Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

«Засуджений (п. п. 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК) просить скасувати на підставах, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 398 КПК 1960, згадані вирок та ухвалу щодо нього і направити справу на новий судовий розгляд. Суть доводів скаржника зводиться до тверджень, що він не вчиняв інкримінованих убивств, а місцевий суд усупереч ст. ст. 22, 64 КПК неповно розглянув справу, не дав належної оцінки зібраним фактичним даним і постановив на припущеннях обвинувальний вирок, який не відповідає вимогам ст. 323 КПК 1960 року. Разом із цим, засуджений наголошує на відсутності у нього попередньої змови з ОСОБА_1 та умислу на вбивство ОСОБА_2, побитті останнього виключно через сварку на ґрунті неприязних особистих відносин, у зв’язку з чим вважає правильною кваліфікацію таких дій за ч. 2 ст. 121 КК. Заперечуючи позбавлення ним життя ОСОБА_3, засуджений зазначає, що він лише знайшов у себе на подвір’ї мертвого потерпілого, тіло якого заховав у ямі. Водночас, на думку засудженого, помилка при юридично-правовій оцінці за першим епізодом обвинувачення потягла за собою неправильне застосування кримінального закону (п. 13 ч. 2 ст. 115 КК) при кваліфікації діяння за епізодом, який стосується смерті ОСОБА_3. Наполягаючи на непричетності до вбивства ОСОБА_4, засуджений указує, що у справі немає достатніх доказів для висновку про доведеність його винуватості, а сліди крові потерпілого, виявлені на штанях засудженого, потрапили випадково під час відвідування місця події після злочину. При цьому, як зауважує скаржник, суд мав окремо кваліфікувати кожен епізод убивства і призначити покарання за кожен злочин. Також засуджений посилається на те, що на досудовому слідстві він визнав свою провину й обмовив себе через застосування до нього незаконних методів, однак місцевий суд залишив це поза увагою і неправомірно використав такі показання як джерела доказів у вироку. Крім того, на переконання скаржника, йому в порушення законодавчих приписів не роз’яснили права на суд присяжних, і справу по першій інстанції замість апеляційного суду розглянув місцевий суд. Верховний Суд судові рішення залишив без змін. Як убачається з матеріалів справи, висновок суду про доведеність винуватості засудженого у вчиненні кримінально караних діянь проти життя та здоров’я особи є вмотивованим, його зроблено на підставі розглянутих і перевірених у ході судового слідства доказів, оцінених відповідно до положень ст. 67 КПК 1960 року. Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: показань допитаних у судовому засіданні потерпілих, свідків; фактичних даних, що містяться у протоколах огляду місця події, огляду трупа, очної ставки, відтворення обстановки та обставин події з, у протоколах проведення такої слідчої дії, а також на підставі розглянутих у ході судового слідства наявних у справі експертних досліджень, зокрема судово-медичних, молекулярно-генетичних, судово-дактилоскопічного, судово-імунологічного, судово- психіатричного, та інших письмових доказів, зміст яких докладно відображено у вироку. Водночас суд з’ясував позицію засудженого, який заперечив вчинення ним умисних убивств. На свій захист висунув версію про те, що після спільного вживання із ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА алкогольних напоїв він пішов спати, а вранці, виявивши останнього мертвим, поховав тіло в ямі за допомогою інших указаних осіб; так само після спільного пияцтва ОСОБА_3 зі своєю знайомою залишили помешкання засудженого, і він вранці наступного дня лише виявив на подвір’ї труп потерпілого, який також поховав у ямі; за твердженням засудженого, у серпні 2011 року він тимчасово проживав у ОСОБА_4, з котрим напередодні вбивства останнього пиячив упродовж дня, вночі засуджений здавав металобрухт, а вранці, повернувшись до квартири та побачивши потерпілого на підлозі, не зміг його розбудити й тому звідти пішов. Таку версію засудженого суд ретельно перевірив і у вироку вмотивовано її спростував, навівши конкретні докази. Аргументів, які би ставили під сумнів правильність висновків суду, в касаційній скарзі засудженого не міститься. Не залишилися без оцінки суду й твердження засудженого під час проведення судового слідства про те, що він дав визнавальні показання через тиск та залякування його працівниками органу досудового розслідування. За матеріалами справи, виконуючи завдання кримінального судочинства, суд здійснив передбачені законом заходи для з’ясування правомірності отримання зазначених показань. За дорученням суду заяви ОСОБА_1 та засудженого з цього питання перевірялись прокуратурою, і за результатами перевірки було винесено постанови про закриття кримінального провадження у зв’язку з відсутністю в діях співробітників міліції, які брали участь у проведенні досудового слідства, складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК. Доводів про неефективність проведеної перевірки в касаційній скарзі засудженого не наведено, а згадані постанови є чинними. Твердження у поданій скарзі засудженого про відсутність у нього попередньої змови з ОСОБА_1 та умислу на вбивство ОСОБА_2 є неспроможними, спростовуються зібраними у справі, ретельно дослідженими та докладно наведеними в судових рішеннях фактичними даними, яким суди нижчих інстанцій дали належну правову оцінку. Так, як убачається з матеріалів справи, у своїх показаннях суду свідок ОСОБА_5 підтвердила той факт, що навесні 2007 року під час вживання алкогольних напоїв між ОСОБА_2, з однієї сторони, та засудженим і ОСОБА_1, з іншої сторони, виник конфлікт, у ході якого останні напали на ОСОБА_2 завдали йому численних ударів по різних частинах тіла. Свідок зазначала, що вона не могла припинити побиття, адже засуджений також ударив її та вигнав з оселі. Факту побиття ОСОБА_2 й настання внаслідок цього його смерті не заперечує по суті у своїй касаційній скарзі й засуджений. Крім того, показання згаданого свідка не суперечать іншим фактичним даним, наявним у справі та відображеним у процесуальних документах.»