Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

02 липня 2019 року

м. Київ

справа № 316/1251/17

провадження № 51-1162 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                    ОСОБА_1 ,

суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора                      ОСОБА_6 , яка брала участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Енергодарського міського суду Запорізької області від 18 липня 2018 року                     та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 03 грудня 2018 року                                       у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017080160000826, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у с. Дніпровка Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області, зареєстрований на АДРЕСА_1 , проживає на АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, останнього разу 11 березня 2014 року Ізяславським районним судом Хмельницької області за ст. 391 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць,                   29 квітня 2016 року звільнений по відбуттю строку покарання,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Енергодарського міського суду Запорізької області від 18 липня                  2018 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК та призначено покарання                 у виді позбавлення волі на строк 5 років. Строк відбуття покарання ухвалено рахувати з 19 червня 2017 року. Прийняте рішення щодо речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 19 червня              2017 року приблизно о 13.00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння                      на АДРЕСА_3 , будучи особою, яка раніше вчинила розбій, діючи умисно, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілої ОСОБА_8 , шляхом ривка відкрито викрав належний потерпілій золотий ланцюжок із золотим хрестиком, заподіявши матеріальну шкоду на загальну суму 7 200 грн.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 3 грудня 2018 року вирок суду першої інстанції змінено. На підставі ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII               від 26.11.2015зараховано ОСОБА_7 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 19 червня 2017 року по 3 грудня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Кваліфікацію дій ОСОБА_7                             за ч. 2 ст. 186 КК вважає неправильною, натомість вказує на наявність у його діянні ознак розбою. Істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону прокурор вважає відсутність у вироку суду першої інстанції формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним. Апеляційний суд всупереч приписам ст. 419 КПК відповідних доводів прокурора належним чином не перевірив та безпідставно залишив вирок щодо ОСОБА_7 без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 частково підтримала касаційну скаргу прокурора                            в частині скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду      в суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваження лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати                              та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора, в якій порушувалися питання невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та юридичної оцінки дій засудженого, апеляційний суд в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну оцінку вчиненому.

За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 2 ст. 186 КК правильно.

Так, при грабежі поєднаному із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого або з погрозою застосування такого насильства вплив на потерпілого у момент вчинення грабежу є незначним. Натомість, за загальним визначенням розбій, як злочин проти власності – це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. При розмежуванні грабежу та розбою визначальним є характер застосованого до потерпілого насильства або погрози, як способу заволодіння чужим майном, при розбої воно є небезпечним для життя чи здоров`я, а при грабежі така небезпека відсутня.

До фізичного насильства, що є ознакою розбою, також належить насильство, яке реально не спричинило шкоду життю, але було небезпечним для життя потерпілого в момент заподіяння, тобто в момент застосування створювало реальну загрозу для життя потерпілого.

При цьому, згідно з вимогами ст. 92 КПК, обов`язок доказування події кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватості обвинуваченого  у вчиненні кримінального правопорушення покладається на слідчого, прокурора та,                           в установлених КПК випадках, – на потерпілого.

Відповідно до ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Як встановлено судом, ОСОБА_7 відкрито, із застосування насильства, яке             не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої ОСОБА_8 , зірвав з шиї потерпілої належний їй золотий ланцюжок із золотим хрестиком.

Відповідно до висунутого прокурором обвинувачення ОСОБА_7 обвинувачувався у тому, що він вчинив напад з метою заволодіння майном ОСОБА_8 , поєднаний із насильством, небезпечним для її життя та здоров`я, яке виразилося у здавлюванні шиї потерпілої руками та утриманні  її. Такі дії ОСОБА_7 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 2 ст. 187 КК.

Проте, дослідивши та проаналізувавши в судовому засіданні надані стороною обвинувачення докази, відкриті в порядку ст. 290 КПК, надавши кожному з них               і їм у сукупності належну оцінку з точки зору допустимості й достатності, тлумачачи всі сумніви на користь обвинуваченого, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність застосування ОСОБА_7 до потерпілої ОСОБА_8 насильства, небезпечного для                        її життя чи здоров`я, та відсутність реальної загрози життю потерпілої в момент заволодіння її майном.

Так, ні показання потерпілої ОСОБА_8 , ані показання свідків                ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , на які посилався прокурор як на докази обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, не підтверджують той факт, що він душив потерпілу руками за шию.

Також, згідно з висновком судово-медичної експертизи, потерпілій ОСОБА_8 було заподіяно легкі тілесні ушкодження у виді саден на шиї та грудній клітині, які, відповідно до показань експерта ОСОБА_11 у судовому засіданні, не могли утворитися від здавлювання шиї руками.

Інших доказів, які б підтверджували доводи прокурора та поза усяким розумним сумнівом свідчили про те, що застосоване ОСОБА_7 до ОСОБА_8 насильство було небезпечним для життя та здоров`я потерпілої в момент заподіяння, стороною обвинувачення не надано ні в суді першої інстанції, ані                в апеляційному суді.

Таким чином, твердження прокурора про неправильно застосований закон України про кримінальну відповідальність у частині кваліфікації дій ОСОБА_7 як грабіж, а не як розбій, є безпідставними.

Вирок суду належним чином умотивований і відповідає вимогам ст. 374 КПК.               У вироку зазначене формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним,             із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, диспозиція статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнаний ОСОБА_7 , та об`єктивні докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно                    до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку доводам апеляційної скарги прокурора, які є аналогічними доводам її касаційної скарги, та обґрунтовано визнав                        їх неспроможними. З наведеними в ухвалі апеляційного суду висновками щодо законності та обґрунтованості вироку суду погоджується й колегія суддів.

Доводів на спростування висновків місцевого та апеляційного суду щодо необхідності кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 186 КК, у касаційній скарзі прокурора не наведено.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були                        б підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

За таких обставин, касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, суд

ухвалив:

Вирок Енергодарського міського суду Запорізької області від 18 липня 2018 року                     та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 03 грудня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора  ОСОБА_6   – без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                   ОСОБА_2                           ОСОБА_3