Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

13 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 570/1498/16-к

Провадження № 51 – 61 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого           ОСОБА_1 ,

суддів:                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання              ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015180180000961 від 06 липня 2015 року,  щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Рівне, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

за ст. 125 ч. 2 КК України,

за касаційною скаргою ОСОБА_6 на вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 30 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 01 листопада 2018 року щодо нього.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 30 листопада 2017 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 125 ч. 2 КК України до покарання у виді арешту на строк 6 місяців.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_6 не обирався.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 : на користь потерпілої ОСОБА_7

3 724 гривні 58 копійок на відшкодування матеріальної шкоди та 3 000 гривень моральної шкоди; на користь Рівненської міської ради 2 332 гривні 90 копійок на відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілої.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він

30 листопада 2017 року приблизно о 20 годині 40 хвилин на земельній ділянці ОСОБА_7 біля будинку за адресою:

АДРЕСА_2 , в ході конфлікту на ґрунті особистих неприязних відносин умисно завдав ОСОБА_7 не менше трьох ударів кулаками рук, ногами по тілу та обличчю, чим заподіяв їй легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 01 листопада 2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 за його апеляційною скаргою та апеляційною скаргою прокурора змінено, на підставі ст. 49 КК України

ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 судовий збір: на користь потерпілої ОСОБА_7 в сумі 551 гривня 20 копійок; на користь держави 1 929 гривень

20 копійок.

У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а також короткий зміст поданих заперечень

У касаційній скарзі ОСОБА_6 , посилаючись на незаконність вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо нього, просить їх скасувати, а кримінальне провадження закрити. Вважає, що його вину не доведено, суд допитав лише свідків обвинувачення, а показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не взяв до уваги. Указує на те, що апеляційний суд мав скасувати вирок і звільнити його від кримінальної відповідальності на підстав ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків даності, його думку в судовому засіданні з даного приводу не з`ясовано.

У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_6 потерпіла ОСОБА_7 зазначає про безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі, та просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення – без зміни.

Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу ОСОБА_6 не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу ОСОБА_6 необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.

Так, на підтвердження винуватості ОСОБА_6 та доведеності його вини у заподіянні ОСОБА_7 легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, суд обґрунтовано послався, у тому числі, на: показання потерпілої ОСОБА_7 про обставини заподіяння їй тілесних ушкоджень ОСОБА_6 ; показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які підтвердили, що 04 липня 2015 року приблизно о 20 годині – 20 годині 30 хвилин до них приходила потерпіла

ОСОБА_7 , у якої з носа йшла кров, була підпухла губа, при цьому вона повідомила, що її побив ОСОБА_6 ; показання свідка ОСОБА_12 , який здійснював виїзд за викликом швидкої медичної допомоги, про виявлені під час огляду ОСОБА_7 тілесні ушкодження; дані, які містяться у висновку судово-медичної експертизи від 12 листопада 2015 року № 1231 про тяжкість виявлених у ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, які могли утворитися під час побиття; дані, які містяться у протоколі слідчого експерименту за участю потерпілої від 05 січня

2016 року, під час якого ОСОБА_7 на місці події показала механізм заподіяння їй тілесних ушкоджень.

Суд першої інстанції також безпосередньо допитав та оцінив показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , зазначивши, що їх показання про перебування ОСОБА_6 04 липня 2015 року до 21 години на роботі в СФГ "Калинівка", яке знаходиться в с. Карпилівка Рівненського району Рівненської області, спростовуються даними, які містяться у протоколі тимчасового доступу до речей і документів від 29 січня 2016 року, довідці про аналіз технічної інформації від

26 лютого 2016 року та проколі огляду місцевості від 25 лютого 2016 року про знаходження абонентського номеру ОСОБА_6 на час вчинення кримінального правопорушення в с. Городок Рівненського району Рівненської області, також у довідках СФГ "Калина" про те, що ОСОБА_6 у трудових відносинах із вказаним підприємством не перебував, будь-яких послуг не надавав, 04 липня 2015 року був вихідний день.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ст. 125 ч. 2 КК України. При цьомусуд оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 та прокурора на вирок місцевого суду, перевірив доводи ОСОБА_6 про неповноту судового розгляду та недоведеність його винуватості, визнав їх безпідставними, належним чином мотивувавши своє рішення.

Згідно з аудіозаписом судового засідання від 01 листопада 2018 року, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, захисник ОСОБА_6 – адвокат ОСОБА_13 просила скасувати обвинувальний вирок щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, незважаючи на сплив строків даності притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 125 ч. 2 КК України, передбачених ст. 49 КК України. ОСОБА_6 повністю  підтримав позицію свого захисника, тобто заперечував проти застосування положень ст. 49 КК України. За таких обставин рішення апеляційного суду про звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків даності відповідає положенням ст. 49 ч. 1 п. 2, ст. 74 ч. 5 КК України.

Підстав, передбачених ст. 284 КПК України, для закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 не встановлено.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_6 та скасування судових рішень щодо нього не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, Суд

ухвалив:

Вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 30 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 01 листопада 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а його касаційну скаргу – без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                             ОСОБА_2                                     ОСОБА_3