Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

20 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 264/3586/17

Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/4804/85/18

Провадження № 51 – 48 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого           ОСОБА_1 ,

суддів:                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                          ОСОБА_4 ,

прокурора                                                               ОСОБА_5 ,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017050800001319 від 06 липня 2017 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Маріуполя Донецької області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 липня 2016 року за ст. 185 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік,

за ст. 186 ч. 3 КК України,

за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 – адвоката

ОСОБА_7 на вирок Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 липня 2018 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 13 листопада

2018 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 липня 2018 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 186 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання, призначеного за вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 липня 2016 року, ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.

Строк відбування покарання ОСОБА_6 вказано рахувати з 06 липня 2018 року.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він 06 липня 2017 року приблизно о 02 годині 30 хвилин з метою таємного викрадення чужого майна, вибивши двері ногою, проник до спільного тамбуру квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , після чого через незамкнуті двері проник до приміщенні квартири АДРЕСА_6 , де проживає ОСОБА_8 , звідки намагався викрасти чоловічу сумку марки "Moltani" та чоловічий годинник марки "G-Shok", але в цей час був помічений співмешканкою потерпілого ОСОБА_9 . Не заважаючи на це, ОСОБА_6 , усвідомлюючи, що його злочинні дії викриті сторонніми особами, продовжив їх та, утримуючи зазначене майно, відкрито викрав інше майно потерпілого - мобільні телефони марки "Nokia" та "Lenovo", після чого з викраденим майном втік, заподіявши ОСОБА_8 матеріальну шкоду на загальну суму 1500 гривень.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 13 листопада 2018 року зазначений вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишено без зміни, а його апеляційну скаргу та апеляційну скаргу його захисника – адвоката ОСОБА_7 – без задоволення.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а також короткий зміст поданих заперечень

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , діючи в інтересах засудженого

ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, перекваліфікувати дії ОСОБА_6 зі ст. 186 ч. 3 на ст. 185 ч. 2 КК України та призначити відповідне покарання. Указує на те, що суд першої інстанції неправильно виклав показання потерпілого ОСОБА_8 про те, що зі слів ОСОБА_9 йому стало відомо, що вона бачила у ОСОБА_6 в руках речі, у зв`язку з чим стороною захисту під час апеляційного оскарження заявлялось клопотання про повторне дослідження доказів, а саме показань потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_9 , яке залишилось не розглянутим. Вважає, що ні потерпілий, ні свідок ОСОБА_9 не бачили як ОСОБА_6 брав та виносив належні потерпілому речі, а сам ОСОБА_6 вважав, що факт взяття ним речей був непомітним для сторонніх осіб.

У запереченнях на касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, –

ОСОБА_10 зазначає про безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі, та просить залишити її без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_6 – без зміни.

Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу захисника необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.

Так, на підтвердження винуватості ОСОБА_6 та доведеності його вини у відкритому викраденні чужого майна, вчиненому повторно, поєднаному з проникненням у житло, суд обґрунтовано послався, у тому числі на: показання самого ОСОБА_6 , який не заперечував, що потрапив до тамбуру, штовхнувши ногою двері, до квартири потрапив без дозволу власника, звідки забрав майно ОСОБА_8 ; показання потерпілого ОСОБА_8 про те, що його розбудила ОСОБА_9 та повідомила, що бачила ОСОБА_6 , який вибіг з речами в руках, по телефону

ОСОБА_6 йому підтвердив, що саме він взяв його речі; показання свідка ОСОБА_9 про те, що вона бачила ОСОБА_6 , коли вибігла за ним в коридор, то покликала його, щоб той зупинився; показання свідка ОСОБА_11 про те, що ОСОБА_6 у неї залишив два мобільні телефони марки "Nokia" та "Lenovo", які у подальшому було вилучено працівниками поліції; дані, які містяться у протоколах огляду від 06 липня 2017 року в ході яких ОСОБА_11 добровільно видала два мобільні телефони марки "Nokia" та "Lenovo", а під час затримання ОСОБА_6 у нього виявлено чоловічу сумку марки "Moltani" та чоловічий годинник марки "G-Shok".

Суд також правильно оцінив та врахував дані, які містяться в протоколі слідчого експерименту від 12 липня 2017 року за участю ОСОБА_6 , під час якого він розповів про обставини викрадення майна ОСОБА_8 , у тому числі про те, що ОСОБА_9 , виявивши його дії, питала що він робить, а потім вимагала, щоб він повернув речі. Зазначену слідчу дію проведено з дотримання вимог КПК України в присутності двох понятих та із застосуванням фотозйомки.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що викрадення чужого майна ОСОБА_6 розпочато як таємне,  однак у подальшому його дії були викриті ОСОБА_9 і закінчив він таке викрадення вже відкрито, та правильно кваліфікував його дії за ст. 186 ч. 3 КК України. При цьому суд оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними  скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у них доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги, визнав їх безпідставними, мотивувавши належним чином своє рішення та зазначивши підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Що стосується доводів касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпосередньо не дослідив докази за клопотанням сторони захисту, то вони є необґрунтованими і не відповідають матеріалам кримінального провадження.

Відповідно до вимог ст. 404 ч. 3 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

У апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просив дослідити в судовому засіданні показання потерпілого та свідків шляхом прослуховування їх свідчень, зафіксованих на технічному носії фіксації кримінального провадження. Захисником не наведено жодного обґрунтування свого прохання виходячи саме з положень ст. 404 ч. 3 КПК України.

Крім того, згідно з аудіозаписом судового засідання від 13 листопада 2018 року, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, захисник ОСОБА_7 повідомив, що не має клопотань.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини

ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч. 3 КК України, та правильність кваліфікації його дій.

Покарання, призначене ОСОБА_6 , за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, воно відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_7 та зміни судових рішень щодо ОСОБА_6 шляхом перекваліфікації його дій зі ст. 186 ч. 3 на ст. 185 ч. 2 КК України не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, Суд

ухвалив:

Вирок Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 липня

2018 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 13 листопада 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника – адвоката ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                         ОСОБА_2                                  ОСОБА_3