Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 396/849/17

Провадження № 51-5682км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                     ОСОБА_5 ,

захисника                                                    ОСОБА_6 ,

засудженого                                                 ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на   вирок Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 12 грудня 2017 року  та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 березня 2018 року щодо

ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , з повною середньою освітою, неодруженого, не працюючого,  раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 5 ч. 2                    ст. 115; ч. 1 ст. 263 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 12 грудня 2017 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено:

-          за скоєння злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. п. 1, 5 ч. 2 ст. 115 КК з призначенням йому покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

-          за скоєння злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК з призначенням йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Згідно з ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим,   ОСОБА_7 визначено остаточне покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Строк відбування покарання рахувати ОСОБА_7 з дня затримання, тобто із                   17 жовтня 2016 року. Зараховано ОСОБА_7 в строк відбування покарання час його перебування під вартою: в період з 17 жовтня 2016 року по 20 червня 2017 року включно із розрахунку 1 день попереднього ув`язнення за 2 дні позбавлення волі;                в період з 21 червня 2017 року по день набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави витрати на проведення судової експертизи в сумі 1 587 гривень 72 копійок. Вирішено питання про долю речових доказів.

Згідно з вироком, 7 жовтня 2016 року о 19 годині 55 хвилин ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись біля підвального приміщення в будівлі АДРЕСА_1 , під час розмови з ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , діючи умисно та цілеспрямовано, внаслідок раптово-виниклих неприязних відносин, дістав заготовлений раніше вибуховий пристрій, а саме стандартну ручну бойову осколкову гранату оборонної дії типу Ф-1, з ознаками промислового способу виготовлення, та бажаючи настання смерті вищевказаних осіб, усвідомлюючи, що його дії небезпечні для життя багатьох осіб, кинув у натовп потерпілих                         ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 приведений у дію вибуховий пристрій, який детонував та стався вибух. Після чого ОСОБА_7 втік з місця злочину.

Таким чином, обвинувачений ОСОБА_7 виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, так як потерпілі ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 встигли відбігти з місця вибуху і залишилися живими.

Внаслідок протиправних дій ОСОБА_7 та вибуху потерпілі ОСОБА_13 та ОСОБА_9 отримали легкі тілесні ушкодження, які викликали короткочасний розлад здоров`я.

Таким чином, обвинувачений ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 5 ч. 2 ст. 115 КК, а саме закінчений замах на умисне вбивство двох і більше осіб способом, небезпечним для життя багатьох осіб.

Крім цього, ОСОБА_7 , за невстановлених обставин, придбав стандартну ручну бойову осколкову гранату оборонної дії типу Ф-1, з ознаками промислового способу виготовлення. Придбаний вибуховий пристрій, стандартну ручну бойову осколкову гранату оборонної дії типу Ф-1, із ознаками промислового способу виготовлення, ОСОБА_7 зберігав і носив із собою без встановленого законом дозволу протягом невстановленого періоду часу. 17 жовтня 2016 року ОСОБА_7 вказаний вибуховий пристрій, за наведених у вище обставин, кинув у натовп, через що стався вибух, а потерпілі отримали тілесні ушкодження.

Таким чином, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене                 ч. 1 ст. 263 КК, а саме носіння, зберігання, придбання вибухового пристрою без передбаченого законом дозволу.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 21 березня 2018 року,  вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які  їх подали

У касаційній скарзі захисникзасудженого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 просить скасувати вирок суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та постановити ухвалу про закриття кримінального провадження на підставі                                     п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК за відсутності в діях ОСОБА_7 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 5 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК. В обґрунтування своєї касаційної скарги захисник вказує, що обвинувальний акт не містить формулювання обвинувачення, що в свою чергу є необхідним елементом права на справедливий судовий розгляд. Також вважає, що експертний висновок є недопустимим доказом, оскільки останній, призначений посадовою особою не уповноваженою на проведення відповідних процесуальних дій. Крім того зазначив, що відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи у ОСОБА_7 на момент скоєння правопорушення були наявні психічні розлади і розлади поведінки внаслідок вживання алкоголю. Також захисник вважає, що ч. 1 ст. 263 КК України є бланкетною нормою, яка відсилає до закону, що повинен визначати дозвільний порядок цивільного обігу вогнепальної зброї та  боєприпасів, однак місцевим судом залишено поза увагою, що такий закон в  Україні відсутній. Також захисник указує, що апеляційний суд на ці порушення уваги не звернув і теж допустив неправильне застосування закону України про  кримінальну відповідальність, оскільки в діях ОСОБА_7 відсутній склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу у повному обсязі, просив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати, кримінальне провадження закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК за відсутності в діях ОСОБА_7 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 5 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК.

Засуджений ОСОБА_7  підтримав касаційну скаргу свого захисника, просив її задовольнити.

Прокурор просив залишити касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок та ухвалу суду апеляційної інстанції без зміни, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Мотиви Суду

Заслухавши учасників провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи викладені у касаційній скарзі, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, як про це ставиться питання у касаційній скарзі прокурора, і при перегляді судових рішень виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК.

Як вбачається із матеріалів провадження, викладені у вироку суду висновки про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 5 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК, ґрунтуються на сукупності зібраних по справі доказів, які досліджені судом першої інстанції під час судового розгляду справи, є взаємоузгодженими між собою, відповідають фактичним обставинам справи.

Так, з наданих пояснень в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 вину не визнав, але  вказав, що того дня він був у стані сильного алкогольного сп`яніння і усі події не пам`ятає, втім винуватість ОСОБА_7 в скоєні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, п. п. 1, 5 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК, підтверджується іншими доказами, яким суд першої інстанції дав належну оцінку.

Зокрема, потерпілі ОСОБА_11 та ОСОБА_9 пояснили, що в той день у вечірній час він був з іншими потерпілими біля будівлі податкової інспекції у м. Бобринець, до них підійшов ОСОБА_7 , який тримав щось у руці, був сильно п`яний, на що вказувала нерівна хода, плутана мова і попросив у потерпілих закурити, а коли йому відмовили, ОСОБА_7 крикнув: "Ну тоді тримайте!", щось смикнув та кинув якийсь предмет на сходи в їх бік, почав втікати, стався вибух, товариші отримали тілесні ушкодження, в них був посічений одяг.

Потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_14 дали показання по обставинах справи, аналогічні показанням потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_11 .

Крім того, винуватість ОСОБА_7 підтверджується показаннями свідків   ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ; даними, що містяться у протоколі прийняття заяви потерпілого  ОСОБА_11 про вчинення кримінального правопорушення та витягом з ЄРДР за №12016120110000598 від 17.10.2016 року, відповідно до якого 17.10.2016 року приблизно о 20:20 год. ОСОБА_7 з метою вбивства, умисно привів в дію та кинув в сторону ОСОБА_17 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вибуховий пристрій; протоколі огляду місця події від 17.10.2016 року з відповідними фото таблицями;  ухвалі Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 19.10.2016 року про проведення обшуку з метою виявлення і вилучення вибухових пристроїв та їх компонентів; протоколі обшуку від 18.10.2016 року домоволодіння на АДРЕСА_2 ; висновку експерта №1877 від 29.11.2016 року; висновку експерта №1872 від 29.11.2016 року; висновку експерта № 3879 від 01.11.2016 року; протоколі проведення слідчого експерименту за участю підозрюваного ОСОБА_7 від 19.10.2016 року; у висновку спеціальної медичної комісії по наркологічним оглядам № 395 від 01.11.2016 року; висновку судово – психіатричного експерта № 491 від 01.11.2016 року; висновку судово – психіатричного експерта № 521 від 22.11.2016 року; висновку експерта № 71/851 від 01.11.2016 року; висновку експерта № 71/851 від 01.11.2016 року; витязі з ЄРДР за № 12016120110000602 від 18.10.2016 року ті іншими доказами.

Доводи захисника про перебування в момент вчинення інкримінованих злочинів ОСОБА_7 у хворобливому стані, який би виключав його можливість усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, ретельно перевірялись судом апеляційної інстанції, у тому числі, та не знайшли свого підтвердження.

Так, відповідно до висновку судово – психіатричного експерта № 521 від 22.11.2016 року, ОСОБА_7 виявляв психічні розлади і розлади поведінки внаслідок вживання алкоголю, проте вказані психічні розлади не досягають ступені душевного захворювання і недоумкуватості, застосування заходів медичного характеру не потребує. Досліджуваний ОСОБА_7 під час скоєння інкримінованого правопорушення в стані фізіологічного афекту не знаходився. Сильний страх, пригніченість, розгубленість, відчай, емоційний стрес, фрустрація, або інше, що  суттєво вплинуло б на його свідомість і поведінку – не відчував, в стані вираженого емоційного збудження або емоційного напруження не знаходився.

За вказаних обставин колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанції, дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, обґрунтовано дійшли висновку про доведеність вини ОСОБА_7 кваліфікувавши дії останнього за ч. 2 ст. 15, п. п. 1, 5 ч. 2 ст. 115 КК, а саме: вчинення закінченого замаху на умисне вбивство двох і більше осіб, вчиненого способом, небезпечним для життя багатьох осіб та за ч. 1 ст. 263 КК, як придбання, носіння та зберігання вибухового пристрою без передбаченого законом дозволу.

Доводи захисника ОСОБА_6 на обґрунтування відсутності в діянні засудженого ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, а саме: відсутність закону, який регулює питання власності на зброю і її обігу, є неспроможними.

Так, ч 1 ст. 263 КК передбачена кримінальна відповідальність за  носіння, зберігання, придбання, передачу чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або  вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.

Доводячи відсутність "закону", сторона захисту посилається на те, що оскільки такого закону немає, то право власності на зброю не обмежене законом, і, відповідно, особа не може бути притягнена до кримінальної відповідальності за діяння, передбачені частиною першою статті 263 КК. Суд визнає такі доводи захисника неприйнятними.

Зокрема, правова позиція Верховного Суду з аналогічного питання викладена у постанові Касаційного кримінального суду від 04 грудня 2018 року № 51-967км18, де Суд встановив, що диспозицію частини першої статті 263 КК не можна вважати бланкетною, оскільки вона не посилається на інші закони чи нормативні акти у визначенні заборонених діянь, а визначає їх у своєму тексті. Відповідно до цього положення забороняються: "носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв". Власне ця заборона і є диспозицією частини першої статті 263 КК, яка супроводжується визначеними в цьому ж положенні санкціями.  Відсилка до іншого "закону" міститься не в диспозиції цієї норми, а у формулюванні умови, яка визначає, коли її диспозиція може бути застосована: "без передбаченого законом дозволу". Якщо "дозвіл" відсутній – умова виконана, і діє диспозиція частини першої статті 263 КК, тобто заборона "носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв".

Крім того, Суд зазначив, що відповідно до усталеної судової практики, дозвіл, отриманий відповідно до законодавства в широкому розумінні цього терміну, виключає застосування частини першої статті 263 КК. У Суду немає правових підстав змінювати таких усталений підхід, підтверджений, у тому числі і останніми рішеннями Верховного Суду (постанова від 31 травня 2018 року № 51-3305км18).

Таким чином, Суд робить висновок, що диспозиція частини першої статті 263 КК, за якою засудженого ОСОБА_7 було визнано винуватим, сформульована з достатньою чіткістю, щоб дозволити йому передбачати, що діяння, за яке його було засуджено, є злочинними.

Отже, ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості та достовірності, суд обґрунтовано вирішив, що вони в їх сукупності та взаємозв`язку є  достатніми для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 .

За наведених обставин, Суд відхиляє доводи сторони захисту щодо відсутності у діях засудженого складу злочину, які ґрунтуються на  відсутності закону, на який посилається ч. 1 ст. 263 КК.

Доводи захисника про необхідність закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК за відсутністю в діях ОСОБА_7 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, п. п. 1, 5 ч. 2 ст. 115, ч. 1                            ст. 263 КК, є необґрунтованими.

Посилання захисника на те,  що обвинувальний акт не містив формулювання обвинувачення, що в свою чергу перешкодило ОСОБА_7 підготуватись до захисту, є безпідставними. Так, аналогічні доводи захисту були перевірені апеляційним судом і не знайшли свого підтвердження, навпаки апеляційний суд вказав, що ці доводи спростовуються самим обвинувальним актом, який відповідає вимогам ст. 291 КПК та в якому також зазначено виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, правову кваліфікацію з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, інше.

Посилання захисника на те, що експертний висновок № 71/851 є недопустимим доказом, оскільки останній призначений посадовою особою не уповноваженою на проведення відповідних процесуальних дій, а висновок експерта № 1872 від 28.11.2016 року отриманий з порушенням процедури також є недопустимим доказом колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими.

Як вбачається зі змісту ухвали апеляційного суду, вказані доводи спростовуються дослідженою колегією суддів під час апеляційного розгляду постановою від                            26 жовтня 2016 року Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області у групу слідчих було призначено слідчого ОСОБА_18 , який в свою чергу і проводив відповідні слідчі дії (призначав вказані експертизи), законність яких ставить під сумнів сторона захисту.

Розглянувши за апеляційними скаргами прокурора та захисника ОСОБА_6 , який діяв в інтересах ОСОБА_7 матеріали кримінального провадження і  детально їх вивчивши, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про правильне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження, доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинів та правильність кваліфікації його дій. Ухвала апеляційного суду є мотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для зміни чи скасування судових рішень, зокрема, й тих, на які посилається захисник у касаційній скарзі, у провадженні не встановлено.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIIIвід 03 жовтня 2017 року, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 12 грудня                   2017 року  та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 березня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                     ОСОБА_2                                      ОСОБА_3