Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2019 року

м. Київ

справа № 634/469/17

провадження № 51-9069км19

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду  у складі:

головуючої                                                 ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання              ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду Харківської області від 2 серпня 2018 року у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Короткий зміст судових рішень та встановлені обставини

За вироком Сахновщинського районного суду Харківської області від 18 грудня 2017 року ОСОБА_6 було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, а на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування  покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього виконанняобов`язків, передбачених ст. 76  цього Кодексу.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат таречових доказів у кримінальному провадженні.

Суд визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні за викладених у вироку обставин порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої.

Як установив суд, 3 травня 2017 року близько 00:30 ОСОБА_6 у стані алкогольного сп`яніння, порушуючи пп."а"  п. 2.9 Правил дорожнього руху (далі – ПДР), керував автомобілем ВАЗ-2101 (державний номерний знак НОМЕР_1 ). Рухаючись по вул. Шуліки у с. Тавежня біля будинку № 50   ОСОБА_6   усупереч вимогам п. 12.1 ПДР не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості, внаслідок чого не впорався з керуванням автомобіля, допустив виїзд за межі проїзної частини з подальшим перекиданням автомобіля та наїздом на перешкоду (електроопору). В результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП) пасажир згаданого транспортного засобу ОСОБА_8 отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла.

Апеляційний суд Харківської області 2 серпня 2018 року скасував указаний вирок у частині заходу примусу й ухвалив новий, яким призначив ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК  покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки  з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить змінити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК вирок апеляційного суду, пом`якшити призначене покарання, застосувавши інститут умовного звільнення. Аргументуючи заявлену вимогу, скаржник посилається на те, що він до кримінальної відповідальності притягається вперше, позитивно характеризується, не перебуває на спеціальних обліках, є особою молодого віку, страждає на ряд хронічних захворювань,  має на утриманні двох малолітніх дітей, дружину та матір похилого віку, злочин вчинив з необережності, визнав свою вину, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочинів, відшкодував завдану шкоду потерпілій, яка також просила суд не позбавляти його волі. Вважає, що суд апеляційної інстанції  повною мірою не врахував наведених обставин, які, на думку засудженого, свідчать про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.

Крім того, до суду касаційної інстанції надійшла заява засудженого ОСОБА_6 про здійснення касаційного розгляду без його участі.

Учасникам кримінального провадження було повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор вважав необґрунтованими заявлені касаційні вимоги.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає оспорюваний вирок у межах касаційної скарги, в якій не заперечується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації діяння за ч. 2 ст. 286 КК.

Доводи засудженого щодо порушення загальних засад призначення покарання, на думку колегії суддів, є необґрунтованими.

Відповідно до статей 50, 65 КК особі, котра вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності й даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Виходячи зі змісту ст. 75 КК її положення застосовуються лише в тому випадку, коли суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, має обґрунтовані підстави для висновку про можливість забезпечити досягнення мети заходу примусу  без відбування засудженим покарання.

У цьому кримінальному провадженні, як убачається з його матеріалів, саме наведеними законодавчими приписами керувався апеляційний суд при призначенні ОСОБА_6 покарання.

Так, суд апеляційної інстанції, ретельно перевіривши доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, дійшов умотивованого висновку про неможливість досягти мети заходу примусу без ізоляції засудженого від суспільства. Тому вказаний суд визнав рішення місцевого суду про застосування ст. 75 КК неправильним, а призначений ОСОБА_6 захід примусу – невиправдано м`яким.

Ухвалюючи свій вирок у частині призначеного ОСОБА_6 покарання, апеляційний суд урахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке законом віднесено до категорії тяжких, особливості конкретного суспільно небезпечного діяння, його незворотні наслідки – смерть неповнолітньої – ОСОБА_8 , 1999 року народження, та факт керування транспортним засобом (джерелом підвищеної небезпеки) засудженим у стані алкогольного сп`яніння, що є обтяжуючою обставиною. З огляду на все це у поєднанні зі змістом допущених винуватцем грубих порушень правил дорожнього руху згаданий суд умотивовано визнав за неможливе досягти мети попередження злочинів та виправлення ОСОБА_6 без ізоляції його від суспільства.

Водночас суд апеляційної інстанції взяв до уваги всі інші дані про особу винного та обставини, які мають правове значення, в тому числі й ті, на які є посилання в касаційній скарзі. При цьомуне залишилися без оцінки суду щире каяття ОСОБА_6 , активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування потерпілій завданих збитків. Ці обставини було визнано такими, що пом`якшують покарання.

Урахувавши зазначені обставини, позитивну характеристику ОСОБА_6 за місцем проживання, вчинення ним злочину вперше, незадовільний стан здоров`я засудженого, те, що він не перебуває на спеціальних обліках, має на утриманні двох малолітніх дітей, дружину та матір, зваживши також на думку потерпілої, суд апеляційної інстанції, дотримуючись принципу індивідуалізації відповідальності вирішив частково задовольнити апеляційну скаргу прокурора і призначив ОСОБА_6 основне  покарання у мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 286 КК.

Переконливих аргументів, які би доводили явну несправедливість через суворість покарання, призначеного засудженому за вироком апеляційного суду, в касаційній скарзі неміститься.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційний суд не порушив вимог статей 50, 65 КК, а обраний ОСОБА_6 захід примусу є справедливим, відповідає визначеним законом меті та загальним засадам.

У контекстівикладеного колегія суддів не вбачає правових підстав для застосування до засудженого інституту умовного звільнення (ст. 75 КК), про що йдетьсявкасаційній скарзі. Тому подану скаргу слід залишити без задоволення.

Істотних порушень норм права, які були би безумовними підставами для скасування або зміни оскарженого вироку при розгляді кримінального провадження в суді касаційної інстанції, не встановлено.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів

у х в а л и л а:

Вирок Апеляційного суду Харківської області від 2 серпня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6  – без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_2                                       ОСОБА_1                               ОСОБА_3