Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

23 травня 2019 р.

м. Київ

Справа №524/2464/15-к

Провадження № 51-9289км18

Верховний Суд  колегією суддів Другої судової палати  Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого             ОСОБА_1 ,

суддів:                         ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря

судового засідання ОСОБА_4 ,

за участю:

прокурора                 ОСОБА_5 ,

засудженого             ОСОБА_6 ,

захисника                  ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від     13 березня 2017  року та вирок Апеляційного суду Полтавської області від 16 липня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015170090000323 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13  березня 2017  року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Вирішено питання щодо цивільного позову, процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він           25 січня 2015 року, приблизно о 21.30 год., перебуваючи на кухні за адресою: АДРЕСА_2 . Під час тривалої розмови з потерпілою ОСОБА_8 між ними на ґрунті ревнощів з боку обвинуваченого виникла сварка, під час якої ОСОБА_6 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажаючи, але свідомо припускаючи їх настання, тобто діючи з непрямим (неконкретизованим) злочинним умислом, направленим на нанесення ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, з мотивів ревнощів, та відмови потерпілої відновити стосунки, взяв зі столу кухонний ніж та завдав ним потерпілій не менше семи ударів по шиї, в черевну порожнину та лівої кисті, чим заподіяв останній тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя.Почувши крики сусідів про виклик міліції, обвинувачений самостійно припинив злочинні дії та покинув приміщення будинку за вказаною адресою.

Перекваліфіковуючи дії ОСОБА_6 з ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України на ч.1 ст. 121 КК України, суд першої інстанції у вироку послався на те, що стороною обвинувачення залишено поза увагою положення ч.1 ст.15 КК України, згідно яких замах на вбивство може бути вчинений лише за наявності прямого умислу на позбавлення життя потерпілого, тобто коли особа усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачає суспільно-небезпечні наслідки і головне бажає їх настання. Докази у кримінальному провадженні не містять даних, які б свідчили про умисел ОСОБА_6 вчинити вбивство ОСОБА_8 , а сама лише локалізація тяжких тілесних ушкоджень та спосіб їх нанесення не свідчать про умисел обвинуваченого на позбавлення життя потерпілої.

Апеляційним судом Полтавської області вирок місцевого суду в частині його засудження за ч. 1 ст. 121 КК України скасовано і постановлено свій вирок від             16 липня 2018 року, яким ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 і призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вказує на те, що дані рішення є незаконними, необґрунтованими і винесені з порушенням вимог кримінального процесуального закону. Зазначає, про те, що були допущені порушення в судах першої та апеляційної інстанцій. Крім того, вказує на неправильну оцінку доказів судами першої та апеляційної інстанцій, у зв`язку з чим дії ОСОБА_6 неправильно кваліфіковано. Зазначає про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які є безумовною підставою для скасування судових рішень, а саме вказує на те, що суд першої інстанції в порушення вимог ч. 2  ст. 352 КПК України не привів до присяги свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10 . Крім того, зазначає про те, що технічний запис судового засідання від 10 серпня 2015 року пошкоджений і не може бути прослуханий, що відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Також вказує на те, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог ч. 3 ст. 404 КПК України безпосередньо не дослідив докази, які просив дослідити прокурор у своїй апеляційній скарзі.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_7 та його підзахисний наполягали на задоволенні касаційної скарги, стверджуючи про незаконність судових рішень щодо ОСОБА_6 .

Прокурор ОСОБА_5 висловив доводи, заперечуючи проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового розгляду, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 420 КПК України вирок апеляційного суду повинен відповідати загальним вимогам до вироків.

Як убачається з  матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд, приймаючи рішення про скасування вироку місцевого суду в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 121 КК України та ухвалюючи новий вирок, яким ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України дотримався вище вказаних вимог закону.

Так, суд апеляційної інстанції перекваліфіковуючи дії ОСОБА_6 на ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України та визнаючи його винуватим, у вироку послався на показання безпосередньо допитаної потерпілої ОСОБА_8 , яка вказувала, що ОСОБА_6 саме після її відмови в підтриманні будь-яких стосунків, погрожуючи, взяв зі столу кухонний ніж і став ним завдавати їй удари в різні ділянки тіла. На її крики не реагував.

Крім того, як на підтвердження вини ОСОБА_6 суд послався на показання свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_11 , які також підтвердили факт спричинення потерпілій ОСОБА_8 тілесних ушкоджень та не реагування ОСОБА_6 на їх крики і втручання з метою припинення таких дій. А припинив свої дії лише після повідомлення свідків, що вони викликали поліцію.

Також, судом апеляційної інстанції зазначено, що винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується відомостями, які містяться в досліджених судом даних, а саме протоколу слідчого експерименту від 04.03.2015 року потерпіла ОСОБА_8 згідно якого відтворила обставини за яких ОСОБА_6 завдав їй 25.01.2015 року тілесні ушкодження, висновку судово-медичної експертизи за №295 від 05.03.2015 року, згідно якого показання ОСОБА_8 під час проведення слідчого експерименту щодо спричинення потерпілій тілесних ушкоджень у вигляді рани в лівій тім`яній ділянці волосистої частини голови, трьох поранень лівої бокової поверхні шиї, проникаючого поранення живота, рани на верхній губі зліва та лівій щоці та наскрізного поранення лівої кисті та на долонній поверхні не протирічать об`єктивним судово-медичним даним в частині кількості та механізму спричинення їй тілесних ушкоджень.

Підсумовуючи свій висновок апеляційний суд зазначив, що дії засудженого не призвели до смертельного наслідку лише завдяки втручанню свідків, які намагалися припинити його дії та своєчасно наданій медичній допомозі.

Таким чином, виходячи із встановлених фактичних обставинах, суд апеляційної інстанції, з чим погоджується і колегія суддів, при визначенні спрямованості умислу ОСОБА_6 саме на скоєння умисного вбивства потерпілої, правильно дійшов висновку, що для вчинення даного злочину було використано знаряддя з підвищеними травмуючими властивостями – ніж; кількість, характер і локалізацію поранень, зокрема, п`ять з семи нанесених ударів ножем, спрямовані у життєво - важливі органи – шию та голову, при цьому утримував потерпілу за шию щоб вона не пручалася, те, що обвинувачений, незважаючи на намагання сторонніх осіб припинити такі його дії, продовжував наносити потерпілій удари ножем в життєво - важливі органи, а також напружені стосунки між обвинуваченим та потерпілою, про що свідчить звернення ОСОБА_8 за декілька днів до події до правоохоронних органів з заявою про нанесення їй ОСОБА_6 тілесних ушкоджень       19.01.2015 року.

Отже, наведене свідчить про правильну кваліфікацію дій  ОСОБА_6 за ч. 2       ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.

Що стосується доводів захисника ОСОБА_7 про те, що суд першої інстанції в порушення вимог ч. 2  ст. 352 КПК України не привів до присяги свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , то вони є необґрунтованими та спростовуються матеріалами кримінального провадження, з яких вбачається, що свідки ОСОБА_9 і ОСОБА_10 були приведені до присяги. Підтвердження цьому є їх розписки (т. 1 а.с. 146, 147). Також вищезазначене підтверджується, як журналом судового засідання від              06 травня 2015 року ( т. 1 а.с. 151-152), так і записом на технічному носії інформації, на якому зафіксовано судовий процес у суді першої інстанції.

Крім того, доводи захисника про те, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог   ч. 3 ст. 404 КПК України не дослідив безпосередньо докази за клопотанням прокурора, яке містилося в апеляційній скарзі також безпідставні. Як убачається з матеріалів провадження, клопотання прокурора, яке містилося в апеляційній скарзі було розглянуто та задоволено в частині дослідження письмових доказів та допиту потерпілої ОСОБА_8 (т. 3 а.с. 35). Згідно журналу судового засідання від 01 лютого 2018 року, і запису на технічному носії інформації потерпілу ОСОБА_8 було повторно допитано, та досліджено усі письмові докази відповідно до клопотання прокурора (т. 3 а.с. 57-59).

Доводи захисника про те, що не відтворюється остання частина технічного запису фіксування судового засідання у суді першої інстанції від 10 серпня 2015 року, як безумовна підстава для скасування судового рішення, на думку колегії суддів, є безпідставними, з огляду на те, що під час вказаного судового засідання жоден доказ не досліджувався, а вирішувалися процесуальні питання, які не мали будь-якого доказового значення по справі.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що тягнуть скасування чи зміну судових рішень, не встановлено.

Покарання засудженому ОСОБА_6    призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України,  із урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного, відсутністю обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання. Призначене покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Ураховуючи викладене, касаційна скарга захисника ОСОБА_7 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від     13 березня 2017  року та вирок Апеляційного суду Полтавської області від 16 липня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7    – без  задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                                     ОСОБА_2                          ОСОБА_3