Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2019 року

м. Київ

справа № 127/2809/15-к

провадження № 51-1590км18

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої                                       ОСОБА_1 ,

суддів                                                 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,

засудженого                                   ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),   прокурора                                               ОСОБА_6 ,

розглянула в судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_5 на вирок Вінницького  міського суду Вінницької області від 13 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 26 липня 2017 року та прокурора, який брав участь у суді апеляційної інстанції, на вказану ухвалу у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_7 ,     ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ралівка Самбірського району Львівської області, жителя АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України (далі – КК),

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Євпаторії АР Крим, жителя АДРЕСА_2 ,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 289 КК,

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_3 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК,

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Шахтарська Донецької області, жителя АДРЕСА_4 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК.

Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені  обставини

За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 13 жовтня 2016 року ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 187 КК – на строк 10 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за ч. 2 ст. 289 КК – на строк 7 років без конфіскації майна, а також до покарання у виді обмеження волі: за ч. 1 ст. 190 КК – на строк 2 роки, за ч. 1 ст. 358 КК – на строк 1 рік 6 місяців, за ч. 4 ст. 358 КК – на строк 2 роки.

Згідно з ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК ОСОБА_7 звільнено від покарання, призначеного за ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК, та на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів визначено йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

ОСОБА_8 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 187 КК – на строк 10 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за ч. 2 ст. 289 КК – на строк 6 років без конфіскації майна, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_8 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Відповідно до правил ч. 5 ст. 72 КК засудженим зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення.

Вирішено цивільні позови, питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_9 , судове рішення щодо якого в апеляційному порядку не переглядалося та в касаційному порядку не оскаржується.

Суд визнав винуватими: ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та  ОСОБА_8 – у вчиненні за попередньою змовою групою осіб розбою; крім того, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 – у незаконному за попередньою змовою групою осіб заволодінні транспортним засобом, поєднаному з погрозою застосування насильства, що не є небезпечним для життя і здоров`я потерпілого; а ОСОБА_7 – ще й узаволодінні чужим майном шляхом обману, у підробленні офіційного документа з метою його використання й у використанні такого документа. Обставини, за яких було вчинено кримінальні правопорушення, детально викладено у вироку.

Як установив суд, ОСОБА_7 , здобувши паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_10 , видалив з цього документа фотокартку останнього та вклеїв свою. Надалі, 26 червня 2008 року, у магазині на  АДРЕСА_5 ОСОБА_7 пред`явив співробітнику КБ "Приватбанк" підроблений паспорт і картку фізичної особи – платника податків про отримання ідентифікаційного номера для оформлення заяви на видачу кредиту в сумі 3143,41 грн. Будучи введеною в оману, сприймаючи ОСОБА_7 як особу, що зазначена у пред`явлених документах, згаданий співробітник прийняла у нього заяву на отримання кредиту. Таку заяву було задоволено, укладено кредитний договір, унаслідок чого ОСОБА_7 заволодів належними банку 3143,41 грн.

Крім того, 25 жовтня 2014 року о 01:00 на перехресті вул. Келецької та просп. Юності у м. Вінниці ОСОБА_7 із ОСОБА_8 та ОСОБА_9 домовилися із водієм автомобіля Хюндай Акцент (державний номерний знак НОМЕР_1 ) ОСОБА_11 , який надавав послуги таксі, про поїздку до мікрорайону "Можайка". Приїхавши до будинку АДРЕСА_6 та перебуваючи в салоні автомобіля, ОСОБА_8 приставив до шиї ОСОБА_11 невстановлений предмет, а ОСОБА_7 накинув на голову потерпілого заздалегідь заготовлену футболку та обмотав клейкою стрічкою, якою також зв`язав руки потерпілого. Потім вони, погрожуючи ОСОБА_11 застосуванням фізичного насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров`я, вивели з автомобіля потерпілого, після чого останньому вдалося втекти. Засуджені на вказаному автомобілі залишили місце злочину, розпорядившись на власний розсуд транспортним засобом, ринкова вартість якого становила 144 748,20 грн.

Також 5 листопада 2014 року о 19:45 на вул. Можайського біля будинку № 16/3 в м. Вінниці ОСОБА_7 разом із ОСОБА_5 та  ОСОБА_8 , заподіявши ОСОБА_12 легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, заволоділи належними останньому мобільним телефоном вартістю 600 грн, золотим ланцюжком з підвіскою вартістю 8268 грн, ключами від квартири та автомобіля "Рено".

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 просить скасувати на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) постановлені щодо нього судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Суть доводів скаржника зводиться до тверджень про необґрунтованість засудження через неповноту судового слідства, а також порушення права на захист унаслідок здійснення апеляційного провадження без участі захисника. Крім того, на переконання засудженого, вирок було ухвалено незаконним складом суду, оскільки розгляд кримінального провадження здійснено суддею одноособово, а не колегією суддів.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування на підставі ч. 1 ст. 438 КПК ухвали суду апеляційної інстанції в повному обсязі і призначення нового розгляду в цьому суді. Аргументуючи свою позицію, скаржник зазначає про невиправдану м`якість обраного ОСОБА_8 покарання, вважає, що апеляційний суд повною мірою не врахував особи винного і необґрунтовано погодився з висновками місцевого суду стосовно розміру заходу примусу, призначеного вказаному засудженому. Натомість у прохальній частині поданої скарги прокурор просить скасувати оспорювану ухвалу через м`якість призначеного ОСОБА_7 покарання. Також сторона обвинувачення вважає, що апеляційний суд належним чином не вмотивував рішення про залишення без задоволення апеляційних скарг сторони захисту, а зміст ухвали не відповідає приписам ст. 419 КПК.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції засуджений підтримав свою касаційну скаргу та вважав слушними наведені у скарзі сторони обвинувачення доводи про невмотивованість відхилення апеляційних вимог сторони захисту; прокурор заперечив проти задоволення поданих касаційних скарг.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що подані скарги задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Керуючись ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає оспорювані рішення у межах касаційних скарг, в яких висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих їм злочинів, юридично-правова оцінка їх діянь не заперечуються.

У поданій касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 серед іншого посилається на неповноту та однобічність судового слідства, тоді як їх перевірка в силу статей 433, 438 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.

Разом із тим, як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочину, за який його засуджено, є обґрунтованим, його зроблено на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з  додержанням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: показань допитаних у ході судового слідства як обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , потерпілого ОСОБА_13 , свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ; даних, що містяться: у протоколах огляду місця події від 5 та 6 листопада 2014 року з фототаблицями до них, у протоколах огляду предметів від 12 грудня 2014 року, у зареєстрованій у встановленому порядку заяві ОСОБА_13 про вчинення злочину, у виписці з медичної картки ОСОБА_13 ; а також на підставі наявних у справі висновків експерта № 2000 від 23 грудня 2014 року, № 6-Т від 27 січня 2015 року та інших письмових доказів, зміст яких детально відображено у вироку.

Водночас суд з`ясував позицію ОСОБА_5 , який, визнавши частково свою винуватість, не заперечував факту конфлікту з потерпілим, однак наполягав на тому, що не вчиняв розбою.

Таку версію засудженого суд ретельно перевірив і у вироку вмотивовано її спростував, навівши конкретні докази. Аргументів, які би доводили неправильність висновків суду, в касаційній скарзі ОСОБА_5 не міститься.

З урахуванням установленої в ході судового розглядусукупності фактів, що належать до предмета доказування у провадженні, винні дії ОСОБА_5 обґрунтовано отримали юридично-правову оцінку за ч. 2 ст. 187 КК.

Призначене засудженому покарання є справедливим, відповідає його меті та загальним засадам, визначеним у статтях 50, 65 КК.

За змістом ч. 2 ст. 31 КПК кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів.

Кримінальні правопорушення, за які було засуджено ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , не передбачають призначення покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років. Тому доводи ОСОБА_5 про обов`язковість здійснення судового провадження колегією суддів, а не одноособово суддею не можна визнати прийнятними.

Таким чином, оспорюваний вирок не суперечить вимогам статей 370, 374 КПК.

Посилання ОСОБА_5 на порушення апеляційним судом його права на захист через здійснення провадження за відсутності захисника не можна визнати прийнятними.

Згідно зі ст. 52 КПК участь захисника є обов`язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. Натомість інкримінований ОСОБА_5 злочин за класифікацією віднесено до категорії тяжких. Отже, участь захисника під час апеляційного перегляду вироку щодо вказаного засудженого за законом  є необов`язковою.

Крім того, за матеріалами справи суд апеляційної інстанції, дотримуючись приписів ст. 405 КПК, розглянув скаргу ОСОБА_5 за його безпосередньої участі. При цьому згаданий суд належним чином повідомив захиснику ОСОБА_20 про дату та час апеляційного розгляду і саме за клопотанням (письмовою заявою) ОСОБА_5 вирішив здійснити провадження без участі його захисника.

За таких обставин підстав вважати, що апеляційний суд порушив право ОСОБА_5 на захист, не вбачається.

Усупереч доводам у касаційній скарзі прокурора суд апеляційної інстанції при залишенні апеляційних скарг без задоволення у своїй ухвалі зазначив підстави, з яких відхилив вимоги як сторони захисту, так і сторони обвинувачення. Рішення суду належним чином умотивовано, а твердження прокурора про протилежне є необґрунтованим, адже позиція скаржника та його вимоги є суперечливими і не ставлять під сумнів законність оспорюваної ухвали.

Фактичних даних, які мають правове значення при виборі заходу примусу засудженим ОСОБА_8 і ОСОБА_7 та які доводять явну несправедливість призначеного їм покарання, в поданій прокурором касаційній скарзі не наведено.

Зміст ухвали апеляційного суду відповідає положенням ст. 419 КПК.

Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою обов`язкове скасування оскаржених судових рішень, під час касаційного провадження не встановлено.

Тому подані касаційні скарги слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів

у х в а л и л а:

Вирок Вінницького  міського суду Вінницької області від 13 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_5 та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 26 липня 2017 року щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора та засудженого ОСОБА_5 – без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_2                                   ОСОБА_1                        ОСОБА_3