Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2019 року

м. Київ

справа 463/6238/15-к

провадження № 51-1071км19

Колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої                                      ОСОБА_1 ,

суддів                                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Личаківського районного суду м. Львова від 26 вересня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 11 січня 2019 року у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125Кримінального кодексу України (далі – КК), виправданого за ч. 1 ст. 125  цього Кодексу.

Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені обставини

За вироком Личаківського районного суду м. Львова від 26 вересня 2018 року, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_6 було засуджено за ч. 2 ст. 125 КК до покарання у виді штрафу в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1360 грн.

За ч. 1 ст. 125 КК ОСОБА_6 виправдано у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 4000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Суд визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні за обставин, викладених у вироку, умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

Як установив суд, 14 жовтня 2015 року о 14:00 ОСОБА_6 за  місцем свого проживання під час конфлікту з ОСОБА_7 завдав їй ударів руками та ногами у різні частини тіла, заподіявши потерпілій легких тілесних ушкоджень у вигляді синців на обличчі, струсу головного мозку, саден на шиї справа, забою м`яких тканин грудної клітки справа та передньої черевної стінки справа, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) постановлені щодо нього судові рішення і закрити кримінальне провадження. Заперечуючи по суті встановлені фактичні обставини, повноту судового розгляду, скаржник наголошує на тому, що висновок про його винуватість в умисному заподіянні ОСОБА_8 легких тілесних ушкоджень ґрунтується на недостовірних показаннях потерпілої та свідків, а місцевий суд не дав цьому та експертним висновкам належної правової оцінки й ухвалив  вирок, який не відповідає вимогам ст. 374 КПК. За твердженням засудженого, ухвала апеляційного суду є незаконною, адже цей суд не зважив на допущені порушення, не усунув їх і всупереч правилам ст. 49  КК не закрив кримінального провадження.

Крім того, у скарзі міститься прохання ОСОБА_6 про здійснення касаційного розгляду без його участі.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор вважав, що засудженого слід звільнити від покарання на підставі статей 49, 74 КК й частково задовольнити подану касаційну скаргу.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судаминижчихінстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Положеннями ст. 438 вказаного Кодексу визначено підстави для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції. На будь-яких інших підставах, окрім зазначених у цій нормі, зокрема через невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту розгляду, суд касаційної інстанції не вправі приймати рішення про скасування чи зміну оскаржених судових рішень, а виходить з обставин, установлених судом.

У касаційній скарзі, за її змістом, засуджений посилається на неповноту судового розгляду, заперечує правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, достовірність окремих доказів, тоді як їх перевірка в силу ст.  433 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.

Як убачається з матеріалів провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: показань допитаних у судовому засіданні потерпілої ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ; фактичних даних, що містяться у протоколі слідчого експерименту за участю потерпілої; проведених судово-медичних експертиз, а також на підставі інших досліджених доказів, зміст яких детально викладено у вироку.

Так, за матеріалами справи, потерпіла  ОСОБА_7 , надавши в ході судового слідства конкретні показання, наполягала на факті умисного заподіяння їй 14 жовтня 2015 року засудженим тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров`я. Про те, що саме ОСОБА_6 побив ОСОБА_7 , після чого вона перебувала в лікарні, указував суду й очевидець подій – малолітній свідок ОСОБА_9 , а свідки ОСОБА_10 (психолог), ОСОБА_11 (соціальний педагог) та  ОСОБА_12 (практикуючий психолог) зазначали, що ОСОБА_9 давав свої показання добровільно, без жодного тиску.

Крім того, факт наявності в потерпілої тілесних ушкоджень і  перебування останньої на лікуванні підтвердив суду свідок ОСОБА_13 .

Наведені показання свідків та потерпілої узгоджуються з висновками проведених судово-медичних експертиз від 15 і 27 жовтня та 15 листопада 2015 року № 1801, № 478/15, № 517/15, згідно з якими у потерпілої виявлено тілесні ушкодження  у вигляді струсу головного мозку, синця на обличчі, саден на шиї справа, забою м`яких тканин грудної клітки справа та передньої черевної стінки справа, які було заподіяно тупими предметами, і могли утворитися 14 жовтня 2015 року за обставин, указаних ОСОБА_7 .

Такі висновки підтримала допитана в судовому засіданні судово-медичний експерт ОСОБА_16 .

У цьому кримінальному провадженні показання потерпілої та свідків отримано в порядку, визначеному законом, вони не суперечать іншим зібраним доказам та є конкретними. Тому суд не мав підстав не довіряти свідкам, а їхні показання в силу ст. 84 КПК є процесуальними джерелами доказів, які правомірно було покладено в основу вироку.

Що стосується експертних висновків, то ці дослідження було проведено за встановленою КПК процедурою, зміст висновків відповідає статтям 101,102 вказаного Кодексу, а тому зазначені докази обґрунтовано визнано належними і допустимими.

Виконуючи законодавчі приписи, суд першої інстанції також з`ясував  позицію ОСОБА_6 щодо пред`явленого обвинувачення, відповідно до якої останній не оспорював факту зустрічі 14 жовтня 2015 року з ОСОБА_7 та  виникнення між ними конфлікту. Разом із цим, суд у процесуальний спосіб перевірив висунуту засудженим на свій захист версію про те, що він не бив потерпілу, і вмотивовано спростував її у вироку.

За таких обставин з урахуванням установленої судом сукупності фактів, що належать до предмета доказування у провадженні, винні дії ОСОБА_6 обґрунтовано отримали юридичну оцінку за ч. 2 ст. 125 КК.

Призначене засудженому покарання є справедливим, відповідає його меті   й загальним засадам, визначеним у статтях 50, 65 КК.

Крім того, доводи сторони захисту з питань доведеності винуватості ОСОБА_6 та законності його засудження за заподіяння умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, перевірялись апеляційним судом, який, належним чином умотивувавши своє рішення,  залишив  вирок у цій частині без змін, а заявлені апеляційні вимоги про закриття кримінального провадження – без задоволення.

Таким чином, у згаданій частині вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду не суперечать вимогам ст. 370 КПК, а доводи в касаційній скарзі про протилежне є неспроможними.

Істотних порушень норм права, які були би безумовними підставами для скасування оскаржених судових рішень і закриття кримінального провадження, про що йдеться в касаційній скарзі, судом касаційної інстанції не встановлено.

Разом із тим, відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження або позбавлення волі.

Згідно з ч. 5 ст. 74 ККособу також може бути за вироком суду звільненовід покарання на підставах, передбачених ст. 49 цього Кодексу.

Санкцією ч. 2 ст. 125 КК визначено найбільш суворий вид покарання у виді обмеження волі; відповідно до ст. 12 вказаного Кодексу цей злочин за класифікацією віднесено до невеликої тяжкості.

З матеріалів справи вбачається, що на час постановлення оспорюваної ухвали з моменту вчинення ОСОБА_6 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, минуло більше трьох років, тобто строк давності закінчився, що суд апеляційної інстанції  залишив поза увагою.

Водночас, оскільки ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили не подав клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності за вчинене кримінально каране діяння, то засуджений підлягає звільненню від призначеного покарання на підставах, передбачених  ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК, а судові рішення щодо нього – зміні в силу пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК.

Тому подану засудженим касаційну скаргу слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Личаківського районного суду м. Львова від 26 вересня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 11 січня 2019 року щодо ОСОБА_6 змінити.

На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнити ОСОБА_6 від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Постанова є остаточною іоскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2                                          ОСОБА_1                      ОСОБА_3