Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

30 травня 2019 року

м. Київ

справа № 340/40/17

провадження № 51-9301км18

Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду  у складі:

головуючого                                           ОСОБА_1 ,

суддів                                                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання            ОСОБА_4 ,

прокурора                                                  ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

засудженого ОСОБА_6 на вирок Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 7 червня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 серпня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12016090130000127, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК України).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Верховинського районного суду Івано-Франківської області від

7 червня 2018 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі п. "в" ст. 1 Закону України від 22 грудня 2016 року "Про амністію у 2016 році" ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного йому основного та додаткового покарання за цим вироком.

Цивільні позови ОСОБА_7 та ОСОБА_8 задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_8   відповідно 300 000 грн та 200 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 14 липня 2016 року близько 23:00, керуючи транспортним засобом – вантажним автомобілем марки ЗІЛ–131 В, (д.н.з. НОМЕР_1 ), заїжджаючи для стоянки на узбіччя автодороги навпроти свого господарства на

АДРЕСА_1 , порушив чинні вимоги

п.п. "б" п. 2.3 розділу 2, п. 10.9 розділу 10, п. 12.3 розділу 12 Правил дорожнього руху, внаслідок чого здійснив наїзд на ОСОБА_9 , що призвело до його смерті.

Апеляційний суд Івано-Франківської області ухвалою від 30 серпня 2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що суди обох інстанцій допустили істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки фактично проігнорували факт порушення правил дорожнього руху з боку потерпілого та його перебування

в стані алкогольного сп`яніння, що сприяло настанню дорожньо-транспортної пригоди. Невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження вплинула на вирішення питання про стягнення завищеного розміру моральної шкоди з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 вважала, що касаційна скарга засудженого ОСОБА_6  задоволенню не підлягає, просила судові рішення залишити без зміни.

Іншим учасникам було належним чином повідомлено про судовий розгляд, але в судове засідання вони не з`явилися.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

При цьому відповідно до ч. 1 зазначеної норми суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як видно зі скарги, доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та кваліфікація його дій у скарзі не оспорюються.

Призначене ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Доводи засудженого щодо завищеного розміру стягнення з нього коштів у рахунок відшкодування моральної шкоди ОСОБА_7 та ОСОБА_8 колегія суддів  вважає такими, що не заслуговують на увагу.

Як передбачено ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до положень ч. 5 зазначеної норми цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим  Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовано, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Також у ч. 1 ст. 368, частинах 3, 4 ст. 374 КПК України передбачено, що при ухваленні вироку суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов, і якщо так, на чию користь, у якому розмірі та в якому порядку, а в мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду, рішення про цивільний позов.

Згідно із положеннями п. 2 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Із системного аналізу норм закону випливає, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

При цьому суд зобов`язаний усебічно, повно й об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити причинний зв`язок між діянням і шкодою, що настала, й дати у вироку належну оцінку таким обставинам. Крім того, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Цих вимог закону при розгляді зазначеного провадження місцевий суд дотримався.

Як убачає колегія суддів з вироку суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, при визначенні та обґрунтуванні розміру цивільного позову на користь потерпілих було враховано конкретні обставини провадження та докази, досліджені й оцінені в судовому засіданні, а також тяжкість наслідків вчиненого правопорушення, характер і обсяг моральних страждань, яких зазнали потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у зв`язку зі смертю чоловіка та сина, матеріальне забезпечення ОСОБА_6 .

З огляду на те, що втрата життя людини, яке відповідно до ст. 3 Конституції України визнається в Україні найвищою соціальною цінністю та є особливим об`єктом кримінально-правової охорони, бо життя людини не може бути відновлене через незворотність смерті, то, на думку колегії суддів, розмір моральної шкоди, яку завдано потерпілим, суд визначив правильно. Рішення суду щодо стягнення моральної шкоди у визначених сумах узгоджується з принципом розумності, виваженості та справедливості, відповідає характеру й обсягу моральних страждань потерпілих.

Із таким рішенням погоджується і суд касаційної інстанції, і підстави вважати розміри цивільних позовів необґрунтовано завищеними відсутні.

Доводи засудженого про те, що необхідно зменшити розміри відшкодувань у зв`язку з необережністю самого ОСОБА_9 і його перебуванням у стані алкогольного сп`яніння, перевірялися судом апеляційної інстанції та визнані безпідставними, з чим погоджується і колегія суддів. При цьому слід зазначити, що саме з урахуванням усіх обставин справи суд першої інстанції  зменшив розмір відшкодувань моральної шкоди порівняно із заявленими вимогами.

При перегляді кримінального провадження в апеляційному порядку суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України ретельно перевірив доводи, наведені в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_6 , дав на них мотивовані відповіді. Зазначив, на яких підставах його апеляційну скаргу залишив без задоволення, а вирок місцевого суду – без змін.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону у справі колегією суддів не встановлено, а тому підстав, передбачених

ст. 438 КПК України, для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційних вимог засудженого ОСОБА_6 немає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України,

Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 7 червня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від

30 серпня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                             ОСОБА_2                             ОСОБА_3