Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

постанова

ІМЕНЕМ  УКРАЇНи

12 червня 2019 року

м. Київ

справа  №  1-11/04

провадження № 51-1297зпв18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

за участю:

секретаря                                        ОСОБА_10 ,

засудженого                                  ОСОБА_11 ,

захисника                                       ОСОБА_12 ,

прокурора                                       ОСОБА_13 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні заяву засудженого ОСОБА_11 про перегляд  вироку Апеляційного суду міста Києва від 12 лютого 2004 року та ухвали Верховного Суду України від 06 травня 2004 року щодо нього.

За вироком Апеляційного суду міста Києва від 12 лютого 2004 року

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя м. Києва,

засуджено до покарання: за ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі – КК) – у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 1 ст. 115 КК – у виді позбавлення волі на строк 14 років; за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК – у виді довічного позбавлення волі; за ч. 1 ст. 125 КК – у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

На підставі ст. 70 КК ОСОБА_11 остаточно визначено покарання у виді довічного позбавлення волі.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судом апеляційної інстанцій обставини

За цим вироком ОСОБА_11 визнано винуватим у тому, що він у стані алкогольного сп`яніння:

-         у ніч на 01 березня 2003 року в м. Києві таємно, із проникненням в інше приміщення, викрав майно ТОВ "Інтермес" у великих розмірах вартістю 5884,46 грн;

-         16 червня 2003 року приблизно з 03:00 по 06:00 на технічному поверсі першого під`їзду житлового будинку АДРЕСА_1 на ґрунті неприязних стосунків умисно вбив ОСОБА_14 . При цьому ОСОБА_11 завдав потерпілій декількох ударів кулаком в обличчя, коли вона впала – ногами у різні частини тіла, а після втрати нею свідомості – розбив об її голову пляшку з-під горілки і залишками скла розрізав їй шию. Смерть ОСОБА_14 настала внаслідок закритої травми грудей, живота з пошкодженням внутрішніх органів;

-         будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, 20 червня 2003 року приблизно з 08:00 по 14:00 у будинку АДРЕСА_2 на ґрунті неприязних відносин умисно вбив ОСОБА_15 , завдавши йому ударів руками й ногами у різні частини тіла, а також кухонними ножами – у горло, груди, живіт і спину;

-         там же умисно заподіяв ОСОБА_16 , який намагався припинити побиття ОСОБА_15 , легких тілесних ушкоджень.

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалою від 06 травня 2004 року касаційні скарги засудженого ОСОБА_11 та адвоката ОСОБА_17 залишила без задоволення, а вирок Апеляційного суду м. Києва від 12 лютого 2004 року щодо ОСОБА_11 – без зміни.

Вимоги заяви та узагальнені доводи особи, яка її подала

У поданій заяві засуджений ОСОБА_11 просить переглянути ухвалу Верховного Суду України від 06 травня 2014 року та вирок Апеляційного суду м. Києва від 12 лютого 2004 року щодо нього на підставі п. 1 ч. 1 ст. 445 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (далі – Закон № 192-VIIІ) у зв`язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції однієї і тієї ж норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.

Просить скасувати зазначені судові рішення щодо нього, а його дії по епізоду вбивства ОСОБА_14 перекваліфікувати з ч. 1 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК та призначити відповідне покарання. Вказує, що не мав умислу на вбивство потерпілої ОСОБА_14 . Суд, на думку засудженого, перерахувавши завдані потерпілій тілесні ушкодження, не з`ясував, внаслідок чого настала смерть останньої, чи були заподіяні їй травми, сумісні з життям, та чи настали би такі наслідки за умови надання їй своєчасної медичної допомоги. Стверджує, що без жодної оцінки суду залишився факт образи його потерпілою, що спровокувало виникнення конфлікту.

При цьому ОСОБА_11 як на неоднакове застосування одного і того ж закону посилається на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2017 року, в якій касаційний суд не погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та перекваліфікував дії ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК, врахувавши, що на досудовому слідстві та в суді ОСОБА_7 стверджував, що умислу на вбивство ОСОБА_9 він не мав, а, прийшовши за місцем свого мешкання, де він проживав разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_8, яка на той час була вдома, та вважаючи, що між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 наявні інтимні стосунки, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин завдав двох ударів кулаком у ділянку голови потерпілого. При цьому, завдаючи цих ударів, ОСОБА_7, хоча і діяв умисно, проте не бажав настання смерті ОСОБА_9.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді–доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінальної справи та доводи в заяві засудженого ОСОБА_11 , Верховний Суд дійшов висновку, що заява задоволенню не підлягає, зважаючи на таке.

Пунктом 1 параграфа 3 Перехідних положень Закону України від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, передаються до Касаційного кримінального суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК в редакції Закону № 192-VIIІпідставою для перегляду судових рішень Верховним Судом України, що набрали законної сили, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень (крім питань неоднакового застосування санкцій кримінально-правових норм, звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання).

Неоднакове застосування одних і тих самих норм кримінального закону – це різне, відмінне, несхоже тлумачення, розуміння точного змісту (суті) норми кримінального закону.

Подібними правовідносинами в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК слід вважати суспільно небезпечні діяння, вчинені різними особами, які є подібними за всіма ознаками відповідних складів злочинів, а саме наявні спільні риси, ознаки за суб`єктним складом, за об`єктивною стороною, формою вини, наслідками тощо.

Вирішуючи питання про наявність підстави для перегляду судового рішення, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК в редакції Закону №192-VIIІ, Верховний Суд виходив з установлених судом обставин, викладених у судовому рішенні, що набрало законної сили, і дійшов висновку, що в оспорюваному і порівнюваному рішеннях суспільно небезпечні діяння, вчинені ОСОБА_11 та Особа_7,        не є подібними, оскільки відрізняються за окремими ознаками складу злочину.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи" для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх  дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, висновок суду щодо спрямованості умислу засудженого ОСОБА_11 на вчинення умисного вбивства ОСОБА_14  ґрунтується на аналізі досліджених у судовому засіданні та ретельно перевірених доказів.

У рішенні, яке порівнюється (ухвала колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2017 року), де касаційний суд дійшов висновку про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 115 на ч. 2         ст. 121 КК, фактичні обставини суспільно небезпечного діяння, вчиненого ОСОБА_7, та обставини злочину, вчиненого ОСОБА_11 відрізняються за об`єктивною та суб`єктивною сторонами. І ця відмінність не викликала неоднакового застосування норми матеріального закону.

Враховуючи викладене, колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду вважає, що оскільки правовідносини, зазначені у вироку Апеляційного суду м. Києва від 12 лютого 2004 року та в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ          від 28 вересня 2017 року, не є подібними, то у цій справі відсутні підстави, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК в редакції Закону № 192-VIIІ для перегляду судових рішень щодо ОСОБА_11 .

А тому в задоволенні заяви ОСОБА_11  про перегляд  вироку Апеляційного суду міста Києва від 12 лютого 2004 року та ухвали Верховного Суду України           від 06 травня 2004 року щодо нього на підставі п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК у редакції Закону № 192-VIIІ слід відмовити.

Керуючись статтями 453, 454, 456 КПК у редакції Закону №192-VIIІ, пунктом 1 параграфа 3 розділу 4 Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, Верховний Суд

постановив:

Відмовити в задоволенні заяви засудженого ОСОБА_11 про перегляд вироку Апеляційного суду міста Києва                     від 12 лютого 2004 року та ухвали Верховного Суду України від 06 травня           2004 року щодо нього на підставі п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК в редакції Закону                 № 192-VIIІ.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1

ОСОБА_2                                                                ОСОБА_5

ОСОБА_3                                                              ОСОБА_6

ОСОБА_4                                                                 ОСОБА_8

ОСОБА_7                                                              ОСОБА_9