Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

15 травня 2019 року

м. Київ

справа № 617/690/17

провадження № 51-9271км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання              ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_6 на вирок Вовчанського районного суду Харківської області

від 31 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області

від 16 серпня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному

до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017220260000228,

за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя

АДРЕСА_1 , судимого за вироком Вовчанського районного суду Харківської області від 26 травня 2016 року за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років зі звільненням на підставі ст. 75 КК

від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15,

ч. 3 ст. 185 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини

За вищевказаним вироком ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців та на підставі

ст. 71 КК за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання до призначеного покарання невідбутої частини покарання за вироком Вовчанського районного суду Харківської області від 26 травня 2016 року до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 залишено без задоволення.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 30 березня

2017 року близько 14:30 за попередньою змовою в групі з невстановленою особою на ім`я ОСОБА_8 проник на огороджену територію ФОП " ОСОБА_6 "

на АДРЕСА_2 , де з метою повторного таємного викрадення чужого майна, використовуючи заздалегідь заготовлені інструменти й драбину, зняв із доку № 4 три алюмінієвих листа (покрівлі) загальною вартістю 1250,60 грн і був затриманий працівниками поліції під час спроби зняти четвертий лист о 05:00 наступного дня, тобто не довів злочину до кінця з причин, що не залежали від його волі.

Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_9 – без задоволення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпілий, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про зміну вищезазначених судових рішень у частині вирішення цивільного позову, просить задовольнити позов та стягнути на його користь із ОСОБА_7 25 000 грн

у рахунок відшкодування моральної шкоди. Зазначає, що місцевий суд

не досліджував доказів, наданих на обґрунтування цивільного позову,

та безпідставно відмовив у його задоволенні, не врахувавши, що повернуті листи покрівлі були пошкоджені, а для відновлення попереднього стану сховища необхідні витрати на доставку і монтаж. Потерпілий стверджує, що місцевий суд

не стягнув на його користь суму відшкодування моральної шкоди, за наявності

для того підстав, а апеляційний суд не усунув зазначених порушень та залишив

без змін вирок у частині вирішення цивільного позову.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримала касаційну скаргу частково, вважала за необхідне скасувати судові рішення в частині вирішення цивільного позову та призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення

у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено

в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того

чи іншого доказу.

Висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 , правильності кваліфікації його дій та справедливості призначеного покарання потерпілий

у касаційній скарзі не оспорює, а його доводи щодо неправильного вирішення цивільного позову є обґрунтованими.

Так, за змістом ч. 1 ст. 129 КПК суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно

від доведеності підстав та розміру цивільного позову задовольняє його повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Частиною 5 ст. 128 КПК передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом,

цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Загальними вимогами цивільного процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення

для справи, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Однак цих вимог закону при розгляді кримінального провадження, зокрема цивільного позову потерпілого, суд першої інстанції не дотримався.

Так, до початку судового розгляду кримінального провадження потерпілий ОСОБА_6 пред`явив до обвинуваченого ОСОБА_7 цивільний позов,

в якому просив стягнути з останнього 1250,60 грн та 25 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно.

Вирішуючи питання щодо цивільного позову, суд у мотивувальній частині вироку зазначив, що позов не підлягає задоволенню, оскільки позовні вимоги не знайшли свого підтвердження, тому що алюмінієві листи повернуто потерпілому.

При цьому цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди суд узагалі не розглянув, не навів підстав для його задоволення або відмови у ньому, або залишення його без розгляду, як того вимагає п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК,

й не зазначив рішення про цивільний позов у резолютивній частині вироку,

відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 374 КПК.

Надалі потерпілий оскаржив вирок місцевого суду до апеляційного суду, просив змінити вказане судове рішення та стягнути на його користь

із ОСОБА_7 25 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Однак апеляційний суд залишив поза увагою доводи потерпілого в частині вирішення цивільного позову, не перевірив їх та не дав відповідної оцінки,

необґрунтовано зазначивши, що залишення місцевим судом без розгляду цивільного позову потерпілого не позбавляє його можливості звернутися з таким позовом у порядку цивільного судочинства.

Разом із тим, ч. 3 ст. 128 КПК визначає вичерпний перелік випадків, коли

за результатом розгляду кримінального провадження суд залишає позов

без розгляду, зокрема: у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених

ч. 1 ст. 326 цього Кодексу (якщо в судове засідання не прибув цивільний позивач, його представник чи законний представник, за винятком установлених вказаною статтею випадків).

Апеляційний суд належним чином не проаналізував наведених положень закону

та доводів потерпілого щодо необхідності стягнення на його користь моральної шкоди, в результаті чого дійшов необґрунтованого висновку про те, що місцевий суд вірно залишив без розгляду цивільний позов потерпілого.

Таким чином, апеляційний суд не дотримався вимог ч. 2 ст. 419 КПК, згідно якої

при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Отже, цивільний позов потерпілого про стягнення моральної шкоди судами першої та апеляційної інстанцій розглянуто не було.

За таких обставин обидва судові рішення в частині вирішення цивільного позову як такі, що постановлені з істотними порушеннями кримінального процесуального закону, які перешкодили судам ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення, підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції

у порядку цивільного судочинства, внаслідок чого колегія суддів не робить висновків щодо обґрунтованості інших доводів касаційної скарги, зокрема – щодо вирішення цивільного позову та розміру відшкодування, оскільки ці питання пов`язані з необхідністю дослідження відповідних доказів, однак у силу процесуальних обмежень, передбачених ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції такими повноваженнями не наділений, а тому зазначені питання підлягають вирішенню місцевим судом при новому розгляді справи в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Вовчанського районного суду Харківської області від 31 серпня 2017 року

та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 16 серпня 2018 року

щодо ОСОБА_7 скасувати в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_6 , призначити у цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

У решті судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню

не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                                        ОСОБА_3