Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

20 червня 2019 року

м. Київ

справа № 156/577/17

Провадження № 51- 1251 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого –                               ОСОБА_1 ,

суддів:                                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

при секретарі                                   ОСОБА_4 ,

за участю прокурора                         ОСОБА_5 ,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12016030000000253 щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Володимир-Волинський Волинської області, громадянина України, проживаючого у АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Волинського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Іваничівського районного суду Волинської області від 2 березня 2018 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

Цивільний позов законного представника цивільних позивачів ОСОБА_7 задоволено частково.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 50000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 5000 грн. на правничу допомогу.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 моральну шкоду, завдану злочином малолітній ОСОБА_8 , в розмірі 50000 грн.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 моральну шкоду, завдану злочином малолітній ОСОБА_9 , в розмірі 50000 грн.

Вирішені питання про процесуальні витрати та речові докази у провадженні.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року вирок Іваничівського районного суду Волинської області від 2 березня 2018 року змінено.

На підставі  ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк 3 роки та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 моральну шкоду, завдану злочином малолітній ОСОБА_8 , в розмірі 150000 грн.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 моральну шкоду, завдану злочином малолітній ОСОБА_9 , в розмірі 150000 грн.

В решті вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_6 визнаний винуватим у тому, що він 22 грудня 2016 року приблизно о 19 год. 20 хв. керуючи технічно справним автомобілем марки "Ауді А-6", реєстраційний  номер Республіки Польща НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі "Ковель-Жовква"  у c. Литовеж Іваничівського району Волинської області, перед перехрестям  вулиць Івана Франка та Шевченка в напрямку м. Нововолинськ, перевищив максимально дозволену швидкість руху в межах населеного пункту, порушив правила дорожнього руху, проявив не уважність, не зреагував на пішоходів, які рухалися по нерегульованому пішохідному переходу, не зменшив швидкість, не зупинився щоб надати їм дорогу, в результаті чого допустив наїзд на ОСОБА_10 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілому були спричинені тілесні ушкодження, що призвели до його смерті.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Вказує на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого правопорушення та особі засудженого, внаслідок м`якості. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не в повній мірі врахував ступінь тяжкості і небезпеки вчиненого правопорушення та наслідки що настали. Наголошує, що обставини, на які послався апеляційний суд застосовуючи ст. 75 КК України, були враховані районним судом при призначенні покарання мінімально наближеного до санкції ч. 2 ст. 286 КК України. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки апеляційний суд належним чином свого рішення не мотивував.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав доводи, викладені у касаційній скарзі.

Мотиви Суду

Як убачається зі змісту касаційної скарги, доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК України, призначене додаткове покарання, прокурором у касаційному порядку не оспорюються.

Що стосується доводів прокурора про неправильне застосування судом апеляційної інстанції ст. 75 КК України та м`якості призначеного ОСОБА_6 покарання, то суд касаційної інстанції дійшов наступного висновку.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Суд першої інстанції, постановляючи вирок щодо ОСОБА_6 ці вимоги закону врахував не в повній мірі, на що звернув увагу суд апеляційної інстанції.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі "Бакланов проти Росії" (рішення від 09 червня 2005 року), та в справі "Фрізен проти Росії" (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що "досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу "законності" і воно не було свавільним". У справі "Ізмайлов проти Росії" (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що "для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити "особистий надмірний тягар для особи".

Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: "Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права – є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного".

Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.

Змінюючи вирок та звільняючи ОСОБА_6 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, суд апеляційної інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, який раніше не судимий, вину визнав та щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочину, частково відшкодував заподіяну шкоду, має на утриманні малолітню дитину, працює, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання.

Крім того, апеляційним судом враховано, що потерпіла під час апеляційного розгляду просила не позбавляти ОСОБА_6 волі і ставила питання про його звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України.

Також не встановлено обставин, що обтяжують покарання.

Врахувавши всі обставини справи в їх сукупності, ставлення винного до вчиненого, його поведінку після злочину, апеляційний суд, погодився із видом та розміром покарання, призначеного ОСОБА_6 судом першої інстанції, але дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства.

При звільненні ОСОБА_6 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, апеляційний суд застосував принцип індивідуалізації призначення покарання, навів переконливі підстави такого рішення, зазначивши, що за таких умов буде досягнута мета покарання.

Підстав для скасування оскаржуваного судового рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, внаслідок м`якості і неправильного застосування ст. 75 КК України, як про це йдеться у касаційній скарзі прокурора, касаційний суд не вбачає, оскільки у даній конкретній справі досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб`єктів кримінально-правових відносин.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дотримався вимог закону при призначенні покарання засудженому, використав надані йому процесуальні можливості для перевірки судового рішення першої інстанції, його ухвала відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Доводи касаційної скарги і матеріали провадження не містять даних неправильне застосування кримінального закону, чи істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для зміни або скасування ухвали апеляційного суду, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 434, 436 КПК України, суд

ухвалив:

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                           ОСОБА_11                       ОСОБА_3