Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

25 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 766/2982/18

провадження № 51-8156км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                  ОСОБА_1 ,

суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,

за участю:

прокурора                                       ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Апеляційного суду Херсонської області від 17 липня 2018 року у кримінальному провадженні за № 12018230040000151, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця                                м. Запоріжжя, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого у АДРЕСА_2 , в силу                     ст. 89 КК України такого, що не має судимості,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Херсонського міського суду Херсонської області від 25 квітня2018року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 КК УкраїниОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробовуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

Вироком Апеляційного суду Херсонської області від 17 липня 2018 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано і ухвалено  новий вирок, яким ОСОБА_7 призначено покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки. У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він                            08 січня 2018 року о 20.30.год, маючи умисел на заволодіння чужим майном, біля будинку   № 41 по вул. Кольцова в м. Херсоні, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої, шляхом поштовху в область правої руки, від чого потерпіла ОСОБА_8 упала на землю, відкрито заволодів її мобільним телефоном    "Самсунг" та грошовими коштами, спричинивши потерпілій матеріальну шкоду на суму 2343, 33 грн.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 змінити у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та даним по особу винного через суворість. Зазначає про  наявність підстав  для застосування положень  ст. 69 КК України. Посилається на те, що апеляційний суд при призначення покарання належним чином не врахував  дані про особу винного, пом`якшуючі покарання обставини, думку потерпілої щодо призначення покарання, та безпідставно скасував вирок місцевого суду в частині призначення покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу необґрунтованою та просила залишити її без задоволення.

Мотиви суду

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 186 КК України, в касаційній скарзі захисника не оспорюється.

Що стосується доводів касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість, то вони не заслуговують на увагу.

Так, визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та  сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства.

Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та  попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід  примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При  виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

На думку колегії суддів, вирішення судом апеляційної інстанції питання про призначення ОСОБА_7 покарання ґрунтується на наведених вимогах закону.

Апеляційний суд, переглядаючи дане кримінальне провадження за апеляцією прокурора щодо правильності застосування положень ст. 75 КК України, обґрунтовано зазначив у вироку, що суд першої інстанції належним чином не врахував ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення та дані про особу винного при обґрунтуванні свого висновку щодо можливості його звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання за ч. 2  ст. 186 КК України, врахував, що вчинене кримінальне правопорушення відповідно до вимог ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких, а також дані про особу винного, який офіційно не працевлаштований, перебуває на обліку у наркологічному диспансері, як особа яка зловживає алкоголем, посередньо характеризується, має на утриманні малолітню дитину, відшкодував заподіяну шкоду. Обставиною, що пом`якшує покарання визнано щире каяття.

Із урахуванням зазначених даних у їх сукупності апеляційний суд призначив                         ОСОБА_7 покарання відповідно до вимог закону у мінімальній межі санкції, передбаченої ч. 2 ст. 186 КК України, і воно за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, із наведенням у вироку відповідних мотивів обґрунтовано визнав неможливим звільнення його на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням.

Що стосується доводів касаційної скарги сторони захисту про  наявність підстав  для застосування положень  ст. 69 КК України, то вони не заслуговують на увагу.

Зі змісту вимог ч.1 ст. 69 КК України вбачається, що призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м`якого виду основного покарання може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Загальні засади призначення покарання зобов`язують суд мотивувати у вироку призначене покарання і вимагають, щоб були наведені підстави обрання судом його відповідної міри. При цьому суд може посилатися у вироку лише на ті обставини, які були предметом дослідження і підтверджені в судовому засіданні. Будь-яка з обставин, що пом`якшує чи обтяжує покарання враховується за умови, що цю обставину було дійсно встановлено, її може бути покладено в основу вироку і включено до мотивування призначеного судом покарання. Суд враховує всі  обставини в їх сукупності, що є підставою обрання судом конкретної міри покарання.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судом апеляційної інстанції встановлено відсутність обставин, що обтяжують покарання та  одну обставину, що пом`якшує покарання –  щире каяття.

Із урахуванням того, що однією з обов`язкових умов для застосування до винуватого положень ст. 69 КК України лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання, передбачених ст. 66 цього Кодексу, топідстав для застосування вказаної норми закону, в даному кримінальному провадженні немає.

Отже, покарання засудженому призначено судом апеляційної інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним й достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, призначене йому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах провадження під час касаційного розгляду в межах, визначених ст. 433 КПК України, не встановлено.

Із урахуванням наведеного, касаційна скарга захисника не підлягає до задоволення.

Керуючись ст. ст. 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Вирок Апеляційного суду Херсонської області від 17 липня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 -  без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_9                                     ОСОБА_2                                           ОСОБА_3