Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

30 травня 2019 року

м. Київ

справа № 592/12011/13-к

провадження № 51-9334 км 18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді                               ОСОБА_1 ,

суддів                                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря

судового засідання              ОСОБА_4 ,

прокурора                             ОСОБА_5 ,

представника потерпілого   ОСОБА_6 ,

виправданого                             ОСОБА_7 ,

захисника                                     ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 02 серпня 2018 року стосовно

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця м. Севастополя АР Крим,

який мешкає за адресою :

АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 121, ст. 124 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 жовтня 2017 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 02 серпня 2018 року, ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано за ч. 1 ст. 121, ст. 124 КК України через відсутність у його діянні складу кримінальних правопорушень.

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що 04 вересня 2012 року близько 10 години на вул. Новорічній у м. Суми під час сварки з подружжям ОСОБА_9 наявним у нього ножем наніс удар ОСОБА_10 у ліву частину тулубу, заподіявши йому тяжких тілесних ушкоджень.

У судовому засіданні прокурор змінив раніше пред`явлене обвинувачення, кваліфікував дії обвинуваченого за ст. 124 КК України, зазначивши про те, що ОСОБА_7 за вказаних обставин спричинив потерпілому ОСОБА_10 тяжких тілесних ушкоджень, перевищивши межі необхідної оборони, оскільки подружжя ОСОБА_9 переслідувало його, провокувало на конфлікт, наносило йому удари палицею, на його неодноразові прохання припинити такі дії не реагувало.

Потерпілий ОСОБА_10 у судовому засіданні підтримував обвинувачення за ч. 1 ст. 121 КК України.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить її скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції належним чином не спростував доводів його апеляційної скарги та постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам КПК України. При цьому суд не дав належної оцінки доводам про невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження, неспіврозмірність дій ОСОБА_7 в порівнянні з поведінкою ОСОБА_9 , правдивість показань потерпілого та свідків.

На касаційну скаргу прокурора захисником ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7 подано письмове заперечення, в яких він просить оскаржуване судове рішення залишити без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор та представник потерпілого підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити, скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Виправданий та захисник заперечували проти касаційної скарги, просили залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення – без зміни.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 2 ст. 419 КПК України при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Прокурор у касаційній скарзі зазначає про необґрунтованість висновків суду першої інстанції про відсутність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення та суду апеляційної інстанції, який з таким рішенням погодився, не навівши достатніх аргументів.

Проте Суд із такими доводами не погоджується з огляду на таке.

Згідно із ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК України).

До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, ухвалюючи вирок, урахував:

- показання обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що він усіляко намагався уникнути конфлікту з подружжям ОСОБА_9 , тікав від них, проте вони його наздогнали, просив залишити його в спокої та не чіпати, ніж дістав з метою демонстрації та стримування потерпілого, умисно його застосовувати наміру не мав;

- показання потерпілого ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_11 про те, що у них зі ОСОБА_7 тривалий час були конфліктні стосунки, що, наздогнавши для розмови ОСОБА_7 , який від них тікав, потерпілий ударив його кулаком в обличчя. У дружини в цей час у руках були палка і балончик з лаком для волосся. У відповідь ОСОБА_7 вдарив його ножем у бік;

- показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 щодо того, що під час конфлікту Манжарови переслідували ОСОБА_7 , били його палицями, бризкали з балончика. Він натомість просив його не чіпати та припинити напад;

- висновки судово-медичних експертиз про отримання ОСОБА_18 тяжких тілесних ушкоджень і ОСОБА_7 – легких тілесних ушкоджень;

- висновок судово-психіатричної експертизи, згідно з яким встановлено перебування ОСОБА_7 в момент нанесення удару ножем у стані емоційної напруги (переляку), викликаному суспільно небезпечними діями подружжя ОСОБА_9 .

Суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 85, 86, 94 КПК України зробив ґрунтовний аналіз указаних доказів, перевірив позицію потерпілого, який підтримував обвинувачення у раніше пред`явленому обсязі – за ч. 1 ст. 121 КК України, та дійшов правомірного висновку про те, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_7 в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень та у вчиненні таких дій з перевищенням меж необхідної оборони.

Натомість суд встановив, що ОСОБА_7 перебував у стані необхідної оборони через загрозливі для нього дії подружжя ОСОБА_9 .

Суд апеляційної інстанції, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК України, переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 за апеляційними скаргами учасників провадження, в тому числі й прокурора, ретельно перевірив зазначені в них доводи, проаналізував їх, дав на них достатньо переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, через які визнав їх необґрунтованими.

При цьому суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих злочинів та про те, що за встановлених обставин ОСОБА_7 перебував у стані необхідної оборони.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові № 5-134 кс 15 від 01 жовтня 2015 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, в тому числі й тих, на які вказував прокурор у скарзі, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 02 серпня 2018 року стосовно ОСОБА_7 – без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                            ОСОБА_2                             ОСОБА_3