Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

03 липня 2019 року

м. Київ

справа № 175/293/18

провадження № 51-10024км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

засудженого

(в режимі відеоконференції)                   ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 серпня 2018 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016040440002848, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Тернове Тячівського району Закарпатської області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що згідно ст. 89 КК не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини

За вищевказаним вироком ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

Стягнуто з ОСОБА_6 процесуальні витрати за проведення двох експертиз вартістю 250 грн та 1144 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він у період з 18 до 21 листопада 2016 року незаконно проник до гаража на території домоволодіння АДРЕСА_2 , виштовхав звідти та незаконно заволодів належним ОСОБА_7 автомобілем ГАЗ-21Р "Волга", д.н.з. НОМЕР_1 , вартістю 24 131,60 грн, яким на законних підставах користувався ОСОБА_8 , після чого зник з місця злочину.

Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого – без задоволення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування вищезазначених судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції. На обґрунтування такого прохання зазначає, що викраденому автомобілі не можна було самостійно пересуватися, оскільки він був розукомплектований, а тому його засудженого підлягали кваліфікації за ст. 185 КК як крадіжка, а не за ст. 289 КК як незаконне заволодіння транспортним засобом. Стверджує, що в кримінальному провадженні не встановлено потерпілого, оскільки ОСОБА_8 не є власником автомобіля. Зазначає, що суд безпідставно стягнув з нього витрати за проведення експертизи (250 грн), висновки якої не поклав в основу вироку. Апеляційний суд не зважив на зазначені порушення, безпосередньо не дослідив доказів у кримінальному провадженні та необґрунтовано погодився з висновками місцевого суду.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений підтримав свою касаційну скаргу, а прокурор заперечувала проти її задоволення, просила оскаржені судові рішення залишити без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК, місцевий суд дійшов відповідно до вимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК.

Такі висновки місцевий суд обґрунтував, зокрема, показаннями, даними в суді обвинуваченим ОСОБА_6 , який не заперечував факту викрадення автомобіля з гаража вищезазначеного домоволодіння, показаннями потерпілого, свідків, даними протоколів слідчих дій, висновків судових експертиз та іншими письмовими доказами.

Визнавши зазначені докази достовірними, допустимими, а в сукупності – достатніми, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину і правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 289 КК.

У касаційній скарзі засуджений наводить доводи, аналогічні тим, що були предметом перегляду в апеляційному суді.

Зокрема, ОСОБА_6 стверджує, що викрав розукомплектований транспортний засіб, на якому не можна було самостійно пересуватися, вважає його не автомобілем, а запчастинами, у зв`язку із чим його дії повинні бути кваліфіковані не за ст. 289 КК, а за ст. 185 КК.

Однак матеріалами провадження підтверджено, що ОСОБА_6 викрав саме автомобіль із реєстраційними документами, які потім збув. У місцевому суді через незгоду обвинуваченого з установленою під час досудового розслідування вартістю автомобіля було призначено повторну судову автотоварознавчу експертизу, в ході якої оглянуто колісний транспортний засіб ГАЗ-21Р "Волга", д.н.з. НОМЕР_1 , встановлено його ринкову вартість.

Апеляційний суд на спростування вищезазначених доводів, з посиланням на судову практику, обґрунтовано зазначив, що одним із способів незаконного заволодіння транспортним засобом є його буксирування, що мало місце в цьому кримінальному провадженні. При цьому неможливість пересування автомобіля не є підставою для перекваліфікації дій засудженого на менш тяжке кримінальне правопорушення.

Колегія суддів погоджується із наведеними висновками судів першої та апеляційної інстанції. Аналогічні висновки щодо подібного правозастосування викладені й у постанові Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 751/11193/16 (провадження № 51-268км19).

Усупереч доводам засудженого, потерпілим у кримінальному провадженні визнано ОСОБА_8 , який на законних підставах користувався як гаражем, звідки викрадено автомобіль ГАЗ-21Р "Волга", так і вказаним автомобілем.

Процесуальні витрати за проведення автотоварознавчої експертизи від 10 січня 2018 року № 3.2018 вартістю 250 грн стягнуто із засудженого відповідно до вимог ч. 2 ст. 124 КПК.

Суд апеляційної інстанції з дотриманням положень ст. 405 КПК розглянув апеляційну скаргу обвинуваченого і дійшов правильного висновку, що вирок місцевого суду відповідає вимогам кримінального процесуального закону, є обґрунтованим та вмотивованим. Зважаючи на це, а також з огляду на відсутність клопотань учасників судового провадження, поданих у порядку ч. 3 ст. 404 КПК, в апеляційного суду не було підстав для повторного дослідження доказів у кримінальному провадженні.

Колегія суддів вважає, що при розгляді цього кримінального провадження суди першої та апеляційної інстанцій не допустили істотних порушень норм процесуального права і правильно застосували норми матеріального закону. Вирок суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду – вимогам ст. 419 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 серпня 2018 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                                        ОСОБА_3