Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

03 липня 2019 року

м. Київ

справа № 165/2070/17

провадження № 51 –484 км 19

Верховний Суд  колегією суддів Другої судової палати  Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                     ОСОБА_1 ,

суддів:                                 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря

судового засідання         ОСОБА_4 ,

прокурора                          ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 ,захисника ОСОБА_7 та потерпілого ОСОБА_8 на вирок Волинського апеляційного суду від 08 листопада 2018  року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017030050001134, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Нововолинськ Волинської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Нововолинського міського суду Волинської області від 09 липня 2014 року за ч. 1 ст.  185 КК України, на підставі ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 3 місяці, звільнений умовно-достроково 17 червня 2016 року,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Нововолинського міського суду Волинської області від 14 березня 2018  року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладено на нього обов`язки передбачені ст.76 КК України.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Волинським апеляційним судом вирок місцевого суду в частині призначеного покарання із застосуванням ст. ст. 75, 76 КК України скасовано і постановлено свій вирок від 08 листопада 2018 року, яким призначено ОСОБА_6 за ч. 2 ст.  186 КК України покарання у виді 4 років позбавлення волі.

У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за те, що він 12 серпня 2017 року приблизно о 00.20 год, знаходячись на території ЗОШ №2, по вул. Маяковського, 5, в м. Нововолинську, Волинської області, відкрито повторно заволодів майном потерпілого ОСОБА_8 , який перебував у стані алкогольного сп`яніння, чим спричинив останньому матеріальну шкоду на загальну суму 5857 грн 37 коп.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційних скаргах, які аналогічні за змістом, засуджений ОСОБА_6 та потерпілий ОСОБА_8 , стверджують про незаконність вироку апеляційного суду, який просять скасувати та призначити покарання, не пов`язане із позбавленням волі. Вважають, що вирок апеляційного суду є надто суворим, оскільки судом не було в повній мірі враховано особу винного та всіх обставин, що пом`якшують покарання.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 порушує питання про зміну вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_6 в частині призначеного покарання та просить звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України. Вважає вирок апеляційного суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосування кримінального закону про кримінальну відповідальність, що потягло призначення занадто суворого покарання, що не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та даним про особу його підзахисного. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не в повній мірі врахував наявність обставин, які пом`якшують покарання, а саме, що ОСОБА_6 щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину та добровільно відшкодував завдані збитки потерпілому та останній не наполягав на суворій мірі покарання. Крім того вказує на те, що ОСОБА_6 визнав свою вину, є особою молодого віку, позитивно характеризується, намагається працевлаштуватись. Вважає, що призначене ОСОБА_6 покарання судом першої інстанції буде дійсно необхідним і цілком достатнім для виправлення його підзахисного та попередженням скоєння ним нових злочинів. Стверджує, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370, 374, 420 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 вважає касаційні скарги необґрунтованими і просить їх залишити без  задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія судів дійшла такого висновку.

Відповідно до вимог ст. 433 КПК України касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у тій частині, в якій вони були оскаржені.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 186 КК України, у касаційних скаргах не оспорюється.

Доводи касаційних скарг засудженого, захисника та потерпілого про суворість призначеного покарання є безпідставними.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як випливає зі змісту ст. 75 КК України, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.

У цій справі саме наведеними законодавчими приписами керувався апеляційний суд при виборі засудженому заходу примусу та порядку його відбування.

За матеріалами кримінального провадження, прокурор, не погодившись із вироком місцевого суду, подав на нього апеляційну скаргу. В ній він стверджував про неправильне застосування ст. 75 КК України, що потягло призначення занадто м`якого покарання. У зв`язку з цим прокурор просив апеляційний суд скасувати оспорюване рішення  в частині покарання і постановити свій вирок, яким обрати засудженому покарання, що належить відбувати реально.

Суд апеляційної інстанції, ретельно перевіривши доводи сторони обвинувачення, дійшов умотивованого висновку про неможливість досягти мети заходу примусу без ізоляції засудженого від суспільства і визнав рішення місцевого суду про застосування ст. 75 КК України неправильним, а призначене   ОСОБА_6 покарання, відповідно, м`яким.

Ухвалюючи свій вирок, апеляційний суд разом зі ступенем тяжкості злочину, форми вини урахував конкретні обставини справи, характер протиправних дій засудженого, який вчинив злочин проти власності. Крім того, вказаний суд зважив на поведінку засудженого, який маючи не зняту та не погашену у встановленому законом порядку судимість, на шлях виправлення не став і повторно вчинив корисливий злочин.

З огляду на ці обставини в їх поєднанні апеляційний суд обґрунтовано вирішив, що застосування до засудженого інституту умовного звільнення суперечить загальним засадам призначення покарання і не забезпечить досягнення його мети. При цьому, думка потерпілого щодо даного питання сама по собі не може бути вирішальною, оскільки це відноситься до дискреційних повноважень суду.

Водночас суд апеляційної інстанції належно врахував дані про особу засудженого, на які є посилання в касаційних скаргах. Зокрема, суд зваживши на те, що ОСОБА_9 є особою молодого віку, визнав свою вину, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочинів та добровільно відшкодував завдану шкоду, а також відсутності обставин, що обтяжують покарання, призначив покарання ОСОБА_6 у мінімальній межі санкції ч. 2 ст.  186 КК України.

Тому, підстав вважати, що таке покарання є явно несправедливим через суворість немає. Переконливих обґрунтувань, які б ставили під сумнів наведені висновки апеляційного суду і доводили необхідність застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України, у касаційних скаргах не міститься.

Призначене ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, принципу індивідуалізації призначеного покарання, є справедливим, достатнім та необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при постановленні судового рішення колегією суддів не встановлено.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК України є законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги засудженого, захисника та потерпілого слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Вирок Волинського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року залишити без змін, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 та потерпілого ОСОБА_8 – без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                              ОСОБА_2                                      ОСОБА_3