Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

23 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 759/7982/17

Провадження № 51 – 10132 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого           ОСОБА_1 ,

суддів:                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                                      ОСОБА_4 ,

прокурора                                                               ОСОБА_5 ,

засудженого                                                          ОСОБА_6 ,

його захисника                                                     адвоката ОСОБА_7 ,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100080010658 від 25 жовтня 2016 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бровари Київської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Подільського районного суду м. Києва від 09 лютого 2017 року за ст. 309 ч. 2 України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки,

за ст. 309 ч. 2 КК України,

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 23 лютого 2018 року та вирок Київського апеляційного суду від

20 листопада 2018 року щодо нього.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 23 лютого 2018 року

ОСОБА_6 засуджено за ст. 309 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

Вирок Подільського районного суду м. Києва від 09 лютого 2017 року щодо

ОСОБА_6 ухвалено виконувати самостійно.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь держави 1 587 гривень 72 копійки процесуальних витрат за проведення судової експертизи.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватими і засуджено за те, що він 25 жовтня 2016 року приблизно о 15 годині у невстановленої досудовим розслідування особи на ім`я ОСОБА_8 придбав за 1 200 гривень психотропну речовину – амфетамін, яку в подальшому незаконно зберігав при собі та перевіз на маршрутному таксі до

м. Києва. Того ж дня приблизно о 18 годині по вул. Зодчих, 3-а, в м. Києві працівниками поліції у ОСОБА_6 було виявлено та вилучено психотропну речовину – амфетамін, масою 3,074 грама.

Вироком Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 за апеляційної скаргою прокурора в частині призначення покарання скасовано, ухвалено новий вирок, яким ухвалено вважати ОСОБА_6 засудженим за ст. 309 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить скасувати вирок суду першої інстанції та вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що судом першої інстанції було порушено його право на захист, не призначено захисника за рахунок держави, оскільки він не мав коштів на правову допомогу. Указує на те, що його огляд працівниками поліції було проведено з порушенням процесуального закону. Вважає, що його виправлення можливе без ізоляції від суспільства, оскільки він працює, має на утримання двох неповнолітніх дітей, позитивно характеризується.

У змінах та уточненнях до касаційної скарги засуджений ОСОБА_6 та його захисник – адвокат ОСОБА_7 просять скасувати вирок Київського апеляційного суду від

20 листопада 2018 року, звільнити ОСОБА_6 з-під варти в залі суду для продовження відбування ним покарання, призначеного вироком Святошинського районного суду м. Києва від 23 лютого 2018 року. Зазначають, що вирок суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 371 ч. 1 КПК України, оскільки його ухвалено не 20 листопада 2018 року, як зазначено в тексті вироку, а 21 листопада 2018 року. Указують на те, що ОСОБА_6 має виступити донором для свого малолітнього племінника, який тяжко хворіє, а перебування його в місцях позбавлення волі робить це неможливим. Крім того, вважають, що резолютивна частина  вироку апеляційного суду у порушення вимог ст. 374 КПК України не містить остаточного виду покарання, а містить лише припущення колегії суддів.

Крім того, 20 травня 2019 року на адресу Верховного Суду надішли доповнення до касаційної скарги засудженого ОСОБА_9 від його захисника – адвоката

ОСОБА_7 , які аналогічні за змістом змінам і уточненням, що надійшли раніше.

Відповідно до вимог статей 432, 403 КПК України до початку касаційного розгляду особа, яка подала касаційну скаргу має право змінити та/або доповнити її. Як видно зі змісту доповнень, ОСОБА_9 вони не підписані, а захисник ОСОБА_7 не має права подавати доповнення до касаційної скарги, оскільки не є особою, яка її подала. Тому зазначені доповнення не можуть бути предметом розгляду суду касаційної інстанції.

Заперечень на касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_6 та його захисник у судовому засіданні висловив доводи на підтримання своєї касаційної скарги і просив її задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу засудженого необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у незаконному придбанні, перевезенні та зберіганні психотропної речовини, вчинених повторно, у великих розмірах без мети збуту ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами.

Зі змісту вироку видно, що розгляд кримінального провадження судом першої інстанції проведено в порядку, передбаченому ст. 349 ч. 3 КПК України.

Згідно з журналом судового засідання від 23 лютого 2018 року та аудіозаписом цього судового засідання, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді першої інстанції, ОСОБА_6 заявив, що суть обвинувачення йому зрозуміла і він повністю визнає свою вину. У зв`язку з цим прокурор заявив клопотання встановити скорочений порядок дослідження доказів, а саме обмежитись допитом обвинуваченого ОСОБА_6 та дослідженням документів, які характеризують його особу. Проти такого порядку розгляду кримінального провадження ОСОБА_6 не заперечував. При цьому суд роз`яснив йому наслідки розгляду кримінального провадження в порядку ст. 349 ч. 3 КПК України. Апеляційної скарги ОСОБА_6 не подавав.

Отже, доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 про незаконність проведення огляду та вилучення психотропної речовини не можуть бути предметом дослідження суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про порушення права на захист є безпідставними і не відповідають матеріалам кримінального провадження.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час підготовчого судового засідання 23 лютого 2018 року обвинуваченому ОСОБА_6 було роз`яснено  його процесуальні права і обов`язки та вручено відповідну пам`ятку. ОСОБА_6 наполягав на негайному розгляді кримінального провадження по суті, заявивши, що права йому зрозумілі. Про неможливість скористатися правовою допомогою через відсутність коштів ОСОБА_6 не заявляв. У подальшому для захисту своїх прав та законних інтересів під час касаційного розгляду 06 грудня 2018 року ОСОБА_6 укладено договір про надання правової допомоги з адвокатом ОСОБА_10 , а 18 квітня 2019 року – договір про надання правової допомоги з адвокатом ОСОБА_7 .

Доводи ОСОБА_6 про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості також є необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

При призначені покарання ОСОБА_6 за ст. 309 ч. 2 КК України суд апеляційної інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу засудженого, обставини, що пом`якшують і обтяжують його покарання.

Мотивуючи своє рішення, апеляційний суд указав на те, що суд першої інстанції не в достатній мірі врахував дані про особу ОСОБА_6 , який неодноразово судимий за злочини в сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, належних висновків не зробив і знову вчинив аналогічний злочин.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, апеляційний суд дійшов  обґрунтованого висновку про неможливість виправлення засудженого без його ізоляції від суспільства і обґрунтовано призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, мотивувавши таке рішення.

Покарання, призначене ОСОБА_6 судом апеляційної інстанції, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, воно відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Переконливих доводів, які б спростовували висновки апеляційного суду щодо призначеного покарання, а також свідчили б про можливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі, засуджений у касаційній скарзі не навів.

Що стосується доводів касаційної скарги про невідповідність вироку суду апеляційної інстанції вимогам ст. 371 ч. 1 та ст. 374 КПК України, то вони не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону.

Як видно із тексту вироку Київського апеляційного суду щодо ОСОБА_6 його ухвалено 20 листопада 2018 року. Разом з тим, згідно із журналом судового засідання від 21 листопад 2018 року та аудіозаписом цього судового засідання, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, 21 листопада 2018 року після виступу ОСОБА_6 з останні словом, суд видалився до нарадчої кімнати, після виходу з якої оголосив вирок.

Однак, зазначене порушення не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в розумінні ст. 412 КПК України, оскільки не перешкодило і могло перешкодити суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення. Зазначену неточність можливо усунути в порядку, передбаченому ст. 379 КПК України.

Суд апеляційної інстанції скасував вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання саме через неправильне застосування положень ст. 75 КК України. Покарання, призначене ОСОБА_6 судом першої інстанції за ст. 309 ч. 2 КК України, у виді позбавлення волі на строк 3 роки суд апеляційної інстанції не змінював, а тому доводи про непризначення остаточного покарання є безпідставними.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 та скасування судових рішень щодо нього не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, Суд

ухвалив:

Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 23 лютого 2018 року та вирок Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а його касаційну скаргу – без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                        ОСОБА_2                                          ОСОБА_3