Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

27 червня 2019 року

м. Київ

справа № 754/4515/16-к

провадження № 51-8214 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                      ОСОБА_1 ,

суддів                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,

прокурора                                          ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 15 травня 2018 року у кримінальному провадженні № 12016100030001384 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Ірпінського міського суду Київської області від 08 червня 2016 року за ч. 3 ст. 185, ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Деснянського районного суду м. Києва від 28 листопада 2016 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарання за цим вироком та за вироком від 08 червня 2016 року остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Строк відбуття покарання обчислювати з дня затримання (згідно вироку Ірпінського міського суду Київської області від 08 червня 2016 року).

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 травня 2018 року апеляційну скаргу засудженого залишено без задоволення, а вирок місцевого суду – без зміни.

За вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у тому, що він 03 лютого 2016 року приблизно о 16:00 год. повторно, таємно намагався викрасти з торгового залу магазину ТОВ "ЕКО" товар на загальну суму 465,38 грн, проте злочин до кінця не довів, оскільки був затриманий працівниками охорони магазину з неоплаченим товаром за межами каси.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді. Зазначає, що ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки не містить відповідей на усі доводи апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції усупереч вимогам ст. 404 КПК України за клопотанням сторони захисту не дослідив безпосередньо усіх доказів, на які послався у своєму рішенні; вказує на те, що висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 ґрунтується на недопустимих доказах.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги та просив залишити судове рішення без зміни.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При розгляді доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених судом.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину, з яким погодився апеляційний суд, є обґрунтованим, його зроблено на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманнямст. 23 КПК України й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Доводи касаційної скарги захисника про необґрунтованість засудження ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України, аналогічні доводам, які наводились в суді апеляційної інстанції, були ретельно перевірені судом та визнані безпідставними, оскільки не знайшли свого підтвердження.

Так, засуджений ОСОБА_7 в апеляційній скарзі вказував на те, що його вина не доведена, вирок місцевого суду ґрунтується на показаннях свідків, які є зацікавленими особами, а також на недопустимих доказах.

Суд апеляційної інстанції дотримався вимог ст. 419 КПК України, у межах своїх повноважень ретельно перевірив усі доводи апеляційної скарги засудженого, дав на них вичерпну, вмотивовану відповідь. Зокрема, суд зазначив, що винуватість ОСОБА_7 підтверджується: показаннями представника потерпілого ОСОБА_8 , свідка ОСОБА_9 , які безпосередньо затримали винного за межами каси з неоплаченим товаром; протоколом огляду, під час якого в руці ОСОБА_7 було виявлено пакет з м`ясними виробами, які він взяв у магазині та виніс, не сплативши за товар; відеозаписом з камер спостереження магазину, де зафіксовано як засуджений взяв з полиць магазину товар та пройшов із ним повз каси; іншими доказами, яким суд дав оцінку відповідно до ст. 94 КПК України в їх сукупності та взаємозв`язку.

Враховуючи сукупність наведених доказів, апеляційний суд погодився із висновком місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України. З висновками судів нижчих ланок погоджується і суд касаційної інстанції, оскільки вони є обґрунтованими та належно вмотивованими.

Твердження захисника про недопустимість доказів були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та визнані безпідставним, про що в ухвалі наведено відповідні мотиви.

Основною та невід`ємною ознакою допустимості доказів є їх отримання у передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом порядку.Статтями 87, 88 КПК України передбачені підстави, за яких докази у будь-якому випадку визнаються недопустимими.

З урахуванням того, що найвищою цінністю держави є права і свободи людини, перш за все недопустимим має визнаватися доказ, отриманий внаслідок істотного порушення прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Поняття істотного порушення прав і свобод людини є оціночним. У кожній конкретній ситуації, з урахуванням фактичних обставин справи та отримання доказів, суд в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення, надає оцінку допустимості кожного доказу.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 12-рп/2011від 20.10.2011р. визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Наведені положення судом було повністю дотримано.

Посилання захисника на недотримання апеляційним судом вимог ст. 404 КПК України щодо безпосередності дослідження доказів не ґрунтується на законі.

Положеннями зазначеної норми закону чітко регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Повнота дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо певного факту має бути забезпечена у випадках, коли під час апеляційного розгляду даний факт встановлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд частково задовольнив клопотання сторони захисту про дослідження доказів, дослідив письмові докази , в іншій частині відмовив, оскільки підстав, передбачених ст. 404 КПК України, для повторного дослідження усіх доказів, а саме, допиту представника потерпілого та свідків, стороною захисту наведено не було й апеляційним судом не встановлено. Тому суд апеляційної інстанції обмежився частковим дослідженням письмових доказів та аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції. За результатами перегляду вироку, суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, даною місцевим судом, а тому застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК України засаді безпосередності дослідження доказів.

Усупереч доводам сторони захисту, при здійсненні кримінального провадження апеляційний суд не порушив загальних засад, закріплених у ст. 7 КПК України, а з огляду на положення ст. 404 вказаного Кодексу суд апеляційної інстанції не був зобов`язаний повторно досліджувати всі зібрані у справі докази, адже він не дав їм іншу оцінку, ніж суд першої інстанції.

Повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду. Відмова в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій.

Під час перевірки вироку районного суду, суд апеляційної інстанції не допустив порушень вимог кримінального процесуального закону, та на всі доводи наведені в апеляційній скарзі засудженого надав вичерпану відповідь.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування судового рішення, не встановлено.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 15 травня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6   -без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                                 ОСОБА_2                                               ОСОБА_10