Назад до результатів
Дані реєструПостанова Верховного Суду · Касаційний кримінальний судСправа № 351/1144/16-к · 20.06.2019
ЄДРСР

Судове рішення · Постанова

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Справа №
351/1144/16-к
Дата
20 червня 2019 р.
Суддя
Ємець Олександр Петрович
  • ч. 2 ст. 121 КК

Також цитує: ст. 65 КК · ч. 1 ст. 66 КК

Джерело: дані реєстру

Обов'язковий висновок

Висновок щодо застосування норми права

Висновок щодо застосування норми праваРезультат ще не прочитано. Висновку щодо застосування норми права ми в цій постанові поки не знайшли.
Не є обов'язковим висновком щодо застосування норми права

Мотиви Верховного Суду

Мотиви Верховного СудуРезультат ще не прочитано. Мотиви можна прочитати в повному тексті нижче.

Що вирішив суд

Ми ще не прочитали це рішення. Текст нижче — повний і незмінений, як його опублікував реєстр.

Текст рішення

Оригінал у реєстрі

Рішення знеособлене держателем реєстру: імена учасників замінено на позначки на кшталт ОСОБА_1. Ми не деанонімізуємо їх.

Постанова

іменем України

20 червня 2019 р.

м. Київ

справа № 351/1144/16-к

провадження № 51-8240км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого -                                           ОСОБА_1 ,

суддів:                                                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання            ОСОБА_4

прокурора                                                 ОСОБА_5

розглянув  у  відкритому  судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 24 травня 2018 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016090000000112, за обвинуваченням

ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Снятина Івано-Франківської області, зареєстрованого на АДРЕСА_1 , який фактично мешкає на АДРЕСА_2 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 24 травня 2018 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

ОСОБА_7 визнано винуватим у заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть ОСОБА_8 , за таких обставин.

3 червня 2016 року приблизно о 01.00 год., перебуваючи в будинку своєї співмешканки ОСОБА_8 на АДРЕСА_2 , ОСОБА_7 , будучи в стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті раптово виниклої неприязні, умисно завдав ОСОБА_8 декілька ударів руками і ногами по голові й тілу, чим заподіяв потерпілій тяжкі тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, крововиливу від оболонки головного мозку, набряку головного мозку, розриву печінки, внутрішньої кровотечі, від яких ОСОБА_8 померла на місці події. Також ОСОБА_7 заподіяв потерпілій легкі тілесні ушкодження у вигляді синців, саден та крововиливів на різних ділянках тіла.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року вирок залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 і закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. Вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій не спростували доводів захисту про неналежність державного обвинувача, а отже і недопустимість усіх доказів обвинувачення. Твердить, що суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу прокурора, грубо порушив вимоги процесуального закону, так як пропущений прокурором строк апеляційного оскарження було поновлено всупереч приписам ст. 395 КПК України. Вважає, що судами не дотримано стандарту судочинства, закріпленого в підпункті "d" п. 3 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки місцевий суд не допитав свідків, які могли б повідомити обставини, що істотно би вплинули на розгляд справи, а апеляційний суд не усунув це порушення. Наполягає на порушенні судами обох інстанцій приписів процесуального закону щодо експертних досліджень. Крім того, захисник скаржиться на невідповідність призначеного підзахисному покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого у зв`язку з тим, що судами обох інстанцій не взято до уваги, що ОСОБА_7 є учасником бойових дій на сході України та всіляко сприяв і допомагав органу досудового розслідування.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор  ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу необґрунтованою та просила залишити її без задоволення.

Мотиви суду

Згідно зі ст. 19 Основного Закону України,органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. До компетенції суду касаційної інстанції не відноситься перевірка повноти судового розгляду та відповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження.

Винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, встановлено обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили, а отже процесуальна вимога захисника про скасування судових рішень і закриття судом касаційної інстанції кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК – у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливостей їх отримання – не підлягає задоволенню.

Питання допустимості доказів обвинувачення у справі ОСОБА_7 ретельно досліджене судами першої й апеляційної інстанцій, а висновки судів із цього питання є аргументованими.

Твердження захисника про те, що суди обох інстанцій не спростували доводів захисту про неналежність державного обвинувача, а отже і недопустимість усіх доказів обвинувачення, з огляду на те, що процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у справі ОСОБА_7 мало бути забезпечене військовою прокуратурою, адже на час скоєння злочину підзахисний був військовослужбовцем, не знайшли підтвердження в матеріалах кримінального провадження.

Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" визначено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Водночас метою наказу Генеральної прокуратури України від 29 серпня 2014 року № 12гн "Про особливості діяльності військових прокуратур", який покладав на військових прокурорів процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, підтримання державного обвинувачення та оскарження судових рішень у кримінальних провадженнях щодо військових та інших кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, зазначено здійснення ефективного впливу на зміцнення законності та правопорядку у військових формуваннях та оборонно-промисловому комплексі держави. Доводи сторони захисту з приводу неналежного процесуального керівника досудовим розслідуванням суд першої інстанції відхилив із посиланням на положення КПК України, які визначають повноваження прокурора як учасника кримінального провадження, і наказу Генеральної прокуратури "Про особливості діяльності військових прокуратур", та зазначив, що постанова про призначення групи прокурорів у справі ОСОБА_7 ухвалена прокурором обласного рівня, до компетенції якого і належить вирішення спорів про підслідність у разі їх виникнення. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду та зазначив у мотивувальній частині ухвали, що на момент повідомлення про злочин, вчинений щодо ОСОБА_8 , не було підстав вважати, що його вчинено військовослужбовцем, який прибув до місця свого проживання під час чергової відпустки. Апеляційний суд спирався на положення кримінального процесуального закону, які встановлюють порядок отримання доказів під час досудового розслідування, а також принцип незмінності прокурора у кримінальному провадженні, та дійшов правильного висновку про відсутність підстав вважати, що у справі ОСОБА_7 докази обвинувачення отримано з порушенням встановленого порядку або неналежними суб`єктами.

Доводи захисту про незаконне визнання судом допустимими результатів судово-медичної експертизи № 40 у зв`язку з проведенням її з грубим порушенням відповідних правил та інструкції колегія суддів вважає безпідставними. Висновок судово-медичної експертизи, яким встановлено причини смерті потерпілої ОСОБА_8 , суд оцінив відповідно до вимог ст. 94 КПК України та з урахуванням показань експерта, який підтвердив суду, що причиною смерті потерпілої була саме травма голови, яка не могла бути отримана в результаті падіння, як і інші ушкодження, виявлені на тілі потерпілої. Всі удари були нанесені незадовго до настання смерті, в короткий проміжок часу. Суд обґрунтовано дійшов висновку, що відсутність гістологічного дослідження печінки, яка також була травмована в результаті дій обвинуваченого, не дає підстав для сумніву в результатах судово-медичного дослідження щодо причин смерті потерпілої.

Перевірка тверджень захисника про те, що суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу прокурора, грубо порушив вимоги процесуального закону, так як пропущений прокурором строк апеляційного оскарження було поновлено всупереч приписам ст. 395 КПК України, виходить за окреслені в ст. 433 КПК України межі перегляду ухвали апеляційного суду, постановленої щодо обвинувального вироку. Крім того, як убачається з матеріалів судової справи, захисник ОСОБА_6 оскаржувала в касаційному порядку ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 3 серпня 2018 року, якою задоволено клопотання прокурора та поновлено строк на апеляційне оскарження вироку щодо ОСОБА_7 – у відкритті касаційного провадження за цією скаргою було відмовлено у зв`язку з тим, що така ухвала апеляційного суду не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню, а отже, з огляду на положення ст. 424 КПК України, не може бути оскаржена в касаційному порядку.

Доводи захисника про недотримання у справі ОСОБА_7 стандарту судочинства, закріпленого в підпункті "d" п. 3 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року – зокрема, права обвинуваченого вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення, яке виразилося в тому, що місцевий суд не допитав як свідків військовослужбовців ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , які мали б характеризувати особисті якості ОСОБА_7 за час несення служби, не знайшли підтвердження в матеріалах провадження. Судом першої інстанції ОСОБА_9 і ОСОБА_10 неодноразово викликалися в судове засідання, однак жодного разу не прибули. Клопотань про привід зазначених свідків сторона захисту не заявляла. Під час судового засідання, яке відбулось 14 вересня 2017 року, захисник ОСОБА_6 заявила суду про відмову від вимоги про допит вказаних свідків.

При призначенні ОСОБА_7 покарання суд дотримався всіх вимог  ст. 65 КК України, у тому числі врахував дані про особу обвинуваченого, а саме те, що він раніше не судимий, має на утриманні неповнолітню дитину, служив за мобілізацією у Збройних силах України та перебував у зоні проведення Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Також судом враховано офіційні характеристики ОСОБА_7 за місцем проживання та за місцем служби. Водночас у справі не було встановлено передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України обставини, яка пом`якшує покарання, оскільки обвинувачений не з`являвся із зізнанням, не виявив щирого каяття або активного сприяння розкриттю злочину. Натомість суд визнав обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_7 , часткове визнання ним своєї вини. Обране ОСОБА_7 покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, та які були би безумовними підставами для скасування або зміни судових рішень, при розгляді кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.

Із урахуванням наведеного, касаційна скарга захисника не підлягає до задоволення.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Вирок Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 24 травня 2018 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_11                                          ОСОБА_3                                                  ОСОБА_2

Це не юридична консультація. Перевіряйте текст постанови в реєстрі за посиланням угорі.

А як вирішували справи, схожі на вашу?

Підберемо рішення за вашою статтею та обставинами, покажемо, чим вони завершувались і який строк типовий.

Перевірити мою справу