, а також підстави її виправдання із зазначенням мотивів, керуючи якими, суд відкидає докази обвинувачення.

Так, суд першої інстанції дослідив і проаналізував:

– показання обвинуваченої ОСОБА_7 про те, що вона виконала всі вимоги правил дорожнього руху, а саме: перед тим, як здійснити маневр повороту ліворуч, увімкнула в автомобілі  лівий покажчик, безпосередньо перед початком свого маневру пригальмувала, подивилась у ліве бокове дзеркало  та дзеркало заднього ходу на проїзну частину дорогу, де у зустрічному та в попутному напрямку руху не було транспортних засобів;  показання потерпілого ОСОБА_8 про те, що він рухався на велосипеді у лівій смузі позаду автомобіля ОСОБА_7 та вважав, що водій цього автомобіля буде повертати праворуч, і вирішив її обігнати зліва по зустрічній смузі, при цьому остання  почала повертати наліво, що і призвело до виникнення ДТП на зустрічній смузі руху; показання свідка ОСОБА_10 про обставини зіткнення автомобіля ОСОБА_7   та велосипедиста на зустрічній смузі руху; показання експерта ОСОБА_9 щодо проведеної ним експертизи №  12-1/2758 від 26 січня 2018 року, висновки в якій він підтримав;

– фактичні дані: протокол огляду місця ДТП від 23 вересня 2017 року зі схемою та фототаблицею, згідно з яким подія мала місце на вул. Льва Толстого біля ресторану "Велюр" на зустрічній смузі по відношенню до напрямку руху учасників пригоди, удар відбувся між передньою лівою частиною автомобіля "Форд" (ліві передні колесо та крило) та переднім колесом велосипеда "Romet"; висновок судової автотехнічної експертизи №  12-1/2758 від 26 січня 2018 року, згідно з яким у цій дорожній ситуації причиною виникнення ДТП з технічної точки зору є невідповідність дій водія автомобіля "Форд Фіеста" ОСОБА_7 вимогам п.  10.1 ПДР та невідповідність дій велосипедиста ОСОБА_8 вимогам п. 11.14 ПДР.

Всупереч аргументам прокурора цим висновком експерта не встановлено, що порушення ОСОБА_7 вимог п. "б" 2.3, п. 10.1 ПДР перебувають у прямому причинному зв`язку з виникненням ДТП та її наслідками.

Разом із тим,  мотивуючи своє рішення про виправдання ОСОБА_7 за ч. 1 ст.  286 КК, місцевий суд обґрунтовано послався на те, що об`єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, включає три обов`язкові ознаки: а)  суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху); б)  суспільно небезпечні наслідки (заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень середньої тяжкості); в) причинний зв`язок між діянням і наслідками.

У випадку виникнення ДТП за участю декількох водіїв наявність чи відсутність в їх діях складу злочину, передбаченого відповідними частинами ст. 286 КК, потребує встановлення причинного зв`язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, дослідження характеру та черговості порушень, які вчинив кожен із водіїв, того, хто з них створив небезпечну дорожню обстановку (аварійну ситуацію), тобто з`ясування ступеня участі (внеску) кожного з них у спричиненні злочинного наслідку.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції встановив, що діяння полягало у порушенні як з боку водія ОСОБА_7 п. "б" 2.3, п.10.1 ПДР так і з боку ОСОБА_8 – п. 11.14 ПДР, наслідком є отримання потерпілим тілесних ушкоджень  середньої тяжкості, а тому з огляду на досліджені докази дійшов умотивованого висновку, що порушенням ПДР обвинуваченою ОСОБА_7 не перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з наслідками, що настали.

Не погодившись із  виправдувальним вироком, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, а також на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просив апеляційний суд скасувати оспорюване судове рішення та ухвалити обвинувальний вирок щодо ОСОБА_7 . На обґрунтування вимог своєї скарги прокурор наводив доводи (аналогічні доводам  у його касаційній скарзі), зокрема, зазначив, що суд першої інстанції не взяв до уваги висновку експерта від 26 січня 2018 року № 12-1/2758  та показань судового експерта ОСОБА_9 , які підтверджують винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину, водночас врахував показання свідка  сторони захисту ОСОБА_10 . При цьому також прокурор просив повторно дослідити обставини, установлені під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.

Апеляційний суд, переглянувши кримінальне провадження в межах, визначених ст. 404 КПК, у порядку, встановленому ст. 405 КПК, частково дослідив письмові докази у кримінальному провадженні, ретельно перевірив усі доводи, наведені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення,  з наведенням в ухвалі відповідних мотивів обґрунтовано визнав їх безпідставними та дійшов висновку про законність  вироку місцевого суду щодо виправдання ОСОБА_7   за ч. 1 ст. 286 КК.

Так, апеляційний суд, спростовуючи доводи прокурора щодо неправильної оцінки доказів, наданої місцевим судом, зазначив, що за висновком експерта № 12-1/2758 від 26 січня 2018 року причиною виникнення цієї ДТП з технічної точки зору є не лише невідповідністю дій водія автомобіля "Форд Фіеста" ОСОБА_7 вимогам п. 10.1 ПДР, а й невідповідність дій велосипедиста ОСОБА_8 нормам п. 11.14 ПДР. Цей висновок суд оцінив у вироку за правилами ст. 94 КПК з урахуванням всіх досліджених доказів та з огляду на ті фактичні обставини ДТП, які беззаперечно були встановлені судом і мають значення для цього кримінального провадження.

Крім того, апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновками суду про врахування показань свідка ОСОБА_10 , яка була очевидцем ДТП, оскільки її показання не суперечать іншим доказам у справі.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні зазначив, що місцевий суд надав правильну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності, та  прийняв обґрунтоване рішення  про виправдання ОСОБА_7 у зв`язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.

З такими висновками апеляційного суду погоджується і Верховний Суд та вважає, що відсутні підстави вважати зазначені висновки апеляційного суду сумнівними чи необґрунтованими.

Отже, ухвала апеляційного суду є належно умотивованою та обґрунтованою і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, у ній наведено мотиви, з яких виходив цей суд, та положення закону, якими він керувався при постановленні рішення.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність,  які були би безумовними підставами для скасування оскаржуваної ухвали, про що йдеться у  касаційній скарзі прокурора, Верховний Суд не встановив.

Тому подану касаційну скаргу  слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями  433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 9 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_7 – без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                    ОСОБА_2                                ОСОБА_3