Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

05 червня 2019 року

м. Київ

справа № 195/1700/15-к

провадження № 51-9237км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання                                        ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

засудженої                                      ОСОБА_6 ,

захисника                                       ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на  ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 липня 2018 року у  кримінальному провадженні №12015040590000650 щодо

ОСОБА_6 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Бурханівка Снігурівського району Миколаївської області, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнаної винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 04  лютого 2016 року ОСОБА_6 визнано винуватою і засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 05 липня 2018 року апеляційні скарги прокурора ОСОБА_8 та обвинуваченої ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 – без змін.

За вироком місцевого суду ОСОБА_6 визнано винуватою та засуджено за  вчинення злочину за наступних обставин.

Так, 09 листопада 2015 року приблизно о 21:00 год. ОСОБА_6 , перебуваючи у  квартирі АДРЕСА_2 , підійшла до ліжка, біля якого на підлозі лежала потерпіла ОСОБА_9 , та, взявши дерев`яний стілець, діючи умисно та  протиправно, нанесла ним не менше п`яти ударів в область голови, не менше одного удару в область тулубу та не менше п`яти ударів в область верхніх та нижніх кінцівок потерпілій ОСОБА_9 , заподіявши останній тілесні ушкодження, які відносяться до легкого та середнього ступеня тяжкості, та тяжкі тілесні ушкодження, що потягли настання смерті потерпілої на місці скоєння злочину.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, які її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої внаслідок м`якості, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що ухвала апеляційного суду не  відповідає вимогам ст. 419 КПК України, судами безпідставно не визнано обтяжуючою покарання обставиною – вчинення злочину відносно особи похилого віку, залишено поза увагою доводи апеляційної скарги про те, що призначене ОСОБА_6 покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та  особі винної та є м`яким. Крім того, прокурор вказує на те, що місцевий суд при застосуванні положень ч. 5 ст. 72 КК України не послався на редакцію закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIIІ.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників процесу заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.

Засуджена ОСОБА_6 та її захисник ОСОБА_7 заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора та просили залишити її без задоволення.

Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу обґрунтованою, просив її задовольнити та скасувати ухвалу апеляційного суду.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що  не  були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про  достовірність того чи іншого доказу.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, і правильність кваліфікації її дій у касаційній скарзі прокурора не оспорюються.

Твердження прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_6 судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженої внаслідок м`якості, є необґрунтованими.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Відповідно до принципів співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дотримуючись наведених вимог кримінального закону, урахував суспільну небезпеку вчиненого засудженою злочину, його тяжкість, суспільно- небезпечні наслідки, зокрема смерть потерпілої, відношення ОСОБА_6 до вчиненого та його наслідків, її поведінку під час вчинення злочину та після його вчинення, дані про її особу, яка за місцем проживання характеризується з посередньої сторони, щире каяття та визнання своєї провини.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість виправлення засудженої лише за умови її ізоляції від суспільства та призначив їй мінімальне покарання, передбачене санкцією частини статті, за якою її визнано винуватою.

Обставини, на які є посилання в касаційній скарзі прокурора, як на підстави для твердження про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, в цілому не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про призначення ОСОБА_6 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 121 КК України, тому Суд не вбачає підстав для призначення засудженій покарання більш суворого та погоджується з висновком суду першої інстанції про призначення їй покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Таким чином, призначивши засудженій покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, суд не порушив вимог статей 65-67 ККУкраїни, оскільки вказане покарання відповідає конкретним обставинам справи, характеру й тяжкості вчиненого злочину, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення нею нових злочинів. Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через м`якість за доводами, викладеними в касаційній скарзі прокурора,  Суд не вбачає.

Доводи прокурора про те, що судами безпідставно не визнано обтяжуючою покарання обставину – вчинення злочину щодо особи похилого віку - були предметом перегляду суду апеляційної інстанції, який вказав, що помилку суду першої інстанції не можна вважати істотною, оскільки вона не вплинула на правильність прийнятого рішення і не перешкодила суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення .

Разом з тим, погоджуючись із вироком місцевого суду, апеляційний суд вказав, що судом першої інстанції хоча і не було прямо зазначено у вироку, втім фактично було враховано достатньою мірою і обставину, яка обтяжує покарання, а саме вчинення злочину щодо особи похилого віку, оскільки призначене покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років за видом та розміром є справедливим та достатнім для виправлення ОСОБА_6 . При цьому суд взяв до уваги, що ОСОБА_6 є жінкою немолодого віку та раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася.

Твердження прокурора про те, що місцевий суд при застосуванні положень ч. 5 ст.  72 КК України не послався на редакцію закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIIІ, не є тим істотним порушенням в розумінні ст. 412 КПК України, що тягне за собою безумовне скасування судових рішень.

Крім того, аналогічні доводи прокурора були предметом розгляду судом апеляційної інстанції, який ретельно перевірив та проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.

Апеляційний суд, переглянувши справу в апеляційному порядку, обґрунтовано залишив вирок місцевого суду в частині призначеного покарання без змін, зазначивши в ухвалі підстави прийняття такого рішення.

Суд уважає, що перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Колегія суддів не знаходить підстав для скасування оскаржуваного судового рішення через невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої внаслідок м`якості.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування судового рішення, суд касаційної інстанції не встановив.

З урахуванням викладеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги прокурора.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 липня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й  оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                        ОСОБА_2                         ОСОБА_3