Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

24 квітня 2019 р.

м. Київ

Справа № 137/1610/16-к

Провадження № 51-1390км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого           ОСОБА_1 ,

суддів                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5

розглянув в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 14 червня 2018 року в межах кримінального провадження № 12016020210000214 по обвинуваченню

ОСОБА_7 , громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Слобідка Калинівського району Вінницької області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України, такого, що не має судимості,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 384 КК України.

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Літинського районного суду Вінницької області від 26 квітня 2017 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 384 КК України, та призначено покарання у виді арешту на строк 2 місяці.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 29 листопада 2017 року зазначений вирок місцевого суду залишений без зміни.

Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами, під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеного до ЄРДР за №12016020210000084 від 08 березня 2016 року, щодо вчинення 08 березня 2016 року о 19:30 хуліганських дій відносно ОСОБА_8 , у вчиненні яких підозрювався ОСОБА_6 , було встановлено, що ОСОБА_7 в момент здійснення хуліганських дій перебував на місці їх вчинення, знаходився на задньому сидінні мотоцикла Viper 200 N та був свідком цього злочину.

09 березня 2016 року ОСОБА_7 , перебуваючи на вул. Вінницька, 58, в смт Літин Вінницької області в приміщенні Літинського відділення поліції Калинівського відділу поліції ГУ НП України у Вінницькій області та будучи попередженим про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України під час допиту в якості свідка у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12016020210000084, дав завідомо неправдиві показання про те, що 08 березня 2016 року він приїхав разом із ОСОБА_6 до кафе "Відродження" в с. Уладівка Літинського району Вінницької області, де відпочивав на протязі дня та не відлучався з кафе, а ОСОБА_6 покидав приміщення кафе, але через годину повернувся. ОСОБА_7 також повідомив, що 08 березня 2016 року разом із ОСОБА_6 в с. Миколаївка Літинського району Вінницької області не перебував.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 14 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 на вказаний вирок місцевого суду повернуто.

Своє рішення апеляційний суд, посилаючись на положення п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України, мотивував тим, що ОСОБА_6 є свідком по даному провадженню, а тому не входить до переліку осіб, визначених ч. 4 ст. 394 КПК України.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_6 , вказуючи на незаконність ухвали апеляційного суду, просить її скасувати, кримінальне провадження направити до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. В обґрунтування зазначає, що у вироку відносно ОСОБА_7 суд першої інстанції фактично зробив висновок про те, що ОСОБА_6 є винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, хоча кримінальне провадження щодо останнього ще не завершене, зокрема, зазначив у вироку, що "під час досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12016020210000084 від 08.03.2016 р. щодо вчинення 08.03.2016 р. о 19:30 хуліганських дій відносно ОСОБА_8 , у вчиненні яких підозрювався ОСОБА_6 , було встановлено, що ОСОБА_7 в момент здійснення хуліганських дій знаходився на місці їх вчинення…".

Вважає, апеляційний суд, відмовивши йому у відкритті апеляційного провадження, порушив його право на доступ до правосуддя.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор не підтримав касаційну скаргу ОСОБА_6 , просив ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.

У заяві захисника засудженого ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_9 зазначається про обґрунтованість доводів касаційної скарги ОСОБА_6 .

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

У відповідності з вимогами ч. 2 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Як вже зазначалось вище, ОСОБА_6 , оскаржуючи у касаційному порядку ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги, вказував, що він вправі захищати свої права, свободи та інтереси шляхом звернення до апеляційної інстанції, оскільки у вироку відносно ОСОБА_7 суд першої інстанції фактично зробив висновок про те, що ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 296 КК України.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості зазначеної касаційної скарги і законності ухвали апеляційного суду Верховний Суд виходить з того, що відповідно до вимог п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України право на апеляційний перегляд справи є складовою конституційного права особи на судовий захист і гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства. Однак ця норма, очевидно гарантує право на оскарження саме тим особам, чиїх прав, свобод чи інтересів стосується відповідне судове рішення.

Тому Верховний Суд бере до уваги положення ст. 24 КПК України, згідно з якими кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Також гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Апеляційний суд, повертаючи апеляційну скаргу, в ухвалі зазначив, що ОСОБА_6 є свідком по кримінальному провадженню відносно ОСОБА_7 , тобто не є особою, яка має право подавати апеляційну скаргу.

Отже, для вирішення питання, чи є рішення апеляційного законним, необхідно встановити, чи є ОСОБА_6 особою, яка має право на оскарження вироку суду відносно ОСОБА_7 на підставі ч. 2 ст. 24 КПК України.

Цією нормою гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК України, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді. Тому для застосування цієї норми необхідно встановити, що оскаржене судове рішення може вплинути на обсяг прав і свобод скаржника або зачіпати його інтереси, під якими слід розуміти не просто зацікавленість особи в тому чи іншому рішенні суду, а істотні й практичні інтереси, які на практиці можуть бути захищені шляхом перегляду вищим судом оскарженого судового рішення.

За висновком Верховного Суду України, який підтримується і Верховним Судом (зокрема і у постанові від 10 травня 2018 року у справі №461/3797/17), апелянт має право на оскарження, якщо у вироку щодо іншої особи, всупереч презумпції невинуватості, міститься формулювання, які вказують на те, що цей апелянт є винуватим у вчиненні злочину.

При цьому, як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини "Грабчук проти України" від 21 вересня 2006 року (заява № 8599/02) "практика Суду встановлює, що презумпція невинуватості порушена, якщо твердження посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, відображає думку, що особа винна, коли цього не було встановлено відповідно до закону. Цього достатньо, навіть за відсутності жодного формального висновку, що існує деяка підстава припустити, що посадова особа вважає цю особу винною".

Таким чином, відносно доводів касаційної скарги, що розглядається, Верховний Суд має з`ясувати, чи містить вирок місцевого суду формулювання, які б указували на те, що суд висловив переконання у винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 296 КК.

Отже, Верховний Суд звертає увагу, що при викладі фактичних обставин кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 місцевий суд вказував, що останній був допитаний у межах кримінального провадження щодо вчинення 08.03.2016 о 19:30 "хуліганських дій відносно ОСОБА_8 , у вчиненні яких підозрювався ОСОБА_6 ". Далі при оцінці доказів і обставин справи, суд зазначив: "одразу після подій ОСОБА_8 зателефонував до поліції та повідомив, що невідомі особи здійснили на нього напад. Тобто, одразу після нападу він заявив, що було декілька осіб. У подальшому, працівниками поліції було встановлено, що лише у діях ОСОБА_6 можливий склад злочину, тому до ЄРДР були внесені відомості лише щодо нього".

Отже, ці формулювання не дають підстав вважати, що місцевий суд висловив переконання у винуватості ОСОБА_6 , він лише виклав встановлені шляхом дослідження доказів обставини справи, констатувавши, що ОСОБА_6 підозрювався правоохоронними органами у вчиненні злочину, які дійшли висновку, що в його діях можливий склад злочину, у зв`язку з чим і було допитано ОСОБА_7 . Такі формулювання відображають частину істотних обставин справи і суд не міг би сформулювати фабулу встановленого обвинувачення без посилання на них. Водночас у вироку відсутній будь-який аналіз дій ОСОБА_6 с точки зору наявності в його діях складу злочину. Тому ці формулювання не порушують принцип презумпції невинуватості, оскільки в них не стверджується про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину.

Так само не порушують принцип презумпції невинуватості й посилання суду на конкретні докази, які були досліджені судом з метою перевірки того, чи був ОСОБА_7 разом із ОСОБА_6 на місці вчинення можливого злочину, зокрема, на протокол огляду від 09.03.2016, яким встановено, що під час затримання ОСОБА_6 у нього було виявлено та вилучено предмет подібний до пістолета, та висновки експертів №172-Б та №50, згідно з якими вилучений пістолет є ручною короткоствольною гладкоствольною вогнепальною зброєю, придатний для пострілів, а на одязі ОСОБА_6 виявлені сліди пороху.

За таких обставин Верховний Суд доходить висновку, що в розумінні ч. 2 ст. 24 КПК України ОСОБА_6 не може вважатися особою, інтересів якої стосується вирок суду відносно ОСОБА_7 , а тому висновок суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_6 не є особою, яка має права яка не має права подавати апеляційну скаргу на це рішення, є правильним.

Враховуючи викладене вище, керуючись статтями 433, 434, 436 – 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.

З цих підставСуд постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 14 червня 2018 року про повернення апеляційної скарги ОСОБА_6 – без зміни.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                          ОСОБА_2                          ОСОБА_3