«У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції неправомірно залишив в силі вирок районного суду в частині перекваліфікації дій ОСОБА_1 з ч. 3 ст. 368 КК на ч. 1 ст. 368 КК. При цьому суд не спростував доводи апеляційної скарги прокурора про те, що ОСОБА_1 отримував неправомірну вигоду на протязі трьох місяців за неперешкоджання ОСОБА_2 у здійсненні операцій з підакцизними товарами, тобто, на думку прокурора, вчиняв самостійні одиничні злочини, які мають розрив у часі, а тому такі злочини слід кваліфікувати за ознакою повторності. Також прокурор вказує, що суд апеляційної інстанції належним чином не вмотивував свого рішення, не надав відповідей на доводи наведені в його апеляційній скарзі, не спростував наведених ним підстав для скасування вироку районного суду, чим порушив вимоги ст. 419 КПК, що призвело до постановлення неправильного висновку про залишення без зміни вироку районного суду. Верховний Суд касаційну скаргу залишив без задоволення. У касаційній скарзі прокурор, вказуючи на незаконність ухвали апеляційного суду, зазначає про неправильну перекваліфікацію дій ОСОБА_1 з ч. 3 ст. 368 КК на ч. 1 ст. 368 КК судом першої інстанції, яка, на його думку, неправомірно залишена без зміни судом апеляційної інстанції. Суд першої інстанції належним чином дослідив надані стороною обвинувачення докази та, встановивши обставини вчинення кримінального правопорушення, перекваліфікував дії ОСОБА_1. При цьому належним чином аргументував таку позицію, вказавши, що характер, однаковий спосіб вчинення злочинних дій ОСОБА_1, які мали місце протягом встановленого періоду часу підтверджує, що в діях останнього відсутня така кваліфікуюча ознака, як повторність, при цьому одержання неправомірної вигоди за виконання чи невиконання дій, обумовлених з тим, хто її дає, потрібно розглядати як продовжуваний злочин. Тобто суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо перекваліфікації дій ОСОБА_1 з ч. 3 ст. 368 КК на ч. 1 ст. 368 КК. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням районного суду при цьому додатково зважив, що при повторному вчиненні тотожних злочинів кожен з них має свою суб’єктивну сторону і самостійний умисел, який виникає щоразу перед вчиненням кримінального правопорушення, а продовжуваний злочин має єдиний умисел, який охоплює заздалегідь поставлену загальну мету та об’єднує всі тотожні злочини. З такими висновками судів першої та апеляційної інстанції погоджується і колегія суддів. Як убачається з матеріалів кримінального провадження та фактичних встановлених обставин вчиненого кримінального правопорушення, ОСОБА_1 поставив перед підприємцем вимогу про необхідність передачі йому грошових коштів за неперешкоджання у здійсненні операцій з підакцизним товаром, тобто дії ОСОБА_1 характеризуються бездіяльністю щодо вчинення перевірки діяльності ОСОБА_2, а саме всі дії винного щодо отримання коштів були об’єднанні єдиним злочинним наміром на збагачення та отримання неправомірної вигоди в загалом та охоплювали весь період часу злочинної діяльності винного, не дивлячись на те, що кошти йому передавались щомісяця, а тому доводи прокурора щодо вчинення ОСОБА_1 окремих злочинів, які мають розрив у часі та ознаки завершеності є непереконливими. Доводи прокурора про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого Суд вважає неспроможними з огляду на таке. Суд першої інстанції, призначаючи засудженому покарання, врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, обставини його вчинення, встановлені в суді, а також те, що кримінальне правопорушення відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості та дані про особу засудженого. При цьому місцевий суд вказав, що ОСОБА_1 є особою молодого віку, який раніше не судимий, за місце проживання, характеризується позитивно. Також врахував конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення дійшов висновку про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства, з обранням реальної міри покарання в межах санкції статті, за якою він притягується до кримінальної відповідальності та з обранням додаткового покарання та позбавленням спеціального звання «лейтенант податкової поліції». Обставин що пом’якшують або обтяжують покарання судом не встановлено. Апеляційний суд погодився з такими висновками та, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора в цій частині, зазначив, що суд першої інстанції правильно визначив вид покарання та строк його відбування, який передбачений санкцією ч. 1 ст. 368 КК та буде достатнім для його виправлення та запобігання вчинення ним злочинів. З висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується і колегія суддів та не вважає достатньо переконливими доводи зазначені прокурором у касаційній скарзі. Інших доводів, які б вказували на невідповідність призначеного засудженому покарання, прокурором у касаційній скарзі не наведено, а його посилання на невмотивованість ухвали суду апеляційної інстанції є неспроможними, оскільки суд належним чином вмотивував усі доводи наведені в його апеляційній скарзі, в частині призначеного покарання. Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі доводам прокурора, у тому числі і тим, на які посилається він у касаційній скарзі. Крім того, на вимогу прокурора із суду апеляційної інстанції надійшов архівний диск з носієм інформації, а саме звукозапису судового засідання від 29 серпня 2018 року який доступний до прослуховування та не викликає сумнівів щодо наявної на ньому інформації. Таким чином, колегія суддів не встановила жодних порушень вимог матеріального та процесуального права, що би вказували на незаконність або необґрунтованість судових рішень.»
Судове рішення · Постанова
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду
- Справа №
- 674/1488/16-к
- Дата
- 14 травня 2019 р.
- Суддя
- Лагнюк Микола Михайлович
- ч. 1 ст. 286 КК
Джерело: дані реєстру
Висновок щодо застосування норми права
Мотиви Верховного Суду
Ця постанова в оглядах судової практики ВС
Що вирішив суд
Ми ще не прочитали це рішення. Текст нижче — повний і незмінений, як його опублікував реєстр.
Текст рішення
Оригінал у реєстріРішення знеособлене держателем реєстру: імена учасників замінено на позначки на кшталт ОСОБА_1. Ми не деанонімізуємо їх.
Постанова
Іменем України
14 травня 2019 року
м. Київ
справа № 674/1488/16-к
провадження № 51-10214 км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016240140000567, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що судимості не мав,
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 27 липня 2018 року ОСОБА_6 засуджено за частиною 1 статті 286 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
На підставі пункту "г" Закону України "Про амністію у 2016 році" ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь Дунаєвецької ЦРЛ витрати за стаціонарне лікування потерпілої у розмірі 1524,60 грн, на користь ОСОБА_7 – 9340 грн.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за таких обставин.
5 вересня 2016 року о 8:42, в м. Дунаївці на вул.Шевченка ОСОБА_6 , керуючи автомобілем "Москвич – 2140" (д.н.з. НОМЕР_1 ), рухаючись у напрямку м. Хмельницького, не звертаючи уваги на інформаційно-вказівні знаки Правил дорожнього руху (далі-ПДР) - 5.35.1 та 5.35.2 "Пішохідний перехід", а також на дорожню розмітку 1.14.1 "зебра" ПДР, втративши пильність і контроль за рухом свого автомобіля, на пішохідному переході допустив наїзд передньою частиною свого автомобіля на пішохода ОСОБА_7 , яка переходила проїзну частину дороги по пішохідному переходу зліва направо по відношенню до руху автомобіля, та яку ОСОБА_6 об`єктивно міг виявити, і тому мав технічну можливість уникнути наїзду.
Внаслідок наїзду автомобіля пішохід ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, які призвели до тривалого розладу здоров`я більше 21 дня, та легкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2018 року вирок Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 27 липня 2018 року щодо засудженого ОСОБА_6 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
У касаційній скарзі засуджений просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вказує, що пред`явлене йому обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 КК, є недоведеним, оскільки стороною обвинувачення не було надано достатніх, необхідних, належних та допустимих доказів, які б свідчили про його винуватість.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що висновок експерта від 21 жовтня 2016 року №428 А у цьому кримінальному провадженні ґрунтується лише на матеріалах, наданих слідством, при цьому у висновку не зазначено і не вказано, які саме матеріали було використано експертом. Також зазначає, що потерпіла не могла отримати перелом пальця лівої ноги через конструкцію самої машини, а в експертизі не зазначено, якою частиною машини відбулося таке стискання пальців. Такі порушення вимог закону не було перевірено судом апеляційної інстанції.
Крім того, засуджений зазначає, що суд апеляційної інстанції не досліджував обставин вчинення кримінального правопорушення, показання свідків, матеріали слідчого експерименту та висновки авто-технічної експертизи, чим порушив вимоги кримінального процесуального закону, що перешкодило прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
Мотиви Суду
Відповідно до частини 1 статті 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з частиною 1 статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
На жодних інших підставах касаційний суд не вправі втручатись у рішення судів нижчих ланок. Аргументи засудженого щодо незгоди з даною судом оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів не ґрунтуються на вимогах процесуального закону. Тобто при перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
У касаційній скарзі засуджений, вказуючи на незаконність судових рішень, зазначає, що суд поклав в основу обвинувального вироку неналежні та недопустимі докази, а суд апеляційної інстанції, не досліджуючи їх неправомірно залишив вирок районного суду без зміни.
Однак колегія суддів не погоджується з позицією засудженого, з огляду на таке.
Так, суд першої інстанції ухвалюючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_6 , поклав в його основу показання самого засудженого, який спочатку не визнавав себе винуватим, а потім визнав вину, вказав, що на пішохідному переході бачив жінку, яка спочатку рухалась, він зменшив швидкість, потім жінка зупинилася на островку безпеки, далі він бачив, як вона впала; потерпілої ОСОБА_7 , яка вказала, що перетинала вулицю по пішохідному переході, бачила автомобіль, який заїхав на половину пішохідної доріжки, її розвернуло, і вона впала, відчула, як колесо автомобіля переїхало їй палець на нозі. Свідок ОСОБА_8 показав суду, що бачив, як жінка лежала на пішохідному переході, а свідок ОСОБА_9 бачив, як потерпіла переходила через перехід, автомобіль майже зупинився, але качнувся і вдарив жінку передньою частиною кузова і вона впала на землю. Крім того, суд першої інстанції допитав й інших свідків: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які підтвердили сам факт дорожньо-транспортної пригоди.
Також суд дослідив і письмові докази у кримінальному провадженні, а саме протокол огляду місця події від 19 вересня 2016 року, протокол огляду та перегляду відеозапису від 22 вересня 2016 року, висновок судово-медичної експертизи від 21 вересня 2016 року за №646, відповідно до якого на тілі потерпілої виявлені ушкодження середнього та легкого ступенів тяжкості, та висновок додаткової судово-медичної експертизи від 28 березня 2018 року №157, відповідно до якого у потерпілої виявлено ушкодження у вигляді закритого повного внутрішньо суглобового перелому основи дистальної фаланги першого пальця лівої ступні, який міг утворитися від дії тупого твердого предмета за механізмом "удар-стискання" з прикладанням травмуючої сили та не виключено, що відбулося травмування колесом легкового автомобіля під час частковому переїзду, яке трапилось незадовго перед стаціонарним лікування 15 вересня 2016 року.
З висновку експерта від 21 жовтня 2016 року №428 А вбачається, що водій ОСОБА_6 мав технічну можливість зупинити керований ним транспортний засіб до лінії руху пішоходу шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування з моменту виникнення небезпеки для його руху. Також у судовому засіданні було оглянуто відеозапис слідчого експерименту від 8 грудня 2017 року за участю ОСОБА_6 , захисника, потерпілої та її представника, на якому учасники розповіли, як відбулася дорожньо-транспортна пригода.
Такі докази було перевірено належним чином судом апеляційної інстанції, при цьому під час апеляційного розгляду сторони кримінального провадження не заявляли клопотання про повторне дослідження доказів, а захисник, оспорюючи винуватість свого підзахисного захисник вказував на відсутність у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 КК, та відсутність доказів, які б вказували про його винуватість у вчиненні протиправних дій.
Тобто суд апеляційної інстанції надав належну відповідь і зазначив, які саме докази, перевірені під час судового розгляду, вказують на винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Під час перевірки вироку районного суду суд апеляційної інстанції не допустив порушень вимог кримінального процесуального закону, та на всі доводи наведені в апеляційній скарзі захисника надав вичерпану відповідь, а тому доводи засудженого про відсутність доказів на підтвердження його винуватості є неспроможними.
Доводи, наведені в касаційній скарзі засудженого, в частині недопустимості доказів також не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, оскільки при проведенні експертизи експерт виходив із тих даних, які було надано органами досудового розслідування, що містяться в матеріалах кримінального провадження та які не заперечували самі учасники дорожньо-транспортної пригоди, а тому і відсутні підстави вказувати на недопустимість або неналежність проведеної експертизи №148 А.
Крім того, у своїй касаційній скарзі засуджений, оспорюючи сам факт наїзду на пішохода та вказуючи на недопустимість висновку експерта, не зазначає, в чому саме було допущено порушення норм кримінального процесуального закону, які б вказували на недопустимість такого доказу.
До того ж, оспорює засуджений і висновок судово-медичної експертизи вказуючи, що наїзд на пішохода не міг призвести до перелому кісток фаланги пальця на ступні, оскільки таке стискання технічно неможливо.
Однак такі доводи спростовує експерт у своїй додатковій експертизі від 28 березня 2018 року №157, зазначає про те, що механізм нанесення такого ушкодження не виключає того, що його було завдано в результаті наїзду колесом легкового автомобіля з урахуванням дати такого нанесення.
Що стосується доводів засудженого в частині недослідження доказів судом апеляційної інстанції, то вони також є неспроможними з огляду на таке.
Згідно з доктринальними положеннями кримінального процесуального права при апеляційному перегляді у суду не виникає обов`язку досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить докази, отримані в суді першої інстанції. Однак якщо апеляційний суд переоцінює хоча б один доказ, здобутий у суді першої інстанції, то він повинен безпосередньо дослідити всі інші докази з дотриманням вимог статті 23 КПК.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час апеляційного розгляду не заявлялося клопотання про повторне дослідження доказів, при цьому суд апеляційної інстанції діяв у межах своїх повноважень та не допустив порушень вимог кримінального процесуального закону, як на те посилається засуджений.
Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що доводи в апеляційній скарзі засудженого є неспроможними з огляду на їх детальну та повну оцінку судом першої інстанції, з чим погоджується і колегія суддів.
При цьому апеляційний суд відповідно до вимог статті 419 КПК дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі засудженого доводам, у тому числі і тим, на які він посилається у касаційній скарзі.
Таким чином, доводи в касаційній скарзі засудженого про недопустимість доказів у кримінальному провадженні та відсутність у його діях складу злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 КК, є неспроможними, оскільки вони суперечать висновкам судів першої та апеляційної інстанцій, з якими погоджується і колегія суддів.
Отже, колегія суддів не встановила жодних порушень вимог матеріального та процесуального права, що б вказували на незаконність або необґрунтованість судових рішень.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статті 419 КПК.
Зважаючи на наведене, касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2018 року щодо засудженого ОСОБА_6 залишити без зміни, а його касаційну скаргу – без задоволення.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
___________________ _______________________ ________________ ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Це не юридична консультація. Перевіряйте текст постанови в реєстрі за посиланням угорі.
А як вирішували справи, схожі на вашу?
Підберемо рішення за вашою статтею та обставинами, покажемо, чим вони завершувались і який строк типовий.
Перевірити мою справу