Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

11 червня2019 року

справа № 485/41/17

провадження № 51-8569км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання              ОСОБА_4 ,

прокурора                                                  ОСОБА_5 ,

захисника                                                   ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016150310000488, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі — КК),

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 9 серпня 2018 року щодо ОСОБА_7 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 8 травня 2017 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 185КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ч. 4 ст. 70 КК шляхом часткового складання покарань, призначених за даним вироком і за вироком Снігурівського районного суду Миколаївської області від 24 лютого 2017 року остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

За цим же вироком засуджено ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , судових рішень щодо яких у касаційному порядку не оскаржено.

Апеляційний суд Миколаївської області ухвалою від 9 серпня 2018 року вирок суду першої інстанції залишив без зміни.

ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він у період часу з 20 по 22 серпня 2016 року, діючи повторно, за попередньою змовою групою з ОСОБА_8 і  ОСОБА_9 проникли до приміщення гаражу на території домоволодіння АДРЕСА_2 , звідки таємно викрали майно ОСОБА_10 на загальну суму 11 525 грн 75 коп.

Крім того, 24 вересня 2016 року близько 23:00 ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_8 і ОСОБА_9 проникли через дах до приміщення чотирьох гаражів, що розташовані між житловими будинками АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , звідки таємно викрали майно: ОСОБА_11 вартістю 560 грн, ОСОБА_12 — 1650 грн, ОСОБА_13 — 3000 грн та ОСОБА_14 — 7989 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Просить скасувати ухвалу щодо ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх доводів зазначає, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК) не навів в ухвалі мотивів, з яких він виходив, постановляючи це судове рішення, не перевірив усіх доводів, викладених в апеляційній скарзі прокурора, та не звернув уваги на те, що:

- призначення остаточного покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів пов`язане з постановленням вироку, а не з набранням ним законної сили;

- суд першої інстанції неправильно застосував кримінальний закон, який підлягав застосуванню, а саме, призначаючи ОСОБА_7 на підставі ч. 4 ст. 70 КК покарання за сукупністю злочинів за вироком Снігурівського районного суду Миколаївської області від 24 лютого 2017 року, не врахував, що його засуджено ще й за вироком цього ж суду від 25 квітня 2017 року, та не призначив йому остаточного покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів ще й за цим вироком;

- посилання апеляційного суду на можливість визначення остаточного покарання, призначеного за кількома вироками, в порядку п. 11 ч. 1 ст. 537 КПК є необґрунтованими, оскільки це застосовується лише тоді, коли стосовно засудженого є вирок, який не виконано і про який не було відомо суду, що постановив останній за часом вирок;

- на момент апеляційного оскарження попередній вирок Снігурівського районного суду Миколаївської області від 25 квітня 2017 року вже набрав законної сили, а тому апеляційний суд мав повноваження постановити свій вирок і призначити ОСОБА_7 остаточне покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК з урахуванням зазначеного вироку.

Позиції учасників судового провадження

На касаційну скаргу заперечень від учасників судового провадження не надходило.

У судовому засіданні:

- прокурор вимоги касаційної скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, не підтримала;

- захисник заперечував щодо задоволення касаційної скарги прокурора.

Мотиви Суду

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та правильність кваліфікації його дій прокурор у касаційній скарзі не оскаржує.

Доводи в касаційній скарзі прокурора про істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 КПК через те, що в ухвалі не зазначено належних мотивів постановлення цього судового рішення та підстав, на яких апеляційну скаргу прокурора визнано необґрунтованою, є безпідставними.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 70 КК за правилами, передбаченими частинами 1—3 цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення вироку у першій справі. У цьому разі у строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за першим вироком, за правилами, передбаченими ст. 72 цього Кодексу.

Прокурор в апеляційній скарзі стверджував, що суд першої інстанції, хоча і послався у вироку на наявність щодо ОСОБА_7 вироку Снігурівського районного суду Миколаївської області від 25 квітня 2017 року, який не набрав законної сили, однак не врахував його під час призначення покарання за сукупністю злочинів.

Зі змісту ухвали вбачається, що апеляційний суд, погодившись з рішенням суду першої інстанції про незастосування положень п. 4 ст. 70 КК щодо вироку, який не набрав законної сили, належним чином умотивував своє рішення.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

У частині 1 ст. 17 КПК зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

За вимогами ч. 1 ст. 88 КК особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

Аналізуючи вимоги закону, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що до того моменту, коли обвинувальний вирок суду набере законної сили, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, а тому відповідні державні органи повинні поводитися з нею як з невинуватою особою, зокрема, суди не мають права призначати покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК за наявності попереднього вироку, який не набрав законної сили.

Суд погоджується з такими висновками і вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували закон України про кримінальну відповідальність, призначаючи покарання за сукупністю злочинів.

Доводи у скарзі прокурора про те, що апеляційний суд мав призначити ОСОБА_7 остаточне покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК з урахуванням попереднього вироку від 25 квітня 2017 року, оскільки на момент апеляційного розгляду цей вирок вже набрав законної сили, не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, у тому числі, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Разом із тим апеляційним судом не було встановлено неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність.

Посилання в касаційній скарзі прокурора на неможливість у цьому разі визначити остаточне покарання за кількома вироками в порядку п. 11 ч. 1 ст. 537 КПК, оскільки ця правова норма застосовується лише тоді, коли стосовно засудженого є вирок, який не виконано і про який не було відомо суду, є необґрунтованими, оскільки суду першої інстанції на час постановлення вироку не було відомо про попередній вирок щодо ОСОБА_7 , який би набрав законної сили, крім вироку від 24 лютого 2017 року, який суд зарахував.

Отже, апеляційний розгляд кримінального провадження проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Наведені прокурором в апеляційній скарзі доводи, які за своїм змістом аналогічні доводам його касаційної скарги, належним чином перевірено й спростовано. Ухвала відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Даних, які б свідчили, що суд допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, не встановлено.

За таких обставин відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог касаційної скарги.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 9 серпня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, касаційну скаргу прокурора – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                   ОСОБА_2                             ОСОБА_3