Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

18 червня 2019 року

м. Київ

справа № 606/82/18

провадження № 51-10247 км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілих – адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 5 вересня 2018 року.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 18 квітня 2018 року ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 визнано винними у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України, та кожному з них призначено за сукупністю злочинів покарання у виді штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 5 вересня 2018 року відмовлено в задоволенні клопотання представника потерпілих – адвоката ОСОБА_6 про поновлення строку апеляційного оскарження зазначеного вироку та на підставі п. 4 ч. 3 ст. 399 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) апеляційні скарги йому повернуто.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник потерпілих – адвокат ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Стверджує, що строк апеляційного оскарження він пропустив з поважних причин, оскільки вирок суду першої інстанції було проголошено 18 квітня 2018 року за відсутності потерпілих та представника, копію вироку він отримав 27 квітня 2018 року через канцелярію суду, а апеляційну скаргу подав 29 травня 2018 року в межах тридцятиденного строку з моменту одержання судового рішення. Крім того, зазначає, що у справі є троє потерпілих, інтереси яких представляє один і той же представник, тому строк, який залишався для подачі апеляційної скарги та узгодження позиції з усіма трьома потерпілими, був недостатнім, що призвело до його пропущення. Також вказує, що всупереч вимогам ст. 399 КПК апеляційний суд спочатку відкрив апеляційне провадження за його скаргою, призначив апеляційний розгляд, а потім постановив ухвалу про відмову в поновленні строку на апеляційне оскарження й повернув апеляційну скаргу, що суперечить вимогам кримінального процесуального закону.

У запереченнях на касаційну скаргу представника потерпілих – адвоката ОСОБА_6 захисник ОСОБА_10 просить залишити її без задоволення, як безпідставну.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу обґрунтованою і просила її задовольнити.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_5 та перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що в задоволенні касаційної скарги необхідно відмовити на таких підставах.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

У п. 1 ч. 2 ст. 395 КПК встановлено, що апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана на вирок суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК апеляційна скарга повертається, якщо вона подана після закінчення строку апеляційного оскарження і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або суд апеляційної інстанції за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.

Водночас пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду (ч. 1 ст. 117 КПК).

Під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов`язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду у визначений законом строк.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, до Апеляційного суду Тернопільської області представник потерпілих – адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу навирок Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 18 квітня 2018 року, долучивши до неї клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження.

Причини пропуску цього строку представник потерпілих обґрунтовував тим, що 27 квітня 2018 року отримав копію вироку, що призвело до суттєвого зменшення тридцятиденного строку оскарження.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи клопотання представника потерпілих – адвоката ОСОБА_6 , зазначив, що потерпілі та їх представник у судовому засіданні брали участь, у тому числі виступали в судових дебатах, після чого 18 квітня 2018 року було проголошено вирок, копію якого надіслано до Єдиного державного реєстру судових рішень 19 квітня 2018 року та оприлюднено 24 квітня 2018 року.

Крім того, з дня отримання представником потерпілих – адвокатом ОСОБА_6 копії вироку, тобто 27 квітня 2018 року, і до закінчення строку оскарження залишалося більше ніж дві третини цього строку – 21 день, а тому він мав можливість оскаржити зазначений вирок у межах строку апеляційного оскарження, передбаченого кримінальним процесуальним законом.

Отже, при постановленні ухвали про відмову в задоволенні клопотання представникапотерпілих – адвоката ОСОБА_6 про поновлення строку апеляційного оскарження вироку Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 18 квітня 2018 року щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 суд апеляційної інстанції виходив із обставин, зазначених саме у клопотанні, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність поважних причин для поновлення цього строку.

Такий висновок ґрунтується на зазначених вище вимогах кримінального процесуального закону та відповідає практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якою вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, оскільки в кожній справі національні суди мають перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків для оскарження втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

Крім того, доводи в касаційній скарзі представникапотерпілих – адвоката ОСОБА_6 про порушення вимог ст. 399 КПК також є безпідставними.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, до апеляційного суду адвокат ОСОБА_6 подав апеляційні скарги та долучив клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження.

Суддя-доповідач апеляційного суду до вирішення питання про поновлення строку апеляційного оскарження перевірив апеляційні скарги представника потерпілих, подані на вирок суду першої інстанції, на відповідність вимогам ст. 396 КПК та прийняв рішення про відкриття апеляційного провадження і призначив апеляційний розгляд.

Проте під час апеляційного розгляду, правильно встановивши відсутність поважних причин для поновлення строку апеляційного оскарження, колегія суддів апеляційного суду, керуючись вимогами п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК, відмовила в поновленні цього строку та повернула представнику потерпілих – адвокату ОСОБА_6 апеляційні скарги.

Таким чином, клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження суд апеляційної інстанції розглядав не на етапі перевірки апеляційних скарг на відповідність вимогам ст. 396 КПК, як того вимагають положення ст. 398 КПК, а вже після відкриття провадження по справі та призначення апеляційного розгляду, на що і звертає увагу суду представник потерпілих.

Водночас, зважаючи на те, що саме рішення по суті клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження є правильним, а здійснення перегляду вироку за апеляційними скаргами представника потерпілих без вирішення заявленого клопотання про поновлення строку оскарження могло призвести до істотного обмеження законних інтересів обвинувачених та порушення загальних засад кримінального провадження (насамперед, засади змагальності сторін у частині рівності прав сторін на реалізацію процесуальних прав, передбачених КПК (ч. ч. 2 і 6 ст. 22 КПК), і забезпечення права на оскарження процесуальних рішень суду в порядку, передбаченому КПК (ч. 1 ст. 24 КПК)), порушення апеляційним судом процесуальної форми щодо порядку ухвалення оскаржуваного рішення, на думку колегії суддів, не вплинуло на його законність та обґрунтованість, а тому з огляду на положення ч. 1 ст. 412 КПК не є істотним.

Враховуючи зазначене, передбачених ст. 438 КПК підстав для скасування оскаржуваного судового рішення та задоволення касаційної скарги представника потерпілих – адвоката ОСОБА_6 колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 440–442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 5 вересня 2018 року залишити без зміни, а касаційну скаргу представника потерпілих – адвоката ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                                            ОСОБА_2                                                 ОСОБА_3