Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

20 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 295/11154/17

Провадження № 51 – 291 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого           ОСОБА_1 ,

суддів                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання              ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

засудженого                                               ОСОБА_6 в режимі відеоконференції,

його захисника                                          адвоката ОСОБА_7 в режимі

відеоконференції,

розглянув у закритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017060020004035 від 26 липня 2017 року щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Борислав Львівської області, громадянина України, тимчасово проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за ст. 153 ч. 3 КК України в редакції Закону України від 01 червня 2010 року N 2295-VI,

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Богунського районного суду м. Житомира від 06 серпня 2018 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року щодо нього.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Богунського районного суду м. Житомира від 06 серпня 2018 року       ОСОБА_6 засуджено за ст. 153 ч. 3 КК України в редакції Закону України від          01 червня 2010 року N 2295-VI до покарання у виді позбавлення волі на строк              11 років.

Строк відбуття ОСОБА_6 покарання вказано рахувати з часу набрання вироком законної сили.

На підставі ст. 72 ч. 5 КК України зараховано ОСОБА_6 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 26 липня 2017року по 16 липня 2018 року та з 25 липня 2018 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.

Так, ОСОБА_6  26 липня 2017 року близько 20 години 40 хвилин у стані алкогольного сп`яніння на поляні на березі річки Кам`янки, що знаходиться на відстані близько 10 метрів навпроти будинку АДРЕСА_2 із застосуванням фізичного насильства та спричиненням малолітній ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , легких тілесних ушкоджень, вчинив задоволення статевої пристрасті неприродним способом щодо малолітньої.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_6 залишені без задоволення, а вирок Богунського районного суду м. Житомира від 06 серпня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , вважаючи вирок та ухвалу щодо себе необґрунтованими, просить їх скасувати. Зазначає, що він не визнає своєї вини у вчиненні злочину, передбаченого ст. 153 ч. 3 КК України, оскільки він його не вчиняв. Даючи власну оцінку доказам у справі, звертає увагу на те, що доказів його причетності до вчинення злочину відносно потерпілої ОСОБА_8 в матеріалах провадження немає, а покази свідків надані під час розгляду справи судом у вироку відображені невірно. Вказує на допущені, на його думку, порушення процесуального закону під час досудового розслідування, які є підставою для скасування судових рішень. Зазначає, що не давав згоди на проведення апеляційного розгляду без його участі.

Заперечень на касаційну скаргу засудженого від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений та захисник у судовому засіданні висловили доводи на підтримання  касаційної скарги та просили її задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу засудженого необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.

Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суд першої інстанції дотримався вимог зазначеного закону. Так, суд першої інстанції на підтвердження винуватості ОСОБА_6 та доведеності його вини у вчиненні задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, вчиненому щодо малолітньої, обґрунтовано послався на показання потерпілої ОСОБА_8 , яка в присутності законного представника та педагога вказала на обставини події нападу на неї з боку ОСОБА_6 , вчинені ним відносно неї протиправні дії. При цьому згідно висновку комплексної комісійної судово-психолого-психіатричної експертизи № 300-2017 р. від 12 вересня 2017 року потерпіла ОСОБА_8 на даний час будь-якими психічними захворюваннями не страждає та не страждала ними в період часу, до якого відноситься скоєний проти неї протиправний вчинок.

Такі показання потерпілої в судовому засіданні підтвердила безпосередній свідок події ОСОБА_9 , яка зазначила, що разом із сестрою ОСОБА_10 спочатку почули крики дівчинки "відпустіть мене", після чого побачили, як ОСОБА_6 на іншому березі річки сидів на колінах над потерпілою і бив її. Також цей свідок вказала на обставини затримання ОСОБА_6 безпосередньо одразу після скоєння ним нападу на потерпілу.

Крім вказаного свідка, такі ж обставини події підтвердила законний представник потерпілої ОСОБА_11 та свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,      ОСОБА_15 . Свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_12 безпосередньо одразу затримали           ОСОБА_6 , який намагався зникнути з місця події, та разом з іншими свідками чекали на приїзд працівників поліції.

Всі свідки, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, вказали на ОСОБА_6 як на особу, яка вчинила незаконні дії відносно потерпілої ОСОБА_8 . Підстав обмовляти ОСОБА_6 потерпілою та свідками судом встановлено не було.

У зв`язку із вказаними обставинами, доводи касаційної скарги про те, що свідки не могли бачити з відстані, що саме він скоїв напад на потерпілу ОСОБА_8 та те, що у вироку вони відображені невірно є безпідставними та не відповідають матеріалам провадження. Показання свідків зафіксовані у передбачений процесуальним законом спосіб та відповідають змісту вироку суду.

Крім зазначених показань, суд у вироку також послався як на доказ вини         ОСОБА_6 на висновок комісійної амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 316-2017 від 26.09.2017 року, відповідно до якого ОСОБА_6 в минулому будь-якими психічними захворювання не страждав та не страждає ними в даний час. В період часу, до якого відносяться інкриміновані йому протиправні вчинки, хронічними психічними захворюваннями не страждав, міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в період часу до якого відносяться інкриміновані йому протиправні вчинки, може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на даний час. По своєму психічному стану не потребує в застосуванні щодо нього примусових заходів медичного характеру (т. 1 а.п. 184-186).

Крім того, суд у вироку дав оцінку та врахував й інші докази вини ОСОБА_6 у вчиненому злочині, а саме: протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 26 липня 2017 року (т.1 а.п. 78); протоколи огляду місця події від 26.07.2017р. (т. 1 а.п. 79-89, 90-96); висновок судово-медичного експерта № 1573 від 01.08.2017 р. (т. 1 а.п. 97-98); висновок судово-медичного експерта № 1574 від 01.08.2017 р. (т. 1 а.п. 99-100), протоколи пред`явлення особи для впізнання від 27.07.2017 р., відповідно яких свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17 в присутності понятих серед пред`явлених осіб в особі під № 4, впізнали ОСОБА_6 як особу, яка вчинила зґвалтування, свідками якого вони були (т. 1 а.п. 117-128). Пред`явлення особи для впізнання проведено з дотриманням вимог ст. 228 КПК України, у зв`язку із чим доводи касаційної скарги про допущені порушення під час проведення цієї слідчої дії є необґрунтованими; протоколи проведення слідчого експерименту від 27.07.2017р. за участі свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_9 (т. 1 а.п.128-144); висновки імунологічних експертиз № 876 від 30.08.2017р. та № 877 від 25.08.2017 р.  (т. 1 а.п. 150-157); висновки цитологічних експертиз №165/ц та №164-ц від 16.08.2017р. (т.1 а.п. 158-167); акт спеціальної медичної комісії №Д-275 від 26.09.2017р. щодо ОСОБА_6 (т. 1 а.п. 187); висновок № 375 щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння від 26.07.2017р.   (т. 1 а.п. 191).

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ст. 153 ч. 3 КК України в редакції Закону України від 01 червня 2010 року N 2295-VI. При цьому суд оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення з врахуванням вимог ст. 94 ч. 1 КПК України і статей 23, 84, 85, 86 КПК України.

При призначені ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції з дотриманням положень статей 50, 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, дані про особу ОСОБА_6 , який раніше не судимий, посередньо характеризується за місцем проживання, не працює, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, перебував на обліку в наркологічному диспансері, не має постійного місця проживання, а також думку законного представника потерпілої щодо міри покарання. Обставин, що пом`якшують покарання, судом не встановлено, а вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння судом визнано обставиною, що обтяжує покарання.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначити ОСОБА_6 покарання в межах санкції частини 3 статті 153 КК України в редакції Закону в редакції Закону України від 01 червня 2010 року N 2295-VI, ближче до мінімальної межі, яка діяла на час вчинення злочину та постановлення вироку.

Розгляд справи судом першої інстанції проведено із дотриманням вимог процесуального закону і вирок суду відповідає вимогам ст.ст. 370, 374 КПК України.

Доводи касаційної скарги засудженого, більшість з яких аналогічні доводам апеляційних скарг засудженого та його захисника, в тому числі і щодо неповноти досудового розслідування та судового провадження, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, були предметом перевірки в суді апеляційної інстанції і обґрунтовано визнані такими, що не відповідають матеріалам кримінального провадження та не ґрунтуються на вимогах закону.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 153 ч. 3 КК України, виходячи з встановлених обставин та наявних доказів, яким була дана належна оцінка і зроблені правильні висновки.

Засуджений ОСОБА_6 не заявляв клопотання про забезпечення його участі під час апеляційного розгляду, у зв`язку із чим суд апеляційної інстанції, повідомивши ОСОБА_6 про дату, час та місце апеляційного розгляду, із дотриманням вимог КПК України здійснив апеляційний розгляд без нього та за участю його захисника – адвоката ОСОБА_7 . Процесуальний закон не вимагає надання згоди обвинуваченим на проведення апеляційного розгляду без його участі. За таких обставин доводи касаційної скарги і в цій частині є безпідставними.

При розгляді апеляційних скарг засудженого ОСОБА_6 та його захисника – адвоката ОСОБА_7 суд апеляційної інстанції їх доводи перевірив і своє рішення належним чином мотивував. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам   ст. 419 КПК України.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини         ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій.

За таких обставин, доводи касаційної скарги щодо недоведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні ним злочину, передбаченого ст. 153 ч. 3 КК України, є безпідставними.

Об`єктивних даних, що вказували б на вчинення злочину за інших обставин та на відсутність в діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ст. 153 ч. 3 КК України, колегія суддів за матеріалами провадження не знаходить і передбачені законом підстави для перевірки цього відсутні.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги,  та скасування вироку та ухвали щодо ОСОБА_6 не знаходить, а тому касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, Суд

ухвалив:

Вирок Богунського районного суду м. Житомира від 06 серпня 2018 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року щодо засудженого ОСОБА_6 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                           ОСОБА_2                                            ОСОБА_3