Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

7 травня 2019 року

м. Київ

справа № 369/8237/15-к

провадження № 51-6441км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                    ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, засуджених ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на вирок Апеляційного суду Київської області від 5 квітня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014110100000635, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Іжевська Російської Федерації, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Дарницького районного суду м. Києва

від 22 листопада 2012 року за ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі – КК) на підставі ст. 70 КК до двох років одного місяця позбавлення волі, звільненого 20 листопада 2013 року за відбуттям строку покарання,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК;

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця м. Києва, який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від                6 вересня 2011 року за ч. 3 ст. 185 КК до п`яти років двох місяців позбавлення волі, звільненого 19 червня 2014 року відповідно до ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2014 року умовно-достроково на невідбутий строк один рік шість місяців двадцять п`ять днів,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 7 грудня 2017 року засуджено:

ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк сім років з конфіскацією майна, що належить йому на праві власності;

ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк сім років з конфіскацією майна, що належить йому на праві власності.

На підставі ст. 71 КК до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 6 вересня 2011 року та остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк сім років шість місяців.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIII зараховано у строк покарання: строк попереднього ув`язнення ОСОБА_6

з 17 березня 2015 року до 15 березня 2017 року, з 23 квітня 2017 року до набрання вироком законної сили; строк попереднього ув`язнення ОСОБА_7 з 17 березня 2015 року до набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Апеляційний суд Київської області скасував вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 7 грудня 2017 року щодо ОСОБА_6 і ОСОБА_7 в частині призначеного покарання та ухвалив 5 квітня 2018 року в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_6 і ОСОБА_7 визнав винуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, і з урахуванням внесених у свій вирок виправлень призначив покарання: ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 187 КК у виді позбавлення волі на строк дев`ять років з конфіскацією майна, що належить йому на праві власності; ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 187 КК у виді позбавлення волі на строк вісім років з конфіскацією майна, що належить йому на праві власності.

На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до призначеного покарання за цим вироком частково приєднав невідбуту частину покарання за вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 6 вересня 2011 року та остаточно призначив ОСОБА_7 покарання у виді дев`яти років позбавлення волі з конфіскацією майна, що належить йому на праві власності.

У решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_6 і ОСОБА_7 визнано винуватими та засуджено за те, що вони з 22 лютого 2015 року по 15 березня 2015 року поблизу сіл у Васильківському, Києво-Святошинському та Бориспільському районах Київської області, діючи за попередньою змовою групою осіб, в тому числі як особи, що раніше вчинили розбій, та за участю особи, судове провадження щодо якої зупинено в зв`язку з її розшуком, та іншою невстановленою особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, за обставин, встановлених судом та наведених у вироку, вчинили вісім епізодів розбійних нападів на потерпілих, поєднаних з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я осіб, які зазнали нападу, в ході яких заволоділи їх майном, заподіявши потерпілим матеріальну шкоду на загальну суму: ОСОБА_8 – 13648,29 грн; ОСОБА_9 – 4225,48 грн; ОСОБА_10 – 2755,95 грн; ОСОБА_11 –8636,91 грн; ОСОБА_12 – 17226,86 грн; ОСОБА_13 – 4679,88 грн; ОСОБА_14 – 1555,29 грн; ОСОБА_15 – 3083,66 грн.

Крім того, в той же період поблизу сіл у Києво-Святошинському районі Київської області ОСОБА_6 ,будучи особою, яка раніше вчинила розбій, діючи за попередньою змовою групою осіб з невстановленою особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, та особою, судове провадження щодо якої зупинено в зв`язку з її розшуком, за обставин, встановлених судом та наведених у вироку, вчинив три епізоди розбійних нападів на потерпілих, поєднаних з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я осіб, які зазнали нападу, в ході яких заволодів їх майном, заподіявши потерпілим матеріальну шкоду на загальну суму: ОСОБА_16 – 1387,8 грн; ОСОБА_17 – 3840,41 грн і ОСОБА_18 – 3445,23 грн; ОСОБА_19 – 6172,61 грн.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції (далі – прокурор), посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Вважає, що апеляційним судом не в повній мірі враховано особи обвинувачених, які не відшкодували заподіяну потерпілим шкоду, в зв`язку з чим визнання ними вини не можна вважати щирим, а також обставини, вчинених ними кримінальних правопорушень (кількість епізодів злочинної діяльності). При цьому прокурор вказує, що всупереч положенням ст. ст. 50, 65 КК не було враховано те, що ОСОБА_6 раніше судимий, не має офіційного місця роботи та позитивних характеристик за місцем проживання, на момент вчинення злочинів був оголошений у розшук в іншому кримінальному провадженні, а також під час застосування до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту переховувався від слідства та суду і був оголошений в розшук. На думку прокурора, поза увагою апеляційного суду залишилось й те, що ОСОБА_7 , будучи судимим за вчинення умисного корисливого злочину, в період умовно-дострокового звільнення від покарання за попереднім вироком вчинив вісім нових умисних тяжких злочинів проти власності, пов`язаних з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я потерпілих.

Крім того, прокурор посилається на недотримання вимог ч. 2 ст. 420, п. 2 ч. 3 ст. 374, ст. 91 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), зазначаючи, що апеляційний суд не дав вичерпної відповіді на доводи апеляційної скарги прокурора, у вступній частині вироку не вказав місце його ухвалення, номер кримінального провадження, а в резолютивній частині вироку не зазначив рішення по суті вимог апеляційної скарги.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить призначити йому покарання, яке обрав суд першої інстанції, врахувавши повне визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочинів, наявність на утриманні неповнолітніх дітей.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 просить призначити йому покарання, яке обрав суд першої інстанції. Вказує, що апеляційний суд не врахував того, що він вину визнав, розкаявся, потерпілі цивільні позови не заявляли.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційні скарги засуджених необґрунтованими, просив залишити їх без задоволення, а касаційну скаргу прокурора просив задовольнити, скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_5 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги прокурора та засуджених задоволенню не підлягають на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412–414 цього Кодексу.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187 КК, та кваліфікація їх дій у касаційних скаргах прокурором та засудженими не оспорюються і не заперечуються.

Доводи касаційних скарг прокурора та засуджених про недотримання апеляційним судом вимог закону України про кримінальну відповідальність при призначенні обвинуваченим покарання є безпідставними.

Вказані доводи за своїм змістом стосуються питання призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Статтями 50і 65 КК передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.

Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття "особа обвинуваченого" вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК поняття "особа винного".

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Переглядаючи в апеляційному порядку вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 і ОСОБА_7 за апеляційною скаргою прокурора, в якій порушувалося питання про скасування вироку місцевого суду щодо обвинувачених в зв`язку з м`якістю призначеного покарання та ухвалення нового вироку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що покарання, призначене ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у мінімальному розмірі, яке зазначено в санкції ч. 2 ст. 187 КК, є таким, що не відповідає тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинувачених внаслідок м`якості.

При цьому апеляційний суд, як і суд першої інстанції, при призначенні ОСОБА_6 і ОСОБА_7 покарання врахував ступінь тяжкості вчинених ними злочинів, які згідно зі ст. 12 КК віднесено до тяжких, дані про особу винних, котрі раніше судимі, на обліку лікаря нарколога та психіатра не перебувають, мають постійне місце реєстрації та проживання, на утриманні ОСОБА_6 знаходяться неповнолітні донька та син, а ОСОБА_7 характеризується позитивно, наявність обставини, що пом`якшує покарання, – щире каяття.

Водночас суд апеляційної інстанції зважив на індивідуальний ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_6 і ОСОБА_7 діянь відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 65 КК, що визначається характером та ступенем суспільної небезпеки злочинів виходячи з конкретних обставин їх вчинення, зазначивши, що місцевий суд не в повній мірі врахував те, що ОСОБА_6 , маючи не зняту та не погашену судимість за умисні злочини, впродовж нетривалого проміжку часу після попереднього засудження вчинив одинадцять нових умисних тяжких злочинів проти власності, не має офіційного місця роботи та позитивних характеристик за місцем проживання.

А ОСОБА_7 має також не зняту та не погашену судимість, упродовж нетривалого проміжку часу вчинив вісім нових умисних тяжких злочинів проти власності.

З огляду на викладене, апеляційний суд правильно визначив, що справедливим і необхідним для виправлення обвинувачених буде основне покарання у розмірі більшому, ніж призначив їм суд першої інстанції.

Водночас обраний апеляційним судом розмір основного покарання за ч. 2 ст. 187 КК, а саме, ОСОБА_6 – дев`ять років позбавлення волі, а ОСОБА_7 – вісім років позбавлення волі і на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків остаточно дев`ять років позбавлення волі, на думку колегії суддів, ґрунтується на положеннях ст. ст. 50і 65 КК, відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, є достатнім для виправлення ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та попередження нових злочинів.

А тому вважати покарання, призначене апеляційним судом ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , явно несправедливим через суворість або м`якість немаєпідстав.

Також доводи касаційної скарги прокурора про істотне порушення апеляційним судом вимог КПК є безпідставними.

Як убачається зі змісту вироку апеляційного суду, доводи апеляційної скарги прокурора апеляційний суд задовольнив частково, дотримуючись вимог

ст. ст. 407, 420 КПК ухвалив свій вирок, яким скасував вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_6 і ОСОБА_7 покарання та обрав їм відповідне покарання за ч. 2 ст. 187 КК.

При цьому суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи апеляційної скарги прокурора та навів мотиви, з яких задовольнив апеляційну скаргу частково. Вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст.  374 КПК.

Хоча у вироку апеляційний суд не зазначив у вступній частині номер кримінального провадження, а в резолютивній – про часткове задоволення апеляційної скарги прокурора, проте викладений ним зміст вироку не викликав суперечності при його виконанні.

Відтак зазначені апеляційним судом помилки є явно технічними, що на законність та обґрунтованість прийнятого рішення не впливає.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування судового рішення, не встановлено.

Таким чином, касаційні скарги прокурора, засуджених ОСОБА_6 і ОСОБА_7 необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441–442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Вирок Апеляційного суду Київської області від 5 квітня 2018 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, засуджених ОСОБА_6 і ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                                          ОСОБА_2                                          ОСОБА_3