Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

23 квітня 2019 року

м. Київ

судова справа № 539/1604/16-к

провадження № 51-10283км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                              ОСОБА_1 ,

суддів                                          ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

при секретарі                            ОСОБА_4 ,

за участю прокурора              ОСОБА_5 ,

засудженого                              ОСОБА_6 ,

захисника                                   ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013180240001810

від 10 грудня 2013 року, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що в силу ст. 89 КК України судимості не має,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 01 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 22 серпня 2018 року щодо нього.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 01 червня 2017 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

Цим вироком також засуджено ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 125 КК України, судові рішення щодо якого у касаційному порядку не оскаржуються.

Вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 08 грудня

2013 року приблизно о 20:00 за місцем проживання ОСОБА_9 в будинку АДРЕСА_1 в стані алкогольного сп`яніння під час сварки на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків у ході спільного розпиття спиртних напоїв умисно руками, ногами та дерев`яним стільцем і ніжкою від нього завдав численних ударів у різні частини тіла ОСОБА_9 , чим спричинив йому тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, а ОСОБА_8 за вказаних обставин у стані алкогольного сп`яніння умисно спричинив

ОСОБА_9 легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

У результаті розгляду кримінального провадження місцевий суд з огляду на сукупність досліджених у судовому засіданні доказів і положення ч. 1

ст. 28 КК України дійшов висновку, що в діях ОСОБА_6 та ОСОБА_8 відсутня кваліфікуюча ознака "вчинення злочину групою осіб" як і відсутні підстави вважати, що останні своїми спільними діями спричинили потерпілому ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень, а тому кваліфікував дії ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 121 КК України, а ОСОБА_8 — за ч. 2 ст. 125 цього Кодексу.

Апеляційний суд Полтавської області ухвалою від 22 серпня 2018 року вирок місцевого суду залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі зі змінами та доповненнями засуджений ОСОБА_6 , не оскаржуючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить пом`якшити призначене йому покарання за ч. 1 ст. 121 КК України до 5 років позбавлення волі та застосувати до нього положення ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII.

Обґрунтовуючи свої вимоги, засуджений указує на те, що місцевий суд при призначенні покарання належним чином не врахував дані про його особу та обставини, що пом`якшують покарання й призначив покарання, яке явно не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість.

Апеляційний суд, як вважає засуджений, доводи, викладені в апеляційних скаргах його захисника та потерпілого всупереч вимогам ч. 2 ст. 419 КПК України належним чином не перевірив і не навів належних мотивів на їх спростування.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_6 змінив касаційні вимоги та просив задовольнити його касаційну скаргу лише в частині пом`якшення покарання, призначеного

за ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі, до мінімального, встановленого санкцією зазначеної норми вказаного Кодексу, а в решті просив судові рішення залишити без зміни.

Захисник ОСОБА_7 просив касаційну скаргу його підзахисного задовольнити, постановлені у кримінальному провадженні судові рішення змінити.

Прокурор вважала, що доводи в касаційній скарзі засудженого є безпідставними, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення — законними та обґрунтованими.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, а тому доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, колегія суддів не перевіряє, оскільки зазначене в касаційній скарзі не оспорюється, як не оспорюється і кваліфікація дій за ч. 1

ст. 121 КК України.

Згідно зі ст. 50 цього Кодексу покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Реалізація такої мети є одним з аспектів виконання визначених у ст. 2 КПК України завдань кримінального провадження, якими, зокрема, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, а також охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, у тому числі потерпілих.

Потерпілий, обираючи спосіб захисту своїх прав на власний розсуд, на підставах та у порядку, передбачених законом, вправі ініціювати питання про кримінальне переслідування винного чи про відмову від таких заходів, а також висловлювати власну позицію щодо форми реалізації кримінальної відповідальності у визначених законом межах.

Навіть у справах публічного обвинувачення про тяжкі злочини, в яких відповідна позиція не породжує обов`язкових для суду правових наслідків, вона підлягає врахуванню в сукупності з іншими обставинами, які впливають на обрання заходу примусу.

Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

Без виваженого та розсудливого врахування всіх цих обставин, які включають у себе обстановку, характер і наслідки протиправного діяння, ставлення винного до своїх дій, його посткримінальну поведінку, а також відомості, що всебічно характеризують указану особу, обрана міра покарання не може вважатися справедливою.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що в цьому провадженні місцевий суд при визначенні розміру покарання за ч. 1 ст. 121 КК України не достатньою мірою врахував вищевказаних положень закону з огляду на таке.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що місцевий суд, обґрунтовуючи свій висновок щодо міри покарання засудженому

ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі

на строк 6 років, урахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, обставини його вчинення, дані про особу засудженого, а також обставину, що пом`якшує покарання, — добровільне відшкодування завданого збитку, та таку, що його обтяжує, — вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння. Зазначив місцевий суд і те, що враховує позицію потерпілого, котрий претензій до засудженого ОСОБА_6 не мав.

Разом із тим, колегія суддів касаційного суду вважає, що при призначенні ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, належним чином не зважив на наявність на утриманні в засудженого двох неповнолітніх дітей, а також на його незмінне негативне ставлення до скоєного, повне визнання вини у вчиненому та те, що він вибачився перед потерпілим, котрий жодних претензій до ОСОБА_6 не мав і просив суворо не карати.

Колегія суддів вважає за можливе визнати вказані обставини такими, що дають підстави для пом`якшення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі за ч. 1 ст. 121 КК України до мінімального, передбаченого санкцією вказаної статті.

Враховуючи вищевикладене, а також зміну касаційних вимог засудженого у ході судового провадження в касаційному порядку, колегія суддів вважає, що постановлені судові рішення щодо ОСОБА_6 підлягають зміні.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 задовольнити.

Вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 01 червня

2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 22 серпня

2018 року щодо ОСОБА_6 змінити.

Пом`якшити ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі за ч. 1

ст. 121 КК України до 5 років.

У решті зазначені судові рішення щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                    ОСОБА_2                                    ОСОБА_10