Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

23 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 433/14/17

провадження № 51- 7409 км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                           ОСОБА_1 ,

суддів                                                                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                           ОСОБА_4 ,

прокурора                                                                ОСОБА_5 ,

потерпілого                                                             ОСОБА_6 ,

представника потерпілої ОСОБА_7               адвоката ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_9 та потерпілих ОСОБА_7 і ОСОБА_6 на вирок Перемишлянського районного суду Львівської області від 22 грудня 2017 року та вирок Апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016140260000448, за обвинуваченням

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України

(далі – КК).

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Перемишлянського районного суду Львівської області від 22 грудня 2017 року ОСОБА_10 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_10 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням упродовж трирічного іспитового строку та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, а саме: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Апеляційний суд Львівської області скасував вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_10 в частині призначеного покарання та 17 травня 2018 року ухвалив свій вирок, яким призначив ОСОБА_10 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк чотири роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_10 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням упродовж трирічного іспитового строку та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, а саме: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Згідно з вироком ОСОБА_10 визнано винуватим у тому, що він 5 жовтня 2016 року приблизно о 13 годині 15 хвилин, керуючи вантажним автомобілем марки "RENAULT MAGNUM", реєстраційний номер НОМЕР_1 , із напівпричепом марки "ROSSART-GIFUT", реєстраційний номер НОМЕР_2 , та рухаючись по автодорозі Львів–Івано-Франківськ в напрямку м. Львова в межах с. Соколівка Жидачівського району Львівської області, біля будинку № 27 по вул. Миру, порушив вимоги Р. 1 п 1.5; Р. 2 п. 2.3 б); д); Р. 12 п. 12.1 Правил дорожнього руху України, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не вибрав в установлених межах безпечної швидкості руху свого транспортного засобу та не оцінив дорожню обстановку, що призвело до виносу на заокругленій ділянці даної дороги напівпричепа на зустрічну смугу руху, по якій в цей час в зустрічному напрямку рухався автомобіль марки "RENAULT TRAFIC", реєстраційний номер

НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_11 . Внаслідок чого відбулося зіткнення між напівпричепом автомобіля під керуванням ОСОБА_10 із автомобілем марки "RENAULT TRAFIC".

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_11 помер на місці, а пасажир його автомобіля ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Після зіткнення автомобіль марки "RENAULT TRAFIC", реєстраційний номер

НОМЕР_3 , відкинуло назад, внаслідок чого відбулось попутне зіткнення між задньою частиною даного автомобіля та передньою частиною автомобіля марки "BMW X5", реєстраційний номер НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_13 , який в цей час рухався позаду вказаного автомобіля.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах:

захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_10 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що суд апеляційної інстанції належним чином не обґрунтував рішення про необхідність застосування до ОСОБА_10 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

потерпілі, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просять скасувати судові рішення щодо ОСОБА_10 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому зазначають, що судами неправомірно враховано те, що ОСОБА_10 сприяв розкриттю злочину, та його щире каяття. Крім того, вказують, що судами не взято до уваги думку потерпілих щодо виду і розміру покарання, а також те, що заподіяну шкоду відшкодував власник автомобіля, а не ОСОБА_10 .

У запереченнях на касаційну скаргу потерпілих захисник ОСОБА_9 просить залишити її без задоволення, як безпідставну.

Позиції інших учасників судового провадження

Потерпілий ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу, просив скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_10 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, а щодо задоволення скарги захисника ОСОБА_9 заперечував.

Представник потерпілої ОСОБА_7 – адвокат ОСОБА_8 підтримав касаційну скаргу потерпілих, просив скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_10 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 вважав безпідставною і такою, що не підлягає задоволенню.

Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу потерпілих обґрунтованою та просила її задовольнити, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 вважала необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи потерпілого ОСОБА_6 та представника потерпілої ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_8 , прокурора ОСОБА_5 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають на таких підставах.

Відповідно до положень ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України

(далі – КПК) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_10 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та кваліфікація його дій у касаційних скаргах не оспорюються та не заперечуються.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на вирок місцевого суду прокурором та потерпілими було подано апеляційні скарги, в яких порушувалося питання про скасування вироку щодо ОСОБА_10 в частині призначеного покарання у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості та ухвалення нового вироку.

Апеляційний суд, зазначивши про обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, кваліфікації його дій, виду та розміру основного покарання, призначеного ОСОБА_10 , та застосування ст. 75 КК, правильно погодився з доводами апеляційної скарги потерпілих про безпідставне незастосування місцевим судом додаткового покарання, навівши відповідні мотиви.

При цьому апеляційний суд частково задовольнив апеляційні скарги прокурора та потерпілих ОСОБА_7 і ОСОБА_6 та у відповідності до вимог ст. ст. 407, 420 КПК ухвалив свій вирок щодо ОСОБА_10 , яким, визнавши його винним за ч. 2 ст. 286 КК та обравши покарання у розмірі, визначеному судом першої інстанції, призначив йому додаткове покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки та звільнив на підставі ст. 75 КК від відбування основного покарання з випробуванням. У решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Водночас апеляційний суд правильно визнав необґрунтованими доводи апеляційної скарги потерпілих про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_10 на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням.

Мотивуючи рішення, суд апеляційної інстанції врахував тяжкість вчиненого ОСОБА_10 кримінального правопорушення, фактичні обставини справи, тяжкість заподіяних кримінальним правопорушенням наслідків, спосіб вчинення кримінального правопорушення, а також те, що обвинувачений повністю визнав свою вину, вчинив злочин з необережності, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, працює водієм ФОП ОСОБА_14 , на обліку у психіатра чи нарколога не перебуває, наявність обставин, що пом`якшують покарання, – щире каяття та повне відшкодування шкоди, відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Крім того, апеляційний суд правильно послався й на те, що ОСОБА_14 та ОСОБА_10 відшкодували заподіяну потерпілим матеріальну та моральну шкоду внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а саме потерпілим ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в розмірі 200 000 гривень, а також відшкодували заподіяну шкоду потерпілому ОСОБА_12 .

Доводи потерпілих про те, що судами не було враховано їх думку щодо виду і розміру покарання ОСОБА_10 , не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки їх позиція щодо призначення ОСОБА_10 виду та розміру покарання є не процесуальною вимогою, а думкою потерпілих, яка враховується в сукупності з іншими обставинами і не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_10 без відбування призначеного основного покарання, в зв`язку з чим звільнив його на підставі ст. 75 КК із покладенням обов`язків відповідно до ст. 76 КК.

Отже, вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим. Призначене судом апеляційної інстанції засудженому ОСОБА_10 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК.

На переконання суду касаційної інстанції, призначене ОСОБА_10 покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є співмірним протиправному діянню, і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м`якості або суворості.

Тому колегія суддів вважає, що касаційні скарги захисника ОСОБА_9 та потерпілих ОСОБА_7 і ОСОБА_6 необхідно залишити без задоволення.

На підставі наведеного та керуючисьстаттями 433, 434, 436, 440–442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Вирок Перемишлянського районного суду Львівської області від 22 грудня 2017 року та вирок Апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2018 року щодо ОСОБА_10 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_9 та потерпілих ОСОБА_7 і ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                                          ОСОБА_2                                          ОСОБА_3