Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

24 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 462/5064/16-к

провадження № 51-618км17

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 ,   ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 10 жовтня 2017 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 2201514000000186, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,  уродженця та жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого у АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.  2 ст. 305, ч. 3 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Залізничного районного суду м. Львова ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 305, ч. 3 ст. 309 КК, та призначено покарання:  за ч. 2 ст. 305 КК із застосуванням ст. 69 КК – у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 3 ст. 309 КК із застосуванням ст. 69 КК –у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 69 КК на строк 5 років без конфіскації майна. На підставі ст.  75 КК ОСОБА_8 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 9 грудня 2015 року близько 14:30, прямуючи з Арабської Республіки Єгипет в Україну, авіарейсом UTN-3222 сполученням Хургада–Львів, приховавши від митного контролю, у валізі серед особистих речей, перемістив через митний кордон України в міжнародному пункті пропуску "Львів-аеропорт" Львівської митниці ДФС наркотичні засоби (метадон, бупренорфін), особливо небезпечні наркотичні засоби (канабіс), психотропні речовини (амфетамін) та особливо небезпечні психотропні речовини (4-FA, MDPPP, ?-PHP, PVP), де вказані речовини були в нього виявлені та вилучені під час проведення митного контролю співробітниками Служби безпеки України.

Крім того,  31 травня 2016 року в ході досудового розслідування кримінального провадження № 2201514000000186 під час проведення обшуку за місцем  проживання ОСОБА_6 (на АДРЕСА_1 ) було виявлено  особливо небезпечні психотропні речовини – PVP (масою  2,8233 г), 4-MMC (масою 0,2705 г)  таMEP (масою 34,8575 г), які засуджений незаконно зберігав без мети збуту

Апеляційний суд Львівської області  ухвалою  від 10 жовтня 2017 року залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу прокурора – без задоволення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор зазначає, що апеляційний суд не перевірив доводів, викладених в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, про безпідставність призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. 69 КК та звільнення від його відбування на підставі ст. 75 КК й у своєму рішенні не дав відповідей на них. За твердженням скаржника, згаданий суд повною мірою не врахував тяжкості вчинених злочинів, обставини, яка обтяжує покарання, – вчинення злочинів особою, що перебувала у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів, а також необґрунтовано погодився з висновком місцевого суду щодо визнання активного сприяння розкриттю злочинів пом`якшуючою покарання обставиною.

На касаційну скаргу засуджений ОСОБА_6 подав заперечення, в яких, посилаючись на необґрунтованість заявлених прокурором вимог, просить  залишити їх без задоволення, а постановлені судові рішення щодо нього – без зміни.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Від захисника ОСОБА_9 надійшло клопотання про здійснення  касаційного розгляду без його участі  та засудженого.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор, яка взяла участь у судовому засіданні, підтримала касаційну скаргу,  просила ухвалу апеляційного суду скасувати  й призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 305, ч. 3 ст. 309 КК в касаційній скарзі прокурора не оспорюються, тому Верховний Суд судових рішень у цій частині не переглядає.

Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Умотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до положень ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Апеляційний суд при перегляді вироку місцевого суду ОСОБА_8 вказаних вимог кримінального процесуального закону не дотримався.

Як убачається з матеріалів справи, не погоджуючись із вироком місцевого суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме статей  69, 75 КК, що призвело до призначення ОСОБА_6 м`якого покарання, порушував питання про скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалення апеляційним судом свого вироку, яким просив обрати засудженого більш суворе покарання в межах санкцій інкримінованих статей указаного Кодексу.  Мотивуючи свої вимоги, стверджував, що суд першої інстанції безпідставно визнав активне сприяння розкриттю злочинів обставиною, що пом`якшує покарання, при цьому ряд інших наведених у вироку пом`якшуючих покарання обставин, на думку скаржника, відносяться до даних, які характеризують особу засудженого, а тому їх не можна визнати такими, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів. Також указував на те, що цей суд не дав належної оцінки підвищеній суспільній небезпечності вчинених злочинів, при цьому достатньою мірою  не врахував обставини, яка обтяжує покарання ОСОБА_6 – вчинення злочинів особою, що перебувала у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів.

Залишаючи апеляційну скаргу сторони обвинувачення без задоволення, апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 КПК зазначених доводів належним чином не перевірив, вичерпних мотивів щодо їх спростування в ухвалі не навів та безпідставно залишив вирок щодо ОСОБА_6 в частині призначеного покарання без зміни.

Відповідно до положень статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

За правилами ч. 1 ст. 69 КК суд вправі призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за відповідний злочин, за наявності не менше двох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості скоєного злочину, та з урахуванням особи винного.

Як убачається зі змісту ухвали, погоджуючись із рішенням місцевого суду щодо правильного застосування до засудженого ст. 69 КК при призначенні покарання за ч. 2  ст. 305, ч. 3 ст. 309 КК цього Кодексу, апеляційний суд послався на особу ОСОБА_6 , який за місцем проживання характеризується позитивно, одружений, має на утриманні  неповнолітнього сина, працює як фізична особа –підприємець, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, однак згідно з висновком спеціальної медичної наркологічної комісії від 19 вересня 2016 року № 144 має розлади психіки та поведінки внаслідок вживання декількох психоактивних речовин, синдром залежності. Крім того, згаданий суд урахував  установлені у вироку пом`якшуючі обставини – щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, а також те, що ОСОБА_6 виховує неповнолітнього сина.

При цьому апеляційний суд достатньою мірою не врахував характеру та ступеня підвищеної суспільної небезпечності вчинених ним злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, кількість вилученого наркотичного засобу,  обставину, яка обтяжує покарання ОСОБА_6 – вчинення злочинів особою, що перебувала в стані, викликаному вживанням наркотичних засобів.

Без належної уваги та оцінки апеляційного суду залишилися доводи прокурора про безпідставне врахування місцевим судом активного сприяння розкриттю злочинів як обставини, що пом`якшує покарання, з огляду на те, що ОСОБА_6 під час досудового слідства відмовився від дачі показань на підставі ст. 63 Конституції України.

Разом із цим, апеляційний суд не дав переконливих відповідей на доводи прокурора про те, що наведені у вироку пом`якшуючі покарання обставини, відносяться до даних, які характеризують особу засудженого, а тому їх не можна визнати такими, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів.

Таким чином, апеляційний суд в ухвалі жодних обґрунтувань на спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі сторони обвинувачення щодо неправильності застосування до ОСОБА_6 місцевим судом положень ст. 69 КК не навів і висновку з цього питання не зазначив, обмежившись лише формальним посиланням на те, що районний суд при призначенні покарання керувався вказаною нормою права.

Також апеляційний суд не навів достатніх мотивів на спростування доводів, прокурора щодо необґрунтованого застосування щодо ОСОБА_6 положень ст.  75 КК. Зокрема, не дав належної оцінки аргументам прокурора про те, що при призначенні  покарання із застосуванням положень ст. 69 КК при звільненні від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК місцевий суд урахував одні і ті ж пом`якшуючі  обставини, що  є недопустимим.

За наведених обставин, висновки апеляційного суду щодо правильності застосування судом першої інстанції до засудженого положень статей 69, 75 КК є передчасними.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що ухвалу апеляційного суду  щодо ОСОБА_6 постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і вона не відповідає положенням ст. 419 КПК. Тому це рішення на підставі ч. 1 ст. 438 КПК підлягає скасуванню, а кримінальне провадження – призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції, якому необхідно врахувати наведене в цій постанові, ретельно перевірити доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, дати на них вичерпну відповідь й ухвалити справедливе рішення, яке відповідає ст. 370 цього Кодексу.

При цьому слід мати на увазі, що за тих самих фактичних обставин справи, даних про особу засудженого та обставин, які пом`якшують покарання, призначене ОСОБА_6 покарання із застосуванням статей 69,75 цього Кодексу слід вважати таким, що не відповідає ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого через м`якість.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 10 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                   ОСОБА_2                    ОСОБА_3