Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

18 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 289/2131/16-к

Провадження № 51 – 10155 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого           ОСОБА_1 ,

суддів:                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання              ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

засудженої                                                  ОСОБА_6 ,

її захисника                                                            адвоката ОСОБА_7 ,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016060280000582 від 24 вересня 2016 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Радомишль Житомирської області, громадянки України, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

за ст. 121 ч. 2 КК України,

за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_6 на вирок Радомишльського районного суду Житомирської області від 13 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 22 березня 2018 року щодо неї.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Радомишльського районного суду Житомирської області від 13 квітня 2017 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 121 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 залишено раніше обраний запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Строк відбуття покарання вказано рахувати з моменту затримання.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави судові витрати в розмірі 18 788,02 грн.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватою та засуджено за вчинення злочину за наступних обставин.

Так, ОСОБА_6 за встановлених у вироку обставин 24 вересня 2016 року біля         02 години, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_2 , в стані алкогольного сп`яніння, реалізуючи раптово виниклий умисел на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_8 внаслідок виниклої між ними суперечки, умисно нанесла один удар ножем у живіт ОСОБА_8 , чим йому було спричинено тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент спричинення, які знаходяться в прямому причинному зв`язку із смертю ОСОБА_8 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 о 05-30 годині в реанімаційному відділенні Радомишльської центральної районної лікарні.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 22 березня 2018 року апеляційну скаргу засудженої ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції залишено без зміни. В порядку ст. 404 ч. 2 КПК України виключено з мотивувальної частини вироку вказівку про обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_6 – "настання тяжких наслідків".

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджена просить скасувати вирок та ухвалу щодо неї та призначити новий розгляд в суді першої або апеляційної інстанції. Не погоджується із встановленими судами фактичними обставинами справи, оскільки, на її думку, вона не могла нанести удар ножем ОСОБА_8 . Також вказує на те, що на момент вчинення злочину вона перебувала у стані сильного алкогольного сп`яніння, у зв`язку із чим не могла усвідомлювати та контролювати свої дії. Крім того, зазначає, що судами не дана оцінка тому факту, що перші її допити під час досудового слідства проводились без участі захисника, а також тому, що на ній були сліди побоїв. Також зазначає, що внаслідок здійсненого на неї тиску з боку потерпілої сторони вона не повідомила обставини події суду першої інстанції.

Заперечень на касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Засуджена ОСОБА_6 та її захисник у судовому засіданні висловили доводи на підтримання касаційної скарги.

Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу засудженої необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.

Суд першої інстанції ретельно дослідив докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу, і на підтвердження винуватості ОСОБА_6 та доведеності її вини в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, що спричинило смерть потерпілого, обґрунтовано послався на показання свідка ОСОБА_9 , який повідомив суду за яких обставин виявив ОСОБА_6 в одній кімнаті з        ОСОБА_8 , при цьому ОСОБА_8 лежав на підлозі, у нього в нижній частині живота була рана, з неї бігла кров, а ОСОБА_6 стояла поруч і тримала в руках закривавлений ніж. Такі показання свідка ОСОБА_9 були повністю підтверджені показаннями свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , та показаннями потерпілої ОСОБА_13 , які суд першої інстанції поклав в основу вироку як докази вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення.

Крім показань потерпілої та свідків суд першої інстанції послався і на інші докази у справі, зокрема на висновки судових експертиз щодо виявлених тілесних ушкоджень  у ОСОБА_8 , їх походження, наявності причинно-наслідкового зв`язку між отриманими тілесними ушкодженнями внаслідок удару ножем та смертю       ОСОБА_8 (висновок судово-медичного експерта № 109 від 12.12.2016 року), та щодо психічного стану ОСОБА_6 в момент нанесення удару і можливості нею усвідомлювати вчинені дії та їх наслідки.  Зокрема, відповідно до висновку судового експерта-психіатра № 386-2016, ОСОБА_6 могла і усвідомлювала значення своїх дій та керувала ними в період часу, до якого відносяться інкриміновані їй протиправні вчинки, незважаючи на те, що перебувала в стані алкогольної інтоксикації (т. 2,          а.п.112-116). Отже доводи касаційної скарги засудженої про те, що стан її алкогольного сп`яніння вплинув на її свідомість та виключав розуміння нею ситуації є безпідставними.

Із встановлених вироком суду фактичних обставин справи не вбачається, що під час вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6 перебувала у обстановці захисту і матеріали кримінального провадження даних про це не містять.

Крім зазначених доказів, суд першої інстанції також дав оцінку і належним чином врахував висновок судово-медичного експерта № 218 від 26.10.2016 року щодо ступеню тяжкості тілесних ушкоджень виявлених у ОСОБА_6 (т. 1 а.п. 117), висновки судово-медичного експерта-біолога № 10-530 від 28.11.2016 року, № 10-529 від 25.11.2016 року, № 1026 від 24.10.2016 року щодо ідентифікації групи крові фізичної особи, висновки судово-медичного експерта-імунолга № 1028 від 24.10.2016 року, № 1027 від 24.10.2016 року щодо ідентифікації групи крові фізичної особи, висновок судово-медичного експерта-біолога № 208-МК від 19.12.2016 року щодо криміналістичного дослідження одягу ОСОБА_8 та кухонних ножів, вилучених з місця події.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував її дії за ст. 121 ч. 2 КК України. При цьому всім наявним доказам суд першої інстанції відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідно до ст. 52 КПК України участь захисника у вказаному кримінальному провадженні не є обов`язковою. 24 вересня 2016 року до ЄРДР внесено відомості за ознаками злочину, передбаченого ст. 121 ч. 2 КК України, о 4-й годині в порядку        ст. 208 КПК України ОСОБА_6 було затримано як особу, підозрювану у вчиненні злочину, надано їй захисника -  адвоката ОСОБА_14 та вручено підозру про вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого ст. 121 ч. 2 КК України. Під час досудового розслідування захисник ОСОБА_14 брав участь у всіх допитах ОСОБА_6 як підозрюваної, після чого також здійснював її захист в судах обох інстанцій. Отже, доводи касаційної скарги засудженої про допущені порушення вимог кримінального процесуального закону щодо незалучення захисника під час її  допитів на досудовому розслідуванні є безпідставними.

Покарання, призначене ОСОБА_6 за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для її виправлення і попередження нових злочинів, воно відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Розгляд справи судом першої інстанції проведено із дотриманням вимог процесуального закону і вирок суду відповідає вимогам ст.ст. 370, 374 КПК України.

Доводи касаційної скарги засудженої, більшість з яких аналогічні доводам її  апеляційної скарги, в тому числі і щодо неповноти досудового розслідування та судового провадження, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, були предметом перевірки в суді апеляційної інстанції і обґрунтовано визнані такими, що не відповідають матеріалам кримінального провадження та не ґрунтуються на вимогах закону.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні нею злочину, передбаченого ст. 121 ч. 2 КК України, виходячи з встановлених обставин та наявних доказів, яким була дана належна оцінка і зроблені правильні висновки. При цьому, визнаючи необґрунтованими доводи апеляційної скарги, суд зокрема зазначив, що виявлені у ОСОБА_6 під час проведення судово-медичної експертизи № 218 від 26.10.2016 р. легкі тілесні ушкодження не можуть бути доказами її невинуватості, хоча остання й посилається на це у своїй скарзі, оскільки згідно показань самої ОСОБА_6 даних нею в судовому засіданні апеляційного суду, ОСОБА_8 тілесних ушкоджень їй не наносив, а лише образливо кричав до неї. Крім того, апеляційний суд визнав необґрунтованими і доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 щодо походження відбитків її пальців рук на ножі, яким було нанесено тілесні ушкодження ОСОБА_8 , звернувши увагу на те, що на ножі відсутні відбитки пальців будь-кого з інших осіб, які перебували в ніч 24 вересня 2016 року в квартирі номер АДРЕСА_3 . Апеляційний суд не знайшов підстав для визнання обґрунтованими і доводів апеляційної скарги про те,  що на ОСОБА_6 здійснювався психологічний тиск з боку свідка ОСОБА_9 та потерпілої, оскільки будь-яких клопотань чи скарг з цього приводу ОСОБА_6 як протягом досудового розслідування, так і в ході судового розгляду провадження не подавала.

При розгляді апеляційної скарги засудженої ОСОБА_6 суд апеляційної інстанції її доводи перевірив і своє рішення належним чином мотивував.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини        ОСОБА_6 та правильність кваліфікації її дій.

Об`єктивних даних, що вказували б на вчинення злочинів за інших обставин та на відсутність в діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ст. 121 ч. 2 КК України, колегія суддів за матеріалами провадження не знаходить і передбачені законом підстави для перевірки цього відсутні.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги, скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої або апеляційної інстанції не знаходить, а тому касаційна скарга засудженої задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, Суд

ухвалив:

Вирок Радомишльського районного суду Житомирської області від 13 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 22 березня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                           ОСОБА_2                                        ОСОБА_3