Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 192/2772/16-к

провадження № 51-9179км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання              ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скаргипрокурора на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2018 року і засудженого ОСОБА_6 на вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2018 року у кримінальному провадженні № 12016040570000469 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Новостепнянське Запорізького району Запорізької області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2017 року встановлено, що ОСОБА_6 вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 121 КК України за таких обставин.

Як визнав встановленим суд, 20 червня 2016 року близько 13:50 год. ОСОБА_6 , приїхав на дачу, розташовану на території ділянки АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_7 , у гості до потерпілої ОСОБА_8 , де знаходився до 21 червня 2016 року.

В той же вечір, близько 19 год. під час вживання спиртних напоїв у вказаному будинку, між ОСОБА_6 та потерпілим ОСОБА_9 (братом ОСОБА_8 ) виникла сварка, в результаті якої потерпілий ОСОБА_9 та потерпіла ОСОБА_8 вигнали ОСОБА_6 з території садівничої ділянки.

ОСОБА_6 на ґрунті виниклих неприязних стосунків із потерпілим ОСОБА_9 та потерпілою ОСОБА_8 , керуючись раптово виниклим умислом направленим на умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень останнім, знайшов дерев`яну палицю довжиною 86,0 см, зайшов через незаперті двері до вищевказаного дачного будинку, та умисно наніс один удар в праву тім`яну частину голови потерпілого ОСОБА_9 , від чого останній втратив свідомість. Після чого він наніс ще не менше 2 ударів вказаною палицею по правій частині грудної клітини лежачому потерпілому ОСОБА_9 . Далі він умисно, наніс не менше одного удару дерев`яною палицею в ліву частину голови ОСОБА_8 . При цьому остання, захищаючись від удару виставила для захисту голови свою праву руку і удар частково прийшовся на руку та голову від чого вона втратила свідомість, а ОСОБА_6 з місця скоєння злочину зник.

В результаті нанесення ОСОБА_6 ударів палицею: потерпілому ОСОБА_9 і потерпілій ОСОБА_8 були заподіяні тілесні ушкодження, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння.

У зв`язку з цим суд першої інстанції визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України в строк покарання ОСОБА_6 зараховано строк попереднього ув`язнення з 24 червня 2016 року по 06 березня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Вирішено питання про судові витрати та долю речових доказів.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2018 року вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2017 року щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить судові рішення щодо нього в частині призначеного покарання змінити, призначивши мінімальне покарання в межах кримінально-правової норми.

В обґрунтування наведеного вказує на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, внаслідок суворості.

При цьому зазначає, що апеляційним судом належним чином не розглянуто його апеляційну скаргу, зокрема, залишено поза увагою такі дані, що характеризують його особу: щире каяття, визнання вини, активне сприяння розкриттю злочину, позитивну характеристику з місця проживання, притягнення до кримінальної відповідальності вперше, наявність на утриманні матері пенсіонера-інваліда, а також самозахист з його боку.

У касаційній скарзі прокурор, не оскаржуючи фактичні обставини справи, доведеність винуватості та кваліфікацію дій, просить судове рішення змінити, у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України ( в редакції Закону № 838-VIII №838-VIII від 26 листопада 2015 року) зарахувати ОСОБА_6 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 06 березня 2017 року по 03 липня 2018 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор заперечив проти касаційної скарги засудженого, вважав рішення законними, а питання, передбачені ч. 5 с. 72 КК України підлягають вирішенню в порядку статей 537, 539 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України).

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Верховного Суду від них не надходило.

Мотиви суду

Відповідно до ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, окрім іншого, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).

У відповідності з вимогами ч. 2 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, переглядаючи судові рішення, суд касаційної інстанції виходить із установлених судовими інстанціями фактичних обставин справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши доводи, наведені у касаційних скаргах засудженого ОСОБА_6 та прокурора, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

На підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України з точки зору належності, достовірності, допустимості та відповідно достатності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину і правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 121 КК України, як умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Посилання засудженого у касаційній скарзі на самозахист з його боку, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

Зі змісту скарги засудженого також вбачається, що він фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання.

Твердження в касаційній скарзі засудженого ОСОБА_6 про необхідність пом`якшення покарання шляхом призначення мінімального покарання в межах санкції статті, що йому інкримінують є безпідставними з огляду на таке.

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання (ст.ст. 65-73 КК України).

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Разом із тим, як уже зазначав Верховний Суд раніше, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к).

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання (див. постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 740/5424/15-к, від 05 лютого 2019 року у справі № № 753/24474/15-к та інші).

Повертаючись до обставин цієї справи, Верховний Суд звертає увагу на те, що при призначенні ОСОБА_6 покарання судом повною мірою враховано обставини, зокрема, ті, про які йде мова в касаційній скарзі засудженого, а саме: характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про його особу, притягнення до кримінальної відповідальності вперше, позитивну характеристику за місцем проживання, не перебування на обліку у лікаря нарколога та психіатра, його відношення до скоєного злочину, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відсутність обставин, що пом`якшують покарання, вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, як обставину, що обтяжує покарання.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції зробив правильний висновок, що необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових злочинів є покарання у виді позбавлення волі, яке наближене до максимальної межі санкції, передбаченої ч. 1 ст. 121 КК України. При цьому, враховуючи дані про особу засудженого ОСОБА_6 та обставини вчиненого злочину, суд не знайшов підстав для пом`якшення призначеного покарання.

У свою чергу апеляційний суд належним чином перевірив і спростував відповідні доводи засудженого ОСОБА_6 , які у цій частині є аналогічними доводам касаційної скарги.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі обставини були належним чином перевірені судами першої й апеляційної інстанцій та враховані при призначенні покарання ОСОБА_6 .

Підстав вважати це покарання явно несправедливим у розумінні ст. 415 КПК України немає.

Призначене судом першої інстанції ОСОБА_6 покарання, відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.

Разом з тим доводи, наведені у касаційній скарзі прокурора в частині застосування ч. 5 ст. 72 КК України підлягають задоволенню.

Так, суд першої інстанції ухвалив строк відбування покарання ОСОБА_6 рахувати з 24 червня 2016 року. При цьому період з 24 червня 2016 року по 06 березня 2017 року, зараховано ОСОБА_6 із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Таким чином, місцевий суд застосував правила ч. 5 ст. 72 КК України у редакції Закону № 838-VIII лише стосовно періоду попереднього ув`язнення ОСОБА_6 - з 24 червня 2016 року по 06 березня 2017 року включно (тобто до дня ухвалення вироку суду першої інстанції, а не набрання ним чинності).

Апеляційним судом це питання не вирішувалося.

Разом з тим, виходячи з висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 29 серпня 2018 року (справа № 663/537/17), при зарахуванні ОСОБА_6 у строк покарання строку його попереднього ув`язнення підлягають застосуванню правила ч. 5 ст. 72 КК України у редакції Закону № 838-VIII стосовно всього періоду його попереднього ув`язнення по 03 липня 2018 року включно, тобто до набрання вироком законної сили (з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі).

Згідно інформації наданої уповноваженим працівником Державної установи "Вільнянська виправна колонія №20", де утримується засуджений, ухвалою Кіровського районного суджу м. Дніпропетровська від 06 вересня 2018 року ОСОБА_6 зараховано у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 22 червня 2016 року по 24 червня 2016 року, тобто з дня його затримання (з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі). Інших судових рішень щодо ОСОБА_6 з цих питань не ухвалювалось.

Таким чином, враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, судові рішення щодо ОСОБА_6 підлягають в цій частині зміні.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 слід залишити без задоволення, касаційну скаргу прокурора - задовольнити, а судові рішення щодо ОСОБА_6 змінити.

З цих підстав Суд постановив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2018 року щодо ОСОБА_6 змінити.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (у редакції Закону № 838-VIII від 26 листопада 2015 року) період попереднього ув`язнення з 07 березня 2017 року до 03 липня 2018 року включно зарахувати ОСОБА_6 у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1                                      ОСОБА_2                                     ОСОБА_3