Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2019 року

м. Київ

справа № 755/7284/13-к

провадження № 51-2881 км 18

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої                                               ОСОБА_1 ,

суддів:                                                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання            ОСОБА_4 ,

захисника                                               ОСОБА_5 ,

представника потерпілого                  ОСОБА_6 ,

прокурора                                                ОСОБА_7 ,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 на вирок Апеляційного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року щодо

ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженки с. Коломийцівка Носівського

району Чернігівської області, жительки

АДРЕСА_1 ,

засудженої за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 3 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Короткий зміст судових рішень, оскарженого вироку та встановлені обставини

За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 28 листопада 2013 року ОСОБА_8 було засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 191 КК – на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з адміністративно-господарськими функціями, на строк 2 роки; за ч. 3 ст. 191 КК – на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з адміністративно-господарськими функціями, на строк 3 роки, а на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів призначено  покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з адміністративно-господарськими функціями, на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на неї виконання обов`язків, передбачених ст. 76  цього Кодексу.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ТОВ "Фапрекс-04" 493 085 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.

Суд визнав ОСОБА_8 винуватою у привласненні чужого майна, що перебувало в її віданні, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, а також у вчиненні такого злочину повторно за обставин, детально викладених у вироку.

Як установив суд, ОСОБА_8 , обіймаючи посаду головного бухгалтера ТОВ "Фапрекс-04" (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ), з метою привласнення чужого майна 23 серпня 2007 року здійснила перерахування коштів із поточного рахунку цього товариства на корпоративну платіжну картку, не оприбуткувала вказаної операції, а зняла 1000 грн через банкомат на вул. Ірпінській, 76 у м. Києві. Надалі  в період із 27 серпня 2007 року по 13 жовтня 2010 року вона неодноразово  здійснювала перерахування коштів із поточного рахунку товариства на корпоративні платіжні картки,  отримуючи готівку в різних банкоматах у м. Києві та Київській області. У такий спосіб засуджена  привласнила належні ТОВ "Фапрекс-04" кошти на загальну суму 490 240.00 грн.

Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 18 квітня 2014 року залишив без змін вирок місцевого суду.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, задовольнивши касаційні скарги прокурора та представника потерпілого, 3 лютого 2015 року скасував згадане рішення апеляційного суду  через м`якість обраного із застосуванням ст. 75 КК заходу примусу і призначив новий розгляд у цьому суді.

За наслідками нового розгляду апеляційний суд, задовольнивши частково апеляційну скаргу представника потерпілого, 31 жовтня 2017 року скасував вирок місцевого суду в частині  заходу примусу і постановив свій, яким  призначив ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 191 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням адміністративно-господарських функцій, на строк 2 роки та на підставі статей 49, 74 цього Кодексу звільнив  від його відбування у зв`язку із закінченням строків давності; за ч. 3 ст. 191 КК  суд призначив ОСОБА_8  покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням адміністративно-господарських функцій, на строк 3 роки.

У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 просить змінити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) вирок апеляційного суду, пом`якшити призначене ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 191 КК покарання, застосувавши положення ст. 75 цього Кодексу. За твердженням скаржника,  суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. 65 КК не врахував повною мірою всіх даних про особу засудженої та наявних у справі пом`якшуючих обставин, унаслідок чого дійшов необґрунтованого висновку про неможливість її виправлення без ізоляції від суспільства. Разом із цим, захисник зауважує про неконкретність формулювання обвинувачення за ч. 2 ст. 191 КК, викладеного в обвинувальному акті, що, на його думку, мало би перешкодити суду постановити обвинувальний вирок у зазначеній частині.

Засуджена ОСОБА_8 поінформувала Суд про можливість здійснення касаційного розгляду без її участі.

Іншим учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції захисник підтримав касаційну скаргу; прокурор та представник потерпілого заперечили обґрунтованість касаційних вимог сторони захисту.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія судів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню  на таких підставах.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину проти власності, юридично-правова оцінка діяння за ч. 3 ст. 191 КК у касаційній скарзі не заперечуються.

Відповідно до приписів статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для                  її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Як випливає зі змісту ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що виходячи          з тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.

У силу приписів ч. 2 ст. 439 КПК вказівки суду, який розглянув справу                   в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції    при новому розгляді.

У цьому кримінальному провадженні, як убачається з його матеріалів,  апеляційний суд при ухваленні свого вироку та призначенні ОСОБА_8 покарання дотримався наведених вимог закону.

Так, при виборі  засудженій заходу примусу суд апеляційної інстанції  врахував, що вчинений злочин, передбачений ч. 3 ст. 191 КК, відповідно до ст. 12 цього Кодексу є тяжким. Окрім того, суд обґрунтовано взяв до уваги обсяг суспільно небезпечних дій засудженої, їх тривалість (понад 3 років), розмір завданої шкоди, а також факт її відшкодування лише частково.

Виходячи з установлених у провадженні фактичних обставин кримінального правопорушення, дотримуючись принципу співмірності та індивідуалізації покарання, апеляційний суд, виконуючи приписи ч. 2 ст. 439 КПК дійшов умотивованого висновку про суспільну небезпечність ОСОБА_8 , а отже і про неможливість її виправлення без ізоляції від суспільства та про неправильне застосування місцевим судом інституту умовного звільнення.

Водночас усупереч посиланням захисника в касаційній скарзі суд апеляційної інстанції зважив на те, що ОСОБА_8 уперше притягається до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, не перебуває на спеціальних обліках, страждає на ряд захворювань, окрім того, визнавши свою провину розкаялась. Зазначену  обставину суд розцінив як пом`якшуючу. З огляду на все  це та на відсутність обставин протилежного змісту апеляційний суд призначив ОСОБА_8 покарання у мінімальних межах санкції ч. 3 ст. 191 КК.

Правових підстав вважати  обраний захід примусу явно несправедливим через суворість колегія суддів не вбачає, а доводи захисника про протилежне є неспроможними.

Що стосується посилань захисника на неконкретність обвинувачення за ч. 2 ст. 191 КК, то їх не можна визнати прийнятними, адже вони не ґрунтуються на матеріалах справи. Крім того, сторона захисту в апеляційному порядку не оскаржувала  вироку місцевого суду.

Аргументів про неправильне застосування статей 49, 74 КК в касаційній скарзі не міститься.

Таким чином, вирок апеляційного суду відповідає положенням статей 370, 420 КПК.

Істотних порушень норм права, які є підставами для скасування або зміни оспорюваного вироку під час касаційного розгляду кримінального провадження,       не встановлено.

Тому подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434 436, 441, 442 КПК, колегія суддів

у х в а л и л а:

Вирок Апеляційного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 – без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_2                                         ОСОБА_1                               ОСОБА_3