Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

7 травня 2019 року

м. Київ

справа №398/381/16-к

провадження № 51-6258 км 18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                           ОСОБА_1 ,

суддів                                                                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                           ОСОБА_4 ,

прокурора                                                                ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги заступника прокурора Кіровоградської області та потерпілого ОСОБА_6 на ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 1 березня 2018 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015120300000915, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Олександрії Кіровоградської області, проживаючого в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України

(далі – КК);

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Олескандрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 жовтня 2017 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років, кожного.

Згідно з вироком ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнано винними у тому, що вони в ніч з 13 на 14 листопада 2015 року в період з 23 до 24 години, разом проходячи повз місцевий став по вул. Леніна в с. Олександрівка Олександрійського району Кіровоградської області, в ході сварки, на ґрунті неприязних стосунків, що виникли раптово, перебуваючи в нетверезому стані, діючи умисно та маючи на меті нанесення тяжких тілесних ушкоджень, розпочали бійку з ОСОБА_9 , в ході якої ОСОБА_7 наніс один удар правою ногою в обличчя ОСОБА_9 , від якого останній впав на землю та перебував в лежачому положенні. Продовжуючи реалізацію злочинного умислу, ОСОБА_7 разом з ОСОБА_8 нанесли не менше десяти ударів ногами та руками по тулубу в область голови ОСОБА_9 , в результаті чого останньому було спричинено тяжкі тілесні ушкодження. Коли потерпілий ОСОБА_9 після нанесених тілесних ушкоджень не зміг здійснювати опір та рухатись, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 припинили наносити тілесні ушкодження та з місця  скоєння кримінального правопорушення зникли. Згодом потерпілого ОСОБА_9 було доставлено до Олександрійської центральної районної лікарні, де останній помер близько 3 години 14 листопада 2015 року в результаті отриманих тілесних ушкоджень, які в комплексі з ознаками шоку знаходяться в прямому причинному зв`язку зі смертю.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 1 березня 2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 скасовано , а кримінальне провадження закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, а стосовно ОСОБА_8 змінено, виключено з мотивувальної частини вироку посилання суду, при кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч. 2 ст.121 КК, на кваліфікуючу ознаку "вчинення злочину групою осіб".

Ухвалено вважати ОСОБА_8 засудженим за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років.

У решті вирок залишено без змін.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах:

заступник прокурораКіровоградської області (далі – прокурор), посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що судом апеляційної інстанції безпідставно не взято до уваги показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 . Також вказує, що судом апеляційної інстанції не надано оцінку висновку експерта № 911 від 15 грудня 2015 року. Зазначає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано дійшов висновку про необхідність закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 та виключення з дій ОСОБА_8 кваліфікуючої ознаки "вчинення злочину групою осіб". Крім того вказує, що мотивувальна та резолютивна частини ухвали апеляційного суду містять протиріччя та суперечності;

потерпілий ОСОБА_6 ,посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги мотивує тим, що судом апеляційної інстанції порушено вимоги статей 23, 94 КПК, а саме принцип безпосередності дослідження доказів. При цьому зазначає, що суд апеляційної інстанції обмежився лише показаннями ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та безпідставно не взяв до уваги даних протоколу огляду місця події, протоколів слідчих експериментів, висновки експертів, показання потерпілого, свідків. Також стверджує, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано дійшов висновку про необхідність закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 та виключення з дій ОСОБА_8 кваліфікуючої ознаки "вчинення злочину групою осіб".

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційні скарги обґрунтованими, просив їх задовольнити, скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_5 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню на таких підставах.

Згідно зі ст. 433КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

У п.1 ч. 1 і ч. 2 ст. 438 КПК передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412–414 цього Кодексу.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Доводи касаційної скарги прокурора та потерпілого про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону колегія суддів вважає обґрунтованими з огляду на таке.

Згідно зі ст. 404 КПК апеляційна процедура передбачає оцінку відповідності оскаржуваного вироку нормам матеріального та процесуального закону, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

Безпосередність дослідження показань, речей і документів є однією із загальних засад кримінального провадження. Зміст цієї засади розкрито в ст. 23 КПК, згідно з якою суд досліджує докази безпосередньо; показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом. Сторона обвинувачення зобов`язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

Суд оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ч. 1 ст. 94 КПК).

Як встановлено вимогами ст. 95 КПК, суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, та сформувати повне й об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальності сторін та свободи в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 23 та ст. 86 КПК, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом, крім випадків, передбачених КПК, а отже судове рішення відповідно до ст. 370 КПК не може бути визнано законним та обґрунтованим і згідно з ч. 1 ст. 412 КПК підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції при розгляді кримінального провадження не дотримався цих вимог закону.

Із матеріалів кримінального провадження убачається, що судом першої інстанції в основу обвинувального вироку покладено показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , які безпосередньо були допитані судом першої інстанції, та письмові докази – протокол огляду місця події від 14 листопада 2015 року; висновок експерта № 401/1 від 15 січня 2016 року; протокол проведення слідчого експерименту

від 9 січня 2016 року за участю свідка ОСОБА_17 ; висновок судово-психіатричної експертизи № 604 від 15 грудня 2015 року.

Однак, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , апеляційний суд усупереч положень ст. ст. 7. 23, 370 та 404 КПК не дотримався вимог засади безпосередності дослідження доказів, при цьому безпосередньо не допитав жодного свідка та, не дослідивши письмові докази, які було досліджено та оцінено судом першої інстанції, дійшов висновку про відсутність достатніх доказів доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.

Також судом апеляційної інстанції не надано оцінки висновку експерта № 911 від 15 грудня 2015 року, згідно з яким на камуфляжних штанях та на правому кросівці ОСОБА_7 знайдено сліди крові людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

При цьому для визнання недопустимим кожний доказ має бути оцінений судом як автономно, так і в сукупності з іншими доказами, а в рішенні суду – наведено належне обґрунтування та мотиви, які би вказували на підставу визнання цього доказу недопустимим.

Крім того, відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 419 КПК в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції має бути зазначено, зокрема, встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними.

Суд апеляційної інстанції, визнавши недопустимим доказом протокол проведення слідчого експерименту за участю підозрюваного ОСОБА_8 , мотивував це тим, що інформація в ході слідчого експерименту з ОСОБА_8 отримана внаслідок психологічного тиску на останнього під час досудового розслідування, оскільки працівники поліції пообіцяли останньому не застосовувати щодо нього запобіжний захід у вигляді триманням під вартою.

Водночас, як убачається з матеріалів кримінального провадження, доводи ОСОБА_8 про застосування до нього тиску з метою примушення дати показання були предметом розгляду в суді першої інстанції і за результатами перевірки даної заяви обвинуваченого факти, викладені в ній, не знайшли свого підтвердження, про що свідчить висновок службового розслідування № 1522/05/15-17 від 17 липня 2017 року, що також залишилось поза увагою апеляційного суду.

Поряд з цим, встановившивідсутність достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, суд апеляційної інстанції вказав на те, що дії ОСОБА_7 та ОСОБА_8 були спільними, діяли вони з єдиним умислом на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, в зв`язку з чим під час постановлення ухвали допустив протиріччя і суперечність при викладенні її мотивувальної та резолютивної частин.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене в цій постанові, оцінити докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність – з точки зору достатності та взаємозв`язку, в тому числі шляхом повторного дослідження обставин кримінального провадження, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441–442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги заступника прокурора Кіровоградської області та потерпілого ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 1 березня 2018 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                                          ОСОБА_2                                          ОСОБА_3