Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня2019 року

м. Київ

справа № 200/8547/13-к

провадження № 51-255 км 17

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої                                             ОСОБА_1 ,

суддів                                                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання           ОСОБА_4 ,

прокурора                                               ОСОБА_5 ,

розглянула в судовому засіданні касаційні скарги прокурора та представника потерпілого ОСОБА_6 –   ОСОБА_7 на вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 3 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 серпня 2017 року в кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця м. Нікополя

Дніпропетровської області,

жителя АДРЕСА_1 ,

та

ОСОБА_9 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

уродженки та жителя

АДРЕСА_2 ,

виправданих за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені обставини

За вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 3 жовтня 2016 року, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 визнано невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК у редакції Закону від 28 лютого 2014 року й на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) виправдано у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

За матеріалами кримінального провадження ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які обіймали посади відповідно державного виконавця Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції та заступника начальника цього відділу, органами досудового розслідування  обвинувачувалися за ч. 2 ст. 364 КК у редакції Закону від 21 грудня 2010 року № 2808-VI, тобто в умисному, в інтересах третіх осіб ( ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ) використанні службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян ( ОСОБА_6 ), вчиненому за обставин, детально викладених в обвинувальному акті й відображених у вироку.

За наслідками розгляду справи суд першої інстанції не встановив фактів отримання обвинуваченими неправомірної вигоди і, зазначивши у вироку, що  такої обов`язкової ознаки складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК у редакції Закону від 28 лютого 2014 року, як вчинення дій із метою отримання неправомірної вигоди для самих себе або іншої фізичної чи юридичної особи, органами досудового розслідування ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не інкримінувалася, визнав останніх невинуватими у вчиненні вказаного злочину у згаданій редакції та виправдав їх у зв`язку з відсутністю в діянні складу цього кримінального правопорушення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, судові рішення щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Суть доводів скаржника зводиться до того, що вказані особи слідчими органами обвинувачувалися за ч. 2 ст. 364 КК у редакції Закону від 21 грудня 2010 року № 2808-VI, під час судового розгляду прокурор не змінював обсягу обвинувачення та юридично правової оцінки інкримінованого злочину, а тому виправдання обвинувачених за ч. 2 ст. 364 цього Кодексу в редакції Закону № 746-VII від 21 грудня 2014 року за відсутності в діянні складу такого кримінального правопорушення є неправомірним. Крім того, на думку прокурора, місцевий суд не дав належної оцінки зібраним у справі доказам, що перешкодило ухвалити рішення, яке відповідало би вимогам ст. 370 КПК. Посилаючись на ст. 5 КК та Закон України № 746-VII від 21 лютого 2014 року "Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень ст. 19 Конвенції ООН проти корупції" (далі - Закон від 21 лютого 2014 року),  прокурор вважає, що це кримінальне провадження підлягало закриттю на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК. За твердженням прокурора, суд апеляційної інстанції не зважив на допущені порушення і постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 419 вказаного Кодексу.

У касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_6 – ОСОБА_7 , не погоджуючись по суті з установленими фактичними обставинами справи та їх юридичною оцінкою, просить скасувати на підставі п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК  згадані судові рішення й ухвалити новий обвинувальний вирок, яким визнати ОСОБА_8 та ОСОБА_9 винними у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК. Аргументуючи свою позицію, зазначає, що внесення законодавцем змін до диспозиції вказаної норми матеріального права не є декриміналізацією злочину, а висновки судів нижчих інстанцій про протилежне та про відсутність у діянні обвинувачених складу кримінального правопорушення є помилковими.

Крім того, у поданій скарзі представник потерпілого зазначив, що не бажає брати участь у касаційному розгляді.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення та вважав, що касаційні вимоги представника потерпілого слід задовольнити частково.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія судів дійшла висновку, що ці скарги підлягають задоволенню частково з огляду на таке.

У поданій касаційній скарзі, як убачається з її змісту, представник потерпілого, серед іншого, не погоджується з установленими фактичними обставинами кримінального провадження, тоді як їх перевірки в силу статей 433, 438 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.

Відповідно до ст. 370 вказаного Кодексу вирок суду першої інстанції має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Отже, це рішення не може містити   істотних суперечностей, які стосуються предмета судового розгляду, його меж, а також обставин, що в силу ст. 91 КПК підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та їх правової оцінки.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 374 КПК у разі визнання особи виправданою у вироку має бути зазначено рішення про визнання такої особи невинуватою саме у пред`явленому  обвинуваченні.

За правилами ч. 1 ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Недодержання наведених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

У цьому кримінальному провадженні, як убачається з його матеріалів, місцевий суд при ухваленні вироку не дотримався  законодавчих приписів.

Так, органами досудового розслідування ОСОБА_8 та ОСОБА_9 обвинувачувались у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК у редакції Закону від 21 грудня 2010 року № 2808–VI й упродовж судового розгляду прокурор не змінював такої кваліфікації та обсягу пред`явленого обвинувачення. Тому, виходячи зі змісту норм КПК суд у вироку мав розглянути  висунуте обвинувачення, проаналізувати його, дати оцінку всім  доказам в аспекті ст. 94 цього Кодексу і прийняти остаточне рішення саме за  цим обвинуваченням з урахуванням  ст. 5 КК та Закону від 21 лютого 2014 року.

Проте в ухваленому виправдувальному вироку місцевий суд, визнавши невинуватими ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого злочину, водночас виправдав їх за пред`явленим обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК у редакції Закону від 28 лютого 2014 року. Таким чином, суд допустив істотні суперечності у своїх висновках і фактично не прийняв остаточного рішення за висунутим особам обвинуваченням.

Разом із цим,  при розгляді кримінального провадження суд вдався до перевірки того факту, чи вчинили ОСОБА_8 та ОСОБА_9 дії з метою отримання для себе неправомірної вигоди, хоча такого обвинувачення їм інкриміновано не було. Зазначене констатовано й у вироку. Зважаючи на те, що  у згаданому рішенні міститься висновок про відсутність у діях обвинувачених складу кримінального правопорушення, передбаченого  ч. 2 ст. 364 КК у редакції Закону від 21 лютого 2014 року (набув чинності 28 лютого 2014 року), крім суперечностей, суд також допустив порушення ст. 337 КПК.

З огляду на викладене оскаржений вирок не можна вважати таким, що відповідає вимогам ст. 370 вказаного Кодексу, адже його ухвалено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою.

Тому оспорювані вирок та ухвала не можуть бути залишені в силі та підлягають скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, а кримінальне провадження – призначенню на новий розгляд у суді першої інстанції.

Що стосується вимоги представника потерпілого про постановлення судом касаційної інстанції обвинувального вироку, то вона суперечить положенням ст. 436 вказаного Кодексу (повноваження Суду) та є неспроможною.

Оскільки в касаційних скаргах заперечується законність судових рішень, йдеться про необхідність їх скасування, а також про винуватість виправданих у вчиненні інкримінованих діянь, подані скарги слід задовольнити частково.

При новому розгляді суду першої інстанції необхідно врахувати наведене, здійснити провадження з додержанням положень розділу IV КПК, перевірити інші доводи прокурора та представника потерпілого, викладені в касаційних скаргах, і прийняти справедливе рішення, яке відповідатиме ст. 370 цього Кодексу.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційні скарги прокурора та представника потерпілого ОСОБА_6 –   ОСОБА_7  задовольнити частково.

Вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 3 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 серпня 2017 року щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_2                                        ОСОБА_1                                ОСОБА_3