Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

06 червня 2019 року

м. Київ

справа № 161/15022/17

провадження № 51-8155 км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                       ОСОБА_1 ,

суддів                                                    ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання        ОСОБА_4 ,

прокурора                                             ОСОБА_5 ,

засудженого                                         ОСОБА_6 ,

захисника                                               ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну  скаргу засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 на  ухвалу Апеляційного суду Рівненської  області від  14 травня 2018 року  у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за  №12014180050000818,  за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не  судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого  ч.2 ст.286  КК  України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Володимирецького районного суду Рівненської області від 07 грудня 2017  року  ОСОБА_6 засуджено за ч.2 ст. 286  КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

На підставі п. "е" ст.1 Закону України "Про амністію у 2016 році" ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання

Вирішено цивільні позови, а також  питання про процесуальні витрати та  речові докази у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 14 травня 2018 рок виключено з абзацу першого мотивувальної частини вироку запис щодо перебування ОСОБА_6 в стані алкогольного сп`яніння, в решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_6 визнаний винуватим у тому, що він,   06 вересня 2014 року, близько 14:00 год., в смт. Рафалівка Володимирецького району, керуючи автомобілем марки "VOLKSWAGEN TRANSPORTER", д.н.з. НОМЕР_1 , в порушення вимог підпункту "б" п.2.3, п.10.1, підпункту "г" п.15.9, п.16.13 Правил дорожнього руху України, з метою висадки пасажира, зупинив автомобіль в місці, де зупинка заборонена, після чого проявив неуважність до дорожньої обстановки, перед виконанням маневру розвороту ліворуч, не переконався, що це буде безпечним та не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, не надав переваги в русі мотоциклу "VIPER ZS150J"  д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_8 , який рухався по рівнозначній дорозі в зустрічному напрямку, розпочав виконання маневру розвороту ліворуч, виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з вище вказаним мотоциклом, водій якого не мав можливості його уникнути по незалежних від нього технічних причинах. У результаті ДТП  водій мотоцикла   ОСОБА_8 отримав  тяжкі тілесні ушкодження,  небезпечні для життя в момент їх заподіяння.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7   просять   скасувати ухвалу апеляційного суду  та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. В обґрунтування своєї позиції зазначають, що апеляційний суд, всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не перевірив належним чином доводів їх апеляційної скарги та не навів мотивів з яких дійшов висновку про необхідність залишення її без задоволення.  Крім того, вважають, що під час апеляційної процедури, суд не звернув увагу  на  допущену місцевим судом  однобічність і неповноту судового розгляду, оскільки на їх думку обвинувальний вирок щодо ОСОБА_9 ґрунтується на недопустимих доказах- висновках судових інженерно-технічних експертиз тому, що вони  були зроблені на основі даних, отриманих під  час слідчих експериментів із потерпілим та свідками. Стверджують, що апеляційний суд повторно не дослідив обставини, які були досліджені місцевим судом неповно та з істотними порушеннями, як того вимагає ст.404 КПК України, не відреагував на ігнорування місцевим судом клопотання про визнання доказів  недопустимими.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційну скаргу надійшло заперечення від представника потерпілого –адвоката ОСОБА_10 , яка стверджує про обґрунтованість судових рішень і просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Захисник та засуджений у суді касаційної інстанції вимоги касаційної скарги підтримали в повному обсязі та просили задовольнити.

Прокурор в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог скарги сторони захисту.

Мотиви суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Судом касаційної інстанції не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено.

Відповідно до вимог ч.3 ст.370, п.2 ч.3 ст.374 КПК України вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом відповідно до статті 94 зазначеного Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.

Як вбачається із вироку, вина ОСОБА_6 у вчиненому злочині повністю доведена доказами, а саме: показаннями обвинуваченого, потерпілого, свідків; даними протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 06 вересня 2014 року та схемою до даного протоколу,  у яких детально зафіксовано загальний вигляд місця ДТП;  протоколами огляду транспортних засобів від 06 вересня 2014 року, що підтверджують, якими частинами відбувся контакт ;  даними протоколів проведення слідчого експерименту від 19 червня 2015 року із ОСОБА_6 , свідком ОСОБА_11 , потерпілим ОСОБА_8 , протоколом проведення слідчого експерименту із свідком ОСОБА_12 від 08 червня 2017 року, які детально розповіли про обставини ДТП; висновками судових  інженерно-транспортних експертиз №3.1-364/15 від 27 червня 2015 року та №3.1-447/17 від 27 червня 2017 року , якими встановлено порушення вимог ПДР водієм ОСОБА_6 та причинно-наслідковий зв`язок із наслідками ДТП;  висновком експерта №250 від 19 листопада 2014 року, який підтверджує,  що  потерпілий ОСОБА_8 внаслідок ДТП отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Таким чином, із матеріалів кримінального провадження слідує, що суд  першої інстанції ретельно перевірив та оцінив усі докази в їх сукупності, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_6   у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, оскільки його винуватість доведена поза розумним сумнівом.

Разом із цим, касаційні доводи про те, що апеляційний суд повторно не дослідив обставин, які були досліджені місцевим судом неповно та з істотними порушеннями, як того вимагає ст.404 КПК України, є неприйнятними з огляду на таке.

Положеннями  статті 404 КПК України чітко регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, підстав, передбачених ч.3 ст. 404 КПК України, для повторного дослідження матеріалів справи стороною захисту наведено не було й апеляційним судом не встановлено, а тому суд апеляційної інстанції обмежився у своїй ухвалі аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції. Крім того, заслуговує на увагу те, що засуджений та його захисник, до початку апеляційного розгляду, посилаючись на повне дослідження доказів місцевим судом, відмовилися від заявлених письмових клопотань щодо необхідності дослідження доказів судом апеляційної інстанції.  За результатами перегляду вироку, суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, даною місцевим судом, а тому застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК України засаді безпосередності судового розгляду.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст.419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі сторони захисту    доводам, обґрунтовано відмовивши у їх задоволенні, навів  мотиви та підстави з яких дійшов такого висновку. Порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено. Ухвала апеляційного суду в повній мірі відповідає вимогам статей 370,419 КПК є законною, обґрунтованою та вмотивованою.

Твердження сторони захисту  про те, висновки судових інженерно-технічних експертиз  є недопустимим доказом тільки з тих підстав, що вони  були зроблені на основі даних, отриманих під  час слідчих експериментів, є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Частиною 1 ст. 87 КПК передбачено, що ключовою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Отримання доказів завжди обумовлено вчиненням стороною кримінального провадження цілеспрямованих дій з метою їх збирання.

Із матеріалів кримінального провадження встановлено, що відомості про ДТП до ЄРДР були внесені за фактом кримінального правопорушення, а не щодо ОСОБА_6 . Саме з метою перевірки й уточнення відомостей щодо обставин ДТП наданих ОСОБА_6 , а також потерпілим ОСОБА_8 та свідком-очевидцем ОСОБА_11 ,  за їх згодою були проведені слідчі експерименти. Їх проведенню передувало роз`яснення, в тому числі, ОСОБА_6 , права не свідчити проти себе і відмовитися давати показання, що можуть стати підставою для підозри чи обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення. Жодних зауважень чи заперечень з приводу порушень прав ОСОБА_6 при проведенні вказаної слідчої дії чи після її проведення стороною захисту не висловлювалося. Під час цієї слідчої дії ОСОБА_6 була надана можливість висловити свою власну точку зору причин зіткнення із мотоциклом під керуванням ОСОБА_8 і в такий спосіб вплинути на вирішення справи стосовно себе, що не суперечить засаді верховенства права.

У матеріалах кримінального провадження відсутні дані, які б давали підстави вважати, що при проведенні цих слідчих експериментів слідчим були вчинені діяння, якими були б порушені права чи свободи учасників слідчих дій, зокрема і ОСОБА_6 . Не було у слідчого на той час і достатніх підстав вважати, що надалі ОСОБА_6 буде визнано підозрюваним. Тільки після проведення відповідних експертиз, під час яких використовувалися вихідні дані, отримані в ході проведення усіх трьох слідчих експериментів, останньому було оголошено про підозру.

З урахуванням наведеного,  немає жодного правового підґрунтя  вважати висновки судових інженерно-технічних експертиз недопустимим доказом.

Стаття 86 КПК України визначає, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом, а у свою чергу недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Аналіз підстав визнання доказів недопустимими дає змогу виокремити два види.

До першого виду недопустимих,  відносяться докази, які суд зобов`язаний визнати такими через їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод.

До другого виду недопустимих, відносяться докази, які суд може визнати недопустимими, це питання є оціночним, суб`єктивним і залишається на його розсуд.

Ухвалюючи вирок, місцевий суд відповідно до ст. 89 КПК України вирішив питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті. Оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності, доказів та їх достатності для постановлення вироку.

Тому твердження касаційної скарги щодо ігнорування місцевим судом клопотання про визнання доказів  недопустимими не заслуговують на увагу.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни або скасування оскаржуваного судового рішення, а тому підстав для задоволення  скарги немає.

З огляду на викладене та керуючись статтями 434, 436, 438, 441,442 КПК України, Суд вважає, що касаційну скаргу сторони захисту слід залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Рівненської  області від  14 травня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого та захисника – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                               ОСОБА_2                                      ОСОБА_13