Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

«Захисник, просить скасувати вирок апеляційного суду і закрити кримінальне провадження. Вказує на те, що висновки апеляційного суду в частині обвинувачення засудженого (ч. 2 ст. 186 КК) у відкритому викраденні чужого майна, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, не підтверджуються належними й допустимими доказами та побудовані на припущеннях. Разом з цим, з показань засудженого вбачається, що він погодився на прохання ОСОБА_1, за гроші відвезти його на автомобілі, проте не був обізнаний про злочинний умисел останнього. За весь час перебування разом із потерпілим та ОСОБА_1 він з автомобіля не виходив, потерпілого не бив та доказів протилежного матеріали провадження не містять, а тому твердження суду про спільність й узгодженість таких дій є нелогічною. Стверджує, що суд у своєму рішенні безпідставно послався на показання свідка ОСОБА_2, оскільки такі показання надані з чужих слів, при цьому не надав оцінку допустимості таких показань з огляду на те, що свідок є сином потерпілого. На думку захисника, висновок суду про те, що наявність у засудженого діагнозу «розлад психіки і поведінки внаслідок вживання опіоїдів. Синдром залежності» не свідчить і не може свідчити про сумніви в його осудності, побудовано на припущеннях та він суперечить судові практиці. За наявності у засудженого зазначеного діагнозу слідчим не було забезпечено участь захисника, яка є обов’язковою. Також слідчим не перевірено відомості, надані засудженим щодо наявності у нього захисника за договором та прийнято відмову від захисника за призначенням, а на прохання засудженого запросити для ознайомлення з матеріалами справи захисника, з якою укладено договір на стадії досудового розслідування, слідчим цього зроблено не було, як і не було повідомлено захисника про завершення досудового розслідування та не відкрито матеріали досудового розслідування, як того вимагає ст. 290 КПК. Враховуючи викладене, вирок апеляційного суду підлягає скасуванню, а кримінальне провадження – закриттю, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК, оскільки не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати. Верховний Суд вирок апеляційного суду залишив без змін. Як убачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції на підставі дослідження обставин кримінального провадження, аналізу та оцінки доказів, які були перевірені з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, дійшоввисновку про доведеність винуватості засудженого у вчиненні відкритого викрадення чужого майна, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, і правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 186 КК та призначив відповідне покарання. Доводи захисника про необґрунтованість рішення апеляційного суду, оскільки його висновки про винуватість засудженого не підтверджуються належними й допустимими доказами та побудовані на припущеннях, є безпідставними та спростовуються матеріалами кримінального провадження. На думку колегії суддів, висновки апеляційного суду про винуватість засудженого у вчиненні відкритого викрадення чужого майна, вчиненого за попередньою змовою з ОСОБА_1, за викладених у вироку обставин, ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи та підтверджені сукупністю доказів, у тому числі досліджених апеляційним судом, яким він дав належну оцінку. Так, вина засудженого безпосередньо підтверджується показаннями потерпілого, який в суді першої та апеляційної інстанції дав послідовні та переконливі показання щодо обставин вчиненого злочину засудженими й пояснив, що йому зателефонували невідомі особи і повідомили, що син вчинив ДТП, тому слід зібрати велику суму грошей, а для залагоджування цієї ситуації на допомогу приїде працівник поліції – майор Андрій Миколайович. Коли приїхав ОСОБА_1, він відрекомендувався саме майором поліції Андрієм Миколайовичем та потерпілий в подальшому так і звертався до нього, у тому числі й в присутності засудженого. Потерпілий наполіг на тому, що поїде з ОСОБА_1 на місце події. Спустившись у двір побачив автомобіль під керуванням засудженого, він сів на заднє сидіння, оскільки не бажав щоб позаду нього сидів ОСОБА_1. Разом з цим, пояснень причин зміни імені та по-батькові ОСОБА_1 засуджені ні в суді першої, ні в апеляційної інстанціїне надали, що в свою чергу свідчить про їх домовленість ввести потерпілого в оману, видавши засудженого за працівника поліції. Крім того, як слідує з показань потерпілого, на узгодженість дій засуджених вказує той факт, що коли вони тривалий час кружляли на автомобілі містом, а потім поїхали в сторону лісу, ОСОБА_1, який сидів на передньому пасажирському сидінні, різко розвернувся та вдарив потерпілого в обличчя, на що він спробував відкрити двері зі своєї сторони, проте вони були заблоковані. Потерпілий намагався вибити скло і в цей момент ОСОБА_1 підійшов до дверей, які розблокував засуджений, відкрив їх та почав витягувати потерпілого з автомобіля і бити, а потім і сам засуджений завдавав ударів потерпілому. Засуджені повалили його на землю та оскільки потерпілий був дезорієнтований та в шоковому стані, він не пам’ятає хто саме обшукував кишені та забрав гроші з мобільним телефоном, однак наголосив на тому, що після цього засуджені разом на автомобілі під керуванням засудженого поїхали з місця події. Окрім того, винуватість засудженого у вчиненні грабіжу підтверджується показаннями свідка, який надав суду показання, що повністю узгоджуються з показаннями потерпілого щодо обставин вчинення злочину, які сталі йому відомі від батька. А згідно висновку судово-медичної експертизи потерпілому протиправними діями засуджених було завдано легких тілесних ушкоджень, що не є небезпечними для життя, котрі могли бути спричинені в день події.»