Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

«Провадження № 51- 3937км18 Колегія суддів Першої судової палати у складі Прокурор просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій щодо ОСОБИ_1, засудженого за ч. 3 ст. 185 КК, і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, посилаючись на безпідставність висновків суду про можливість розгляду вказаного кримінального провадження у формі приватного обвинувачення та закриття його у зв’язку з відмовою потерпілого від обвинувачення; також вказує на порушення стороною захисту вимог ст. 290 КПК, недопустимість доказу та невідповідність судових рішень вимогам статей 372, 374, 419 КПК. Верховний Суд судові рішення залишив без зміни. Положеннями ст. 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обгрунтованим і вмотивованим. Доводи прокурора про істотне порушення цих вимог кримінального процесуального закону та безпідставне закриття кримінального провадження щодо ОСОБИ_1 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК є безпідставними. Так, відповідно до зазначеної норми кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення закривається, якщо потерпілий відмовився від обвинувачення. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 477 КПК (в редакції Закону № 767-VII від 23 лютого 2014 року, чинної на момент розгляду справи судом) кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 КК (крадіжка, крім крадіжки, вчиненої організованою групою), якщо вона вчинена особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого. На думку Суду, поняття «найманий працівник» у вказаній нормі є значно ширшим ніж у трудовому праві та охоплює собою не лише ті випадки, коли винний на підставі укладеного трудового договору виконував певну роботу в інтересах потерпілого, а й усі інші випадки трудових правовідносин, коли особа на підставі будь-якого цивільно- правового договору виконувала роботу на користь потерпілого і на момент вчинення злочину фактично була найманим працівником. Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, 28 вересня 2015 року між ОСОБОЮ_1 та потерпілим – ОСОБОЮ_2 було укладено договір про надання послуг між фізичними особами, відповідно до якого виконавець (ОСОБА_1) зобов’язується за завданням замовника (ОСОБА_2) надати будівельні послуги в порядку та на умовах, визначених цим договором. Як ОСОБА_1, так і ОСОБА_2 у судовому засіданні підтвердили наявність у них зазначених правовідносин. Згідно з обвинувальним актом унаслідок вчиненої ОСОБОЮ_1 крадіжки було заподіяно шкоди виключно майновим правам потерпілого ОСОБИ_2, який під час судового розгляду відмовився від обвинувачення. За таких обставин колегія суддів не вбачає будь-яких порушень закону з боку суду та вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для закриття кримінального провадження щодо ОСОБИ_1 згідно з п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК у зв’язку з відмовою потерпілого від обвинувачення є правильними. При перегляді справи за апеляційною скаргою прокурора, доводи якої є аналогічними тим, що викладені у його касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про те, що в розумінні п. 3 ч. 1 ст. 477 КПК потерпілим може бути фізична особа, яка має право винаймати певних осіб та отримувати послуги по виконанню на її користь робіт згідно цивільно-правових угод. При цьому апеляційний суд, належним чином перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі прокурора, дійшов умотивованого висновку про приватну форму обвинувачення цього кримінального провадження (п. 3 ч. 1 ст. 477 КПК) та про правомірність його закриття щодо ОСОБИ_1 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК. Суд також не може погодитись із доводами про порушення місцевим судом вимог ст. 290 КПК та безпідставне визнання договору про надання послуг між ОСОБОЮ_1 та ОСОБОЮ_2 доказом у справі. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час досудового розслідування слідчий не з’ясував у яких стосунках перебували між собою обвинувачений та потерпілий, а сам ОСОБА_2 через відсутність спеціальних юридичних знань не знав, що ця обставина (наявність договору про надання послуг укладеного між ним та ОСОБОЮ_1) може мати правове значення в справі. Зазначений договір про надання послуг був долучений до матеріалів провадження в суді апеляційної інстанції під час перегляду попереднього вироку місцевого суду в справі від 11 липня 2016 року, за наслідками якого цей вирок був скасований і призначено новий розгляд у суді першої інстанції. Однією з підстав скасування вироку було і надання потерпілим договору в суді апеляційної інстанції та його заява про відмову від обвинувачення При новому розгляді місцевий суд на виконання вказівок суду апеляційної інстанції повторно перевірив матеріали кримінального провадження разом із долученими до справи договором про надання послуг між обвинуваченим та потерпілим і заявою останнього про відмову від обвинувачення, та дійшов умотивованого висновку про закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 477 КПК. Наведені в касаційній скарзі прокурора доводи та мотиви не спростовують правильності висновків, викладених у цих судових рішеннях, та не ставлять під сумнів їх законність. Ухвала суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду в справі постановлені з додержанням вимог статей 370, 372, 419 КПК і є належним чином обґрунтовані та вмотивовані. Під час касаційної перевірки Судом не встановлено таких порушень норм матеріального чи процесуального права, які би були підставними для зміни чи скасування оскаржуваних рішень, а тому в задоволенні касаційної скарги прокурора слід відмовити. Тижневий огляд судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду. Рішення, внесені до ЄДРСР за період з 20.05.2019 по 24.05.2019 / Київ, 2019. – 86 стор. Застереження: видання містить короткий огляд судових рішень Касаційного кримінального суду.»