Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2019 року

м. Київ

справа № 754/9116/16-к

провадження № 51-3206 км 18

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої                                                ОСОБА_1 ,

суддів                                                          ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,

прокурора                                                 ОСОБА_5 ,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2017 року у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця та жителя

АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1          ст. 289 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Ухвалені судові рішення, оскаржений вирок та встановлені  обставини

За вироком Деснянського районного суду м. Києва від 25 квітня 2017 року ОСОБА_7 виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК.

За наслідками розгляду апеляційних скарг потерпілого та прокурора, 12 грудня 2017 року Апеляційний суд м. Києва скасував виправдувальний вирок  і постановив обвинувальний, яким визнав ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК, і призначив йому покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього виконання обов`язків, передбачених ст. 76  цього Кодексу.

Стягнуто зі ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 23 063,08 грн й 10 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат у провадженні.

Апеляційний суд визнав ОСОБА_7 винуватим у незаконному заволодінні транспортним засобом за обставин, викладених у вироку.

Як установив суд, на початку серпня 2014 року на вул. Мілютенка, 14-а у м. Києві ОСОБА_7 підійшов до належного ОСОБА_8 автомобіля      "ВАЗ-21053" без номерних знаків, відчинив дверцята і сів за кермо транспортного засобу, попередньо під`єднавши його тросом до автомобіля "ВАЗ – 2101" (державний номерний знак НОМЕР_1 ) під керуванням ОСОБА_9 . Надалі ОСОБА_7 перегнав автомобіль "ВАЗ-21053" до будинку АДРЕСА_2 , заподіявши потерпілому матеріальних збитків на суму 23063,08 грн.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати на підставі п. 1  ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Суть доводів скаржника зводиться до того, що обвинувальний вирок ґрунтується на припущеннях  та не відповідає вимогам ст. 370 вказаного Кодексу; суд апеляційної інстанції здійснив провадження упереджено з порушенням ст. 404 КПК, не дав належної оцінки зібраним доказам і за відсутності достатніх фактичних даних для доведеності винуватості ОСОБА_7 незаконно засудив останнього. Крім того,  захисник заперечує правильність вирішення цивільного позову.

Учасникам кримінального провадження було повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, також розміщено відповідне оголошення на інтернет - ресурсі Верховного Суду. Клопотань про відкладення розгляду кримінального провадження в порядку касаційної процедури від учасників процесу не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор заперечив обґрунтованість касаційних вимог сторони захисту.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія судів дійшла висновку, що подана скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 вказаного Кодексу суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при його перегляді виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій.

У поданій касаційній скарзі захисник, серед іншого, по суті не погоджується з установленими фактичними обставинами кримінального провадження та ставить під сумнів достовірність висновку експерта, тоді як їх перевірка в силу статей 433, 438 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, про упередженість апеляційного суду, необґрунтованість та незаконність постановленого обвинувального вироку є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Як убачається зі справи, потерпілий ОСОБА_8 та прокурор, не погодившись із виправдувальним вироком, оскаржили його в апеляційному порядку. Наводячи у поданих скаргах конкретні аргументи, вони просили скасувати оспорюване рішення й ухвалити обвинувальний вирок стосовно ОСОБА_7 . При цьому також клопотали про повторне дослідження обставин, установлених під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.

Апеляційний суд, дотримуючись приписів ст. 404 КПК, на підставі дослідження обставин кримінального провадження та оцінки доказів, які були перевірені з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину проти безпеки руху та експлуатації транспорту.

Зокрема, такого висновку апеляційний суд дійшов на підставі аналізу: показань обвинуваченого ОСОБА_7 , який не заперечував, що у серпні 2014 року він без згоди власника перегнав автомобіль "ВАЗ-21053" під свій будинок; потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_9 щодо обставин подій; фактичних даних, що містяться у протоколах прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення, проведення слідчого експерименту від 15 липня 2016 року, а також на підставі досліджених документів (копій свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, розписки засудженого від 10 листопада 2014 року),  висновку експерта від 30 червня 2016 року  № 19/111/12-4-354, зміст яких докладно відображено в обвинувальному вироку.

Водночас не залишилося без оцінки апеляційного суду й твердження ОСОБА_7 про його непричетність до заволодіння автомобілем, який належить саме потерпілому ОСОБА_8 .  Навпаки, таку версію суд перевірив у ході слідства і переконливо її спростував у  своєму вироку.

Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, апеляційний суд обґрунтовано вирішив, що вони в їх сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_7 .

Усупереч твердженням захисника в касаційній скарзі фактичні дані, які покладено в основу вироку та на яких ґрунтується обвинувачення засудженого, було отримано в порядку, визначеному КПК, вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження суду, не викликають сумніву в законності їх збирання (формування) та процесуального закріплення. Тому ці дані в силу ст. 84 КПК є доказами у кримінальному провадженні. Переконливих аргументів, які би свідчили про протилежне, та про істотне порушення судом приписів ст. 94 цього Кодексу, захисник не навів.

Упродовж апеляційного розгляду справи суд, з`ясувавши передбачені ст. 91 КПК обставини, що належать до предмета доказування, встановив факт наявності суспільно небезпечного діяння й обґрунтовано визнав доведеною винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Відповідно до встановлених фактичних обставин кримінального провадження суд правильно кваліфікував вчинене діяння за ч. 1 ст. 289 КК.

Призначене засудженому покарання є справедливим, відповідає його меті й загальним засадам, визначеним у статтях 50, 65 КК.

Вартість транспортного засобу, яким незаконно заволодів засуджений, було визначено у вироку на підставі експертного висновку, і вона становить 23 063,08 грн. За матеріалами провадження ОСОБА_8 – власнику автомобіля "ВАЗ 21053", його не повернуто, а матеріальної шкоди в указаному розмірі не відшкодовано. Тому рішення апеляційного суду про стягнення із засудженого згаданої суми на користь потерпілого є обґрунтованим.

У зазначеній частині ухвалений стосовно ОСОБА_7 обвинувальний вирок відповідає ст. 370 КПК, а твердження сторони захисту про незаконність засудження останнього та безпідставне стягнення з нього коштів у рахунок відшкодування матеріальної шкоди є неспроможними.

Разом із тим, доводи захисника  щодо істотного порушення норм права при вирішенні судом апеляційної інстанції цивільного позову ОСОБА_8 в частині заподіяної моральної шкоди, є слушними.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням  заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Отже, суд має з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій  грошовій  сумі  чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Проте апеляційний суд формально розглянув цивільний позов у цій частині і у своєму вироку обмежився лише констатацією факту доведеності позовних вимог потерпілого, які задовольнив у повному обсязі.

При цьому апеляційний суд належно не перевірив тверджень ОСОБА_8 про завдання йому моральної шкоди через те, що він за відсутності власного автомобіля був вимушений пересуватися до місця роботи громадським транспортом і не мав можливості доставити продукти харчування з присадибної ділянки до місця свого проживання.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що згідно з матеріалами провадження ОСОБА_8 свій автомобіль не використовував, передав його свідку ОСОБА_10 на зберігання, а потім лише через пів року звернувся до правоохоронних органів з метою повернення транспортного засобу.

Таким чином, суд не вмотивував, з яких підстав він виходив при задоволенні цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди й, порушуючи статті 370, 374 КПК, не навів жодного обґрунтування такого рішення.

За таких обставин колегія суддів вважає, що в указаній частині вирок апеляційного суду було постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Тому в цій частині оспорюване рішення підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, а провадження – призначенню на новий розгляд у порядку цивільного судочинства.

Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою скасування оскарженого вироку в іншій частині, під час касаційного розгляду не встановлено.

З огляду на викладене касаційну скаргу захисника слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2017 року щодо ОСОБА_7 в частині вирішення цивільного позову – стягнення із засудженого на користь потерпілого ОСОБА_8 10 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди – скасувати і призначити в цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Вважати стягненими із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 23 063,08 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_2                                           ОСОБА_1                                 ОСОБА_3