Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

20 червня  2019 року

м. Київ

справа № 7521/3981/17

провадження № 51- 8246 км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                       ОСОБА_1 ,

суддів                                                    ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання         ОСОБА_4 ,

прокурора                                             ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника  ОСОБА_6 на вирок Малиновського районного суду міста Одеси від 18 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 07 червня 2018 року у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за  № 12017160470000673, за обвинуваченням

ОСОБА_7 ,   ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Одеси , проживаючої у АДРЕСА_1 , раніше  неодноразово судимої,  останнього разу,  18 лютого 2016 року  Приморським районним судом м. Одеси за ч.2 ст.185  КК України до покарання у виді 3 років позбавлення волі,  на підставі ст. 75 КК України звільнена від відбування призначеного покарання, з  іспитовим строком 2 роки;

у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 185 КК  України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2017 року  ОСОБА_7 засуджено за ч.2 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі  ст.71 КК України,  до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Приморського районного суду м.Одеси від 18 лютого 2016 року, за сукупністю вироків, призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2018 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

За вироком суду встановлено, що ОСОБА_7 , 17 лютого 2017 року приблизно о 12 годині, перебуваючи в приміщенні міської поліклініки № 1 у  м. Одеса по вул. Гайдара, 1, з корисливих мотивів, умисно, вважаючи свої дії не помітними для інших осіб, повторно, таємно викрала  із сумки ОСОБА_8 , яку та тимчасово залишила без нагляду на лавці в коридорі поліклініки,   гаманець вартістю 500 грн. з грошовими коштами в сумі 111 доларів США та 759 грн.  Після чого, ОСОБА_7 з вкраденим майном з місця вчинення злочину зникла, спричинивши потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 4244 грн.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. В обґрунтування своїх доводів зазначає,  що суд першої інстанції не роз`яснив ні обвинуваченій, ні іншим учасникам процесу, положення ч.3 ст. 349 КПК. Стверджує, що судовий розгляд проведено за відсутності потерпілої, яка належним чином не була повідомлена про дату, час і місце судового засідання. Вважає, що вирок не відповідає вимогам ст. 373 КПК, оскільки суд зазначив, що інкримінований злочин ОСОБА_7 вчинила – 07 лютого 2017 року, а не 17 лютого 2017 року, як   викладено  у обвинувальному акті. Вважає не вірною кваліфікацію її дій тому, що не мала реальної можливості розпорядитись викраденим, адже була затримана працівниками поліції при виході з поліклініки, тому злочин не був доведений до кінця. Покарання призначено без отримання досудової доповіді. В свою чергу,  апеляційний суд на допущені місцевим судом порушення увагу не звернув.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні заперечив проти задоволення скарги  сторони захисту.

Мотиви суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.

Перевіряючи доводи касаційної скарги захисника, Суд виходить з фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Доводи сторони захисту про те, що  суд першої інстанції не роз`яснив ні обвинуваченій, ні іншим учасникам процесу положення ч.3 ст. 349 КПК є безпідставними.

Відповідно до ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Як убачається із журналу судового засідання та технічного носія інформації, на якому зафіксовано судовий процес у суді першої інстанції, при розгляді кримінального провадження в межах висунутого обвинувачення, ОСОБА_7 не оспорювала обставин  вчинення злочину , як і інші учасники судового провадження, не заперечувала проти   розгляду провадження  у порядку, передбаченому ч. 3  ст. 349 КПК України, заявивши, що розуміє зміст цих обставин. Водночас, суд переконався у добровільності та істинності її позиції, а також позиції інших учасників судового провадження і роз`яснив, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку. Після цього ОСОБА_7 надала суду показання, повністю визнала себе винуватою у вчиненні інкримінованого злочину.

Не заслуговують на увагу також доводи про те , що судовий розгляд проведено за відсутності потерпілої, яка належним чином не була повідомлена про дату, час і місце судового засідання.

За змістом ч. 3 ст. 56 КПК України під час судового провадження в будь-якій інстанції потерпілий має право бути завчасно повідомлений про час і місце судового розгляду, брати участь у судовому провадженні. Відповідно до ч. 1 ст. 135 КПК України  особа викликається до суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. При цьому суд повинен переконатися, що таке повідомлення мало місце.

Із матеріалів кримінального провадження встановлено, що  потерпіла  ОСОБА_8 у  відповідності до зазначених  вимог була належним чином повідомлена про час і місце судового розгляду, що підтверджено телефонограмою. Більше того, остання повідомила суд, що  через погане самопочуття не може з'явитися в судове засідання, просила розгляд проводити за її відсутності. Суд, на виконання вимог ст. 325 КПК України, заслухавши думку учасників судового провадження  встановив, що за відсутності потерпілої  можливо з`ясувати всі обставини, тому вирішив   проводити судовий розгляд  без  потерпілої.

Посилання захисника про невідповідність  вироку вимогам ст. 373 КПК, оскільки  суд у вироку зазначив, що інкримінований злочин ОСОБА_7 вчинила 07 лютого 2017 року, а не 17 лютого 2017 року, як  викладено  у обвинувальному акті,  безпідставні. Під час апеляційного перегляду було виявлено у вироку описку та рекомендовано суду  її виправити. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2018 року  допущену  описку  виправлено,  датою вчинення злочину  зазначено – 17 лютого 2017 року.

Відхиленню також підлягають доводи захисту про невірну кваліфікацію дій ОСОБА_7 .

Кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

Наведені у вироку фактичні дані в своїй сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.

Як встановив суд, ОСОБА_7 , повторно, таємно викрала  із сумки ОСОБА_8 , яку та тимчасово залишила без нагляду на лавці, в коридорі поліклініки,  гаманець вартістю 500 грн. з грошовими коштами в сумі 111 доларів США та 759 грн., після чого,  з вкраденим майном з місця вчинення злочину зникла, спричинивши потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 4244 грн.

Заслуговує на увагу те, що засуджена  дані обставини  визнала повністю під час судового розгляду, при цьому пояснила, що викрала гаманець з сумки потерпілої та вийшла з приміщення поліклініки, тобто залишила місце вчинення злочину  і лише на вулиці була затримана працівниками поліції, вона мала реальну можливість розпорядитися викраденим майном на власний розсуд. Тому,  виходячи з  чітко встановлених фактичних обставин справи, висновок місцевого суду про те, що  дії ОСОБА_7 охоплюються складом злочину, передбаченого ч.2 ст. 185 КК – таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, є обґрунтованим.

Суд погоджується із висновками апеляційної інстанції , що доводи про не забезпечення складення досудової доповіді як підстави для скасування або зміни вироку   слід вважати необґрунтованими, оскільки обвинувачена та захисник не змогли пояснити, які саме обставини залишились поза увагою суду внаслідок відсутності такої досудової доповіді та як відомості, що могли бути отримані з цієї доповіді, могли вплинути на призначення судом покарання з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження.

Відповідно до вироку Приморського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2016 року  ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки і звільнено на підставі ст. 75 КК з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки.

Статтею 75 КК України передбачено,  що суд  за наявності  визначених  законом  підстав  може ухвалити рішення про звільнення засудженого від відбування покарання  з  випробуванням, якщо  він  протягом  іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього  обов`язки.  Виходячи  з  цих  положень закону,  а  також зі змісту частини 3 статті 78 КК  України, у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають  розцінювати  це як порушення умов застосування статті 75 КК України про  звільнення  від  відбування  покарання  з   випробуванням   і призначати  покарання  за сукупністю вироків на підставі статті 71 КК  України. Стала практика свідчить, що у таких  випадках  повторне  звільнення   від відбування  покарання  з  випробуванням  є  неприпустимим.

Виходячи з того, що новий злочин засуджена вчинила в період іспитового строку і призначене за попереднім вироком покарання у виді 3 років позбавлення волі вона фактично не відбула, тому судом вірно застосовано положення ч. 1 ст. 71 КК і визначено остаточне покарання з частковим приєднанням невідбутої частини покарання, призначеного вироком Приморського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2016 року .

Разом із цим, місцевий суд,   в повному обсязі урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченої, обставини, що пом'якшують покарання та відсутність обставин, що його обтяжують. Покарання, призначене ОСОБА_7 , відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України.

З урахуванням конкретних обставин кримінального провадження,  Суд вважає, що відсутність досудової доповіді, у даному провадженні , не є  істотним порушенням  вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення,  адже  відсутність досудової доповіді ,в даному випадку , у поєднанні з відсутністю обставин, які могли бути залишені поза увагою суду і не враховані під час призначення покарання,  не може  вплинути на ухвалене судом рішення таким чином, щоб досягти протилежного результату.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни або скасування оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення  скарги немає.

З огляду на викладене та керуючись статтями 434, 436, 438, 441,442 КПК України, Суд вважає, що касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Вирок Малиновського районного суду міста Одеси від 18 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 07 червня 2018 року  щодо ОСОБА_7 , залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника   – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                           ОСОБА_2                                      ОСОБА_9