Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова                                                                                                Іменем України

17 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 161/20481/14

провадження № 51-622км17

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати                                                    Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                             ОСОБА_1 ,                                                                              суддів                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,                                                                                 за участю секретаря:                                                                                                                              судового засідання           ОСОБА_4 ,                                                                    прокурора                                  ОСОБА_5 ,                                                                                             засудженого                         ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),                                                                                     захисника                                          ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

потерпілих                                            ОСОБА_8 , ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),

представника потерпілих      ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),

розглянувши в судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 із доповненнями та захисника ОСОБА_10 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 02 листопада 2015 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014030130000537, щодо

ОСОБА_6 ,                                    ІНФОРМАЦІЯ_1 ,                     уродженця м. Луцька Волинської обл.,                            жителя  АДРЕСА_1 ,

засудженого за п. п. 4, 9, 13 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 травня 2015 року ОСОБА_6 засуджено за п.п. 4, 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК до довічного позбавлення волі.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 та ОСОБА_8 по 500 000 грн кожному на відшкодування моральної шкоди, а також на користь держави 4 191,36 грн процесуальних витрат за проведення експертиз.

Апеляційний суд Волинської області ухвалою від 02 листопада 2015 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 без змін.

За вироком суду ОСОБА_6 засуджено за те, що він за обставин, викладених у вироку, 27 вересня 2014 року приблизно о 12:15 у будинку АДРЕСА_1 під час сварки зі своєю матір`ю ОСОБА_11 , яка виникла на ґрунті неприязних відносин, діючи умисно, з метою вбивства з особливою жорстокістю, завдав останній 18 ударів ножем, від яких вона померла.

Того ж дня приблизно о 13:00 у тому ж будинку ОСОБА_6 , будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, з метою приховати інший злочин – убивство ОСОБА_11 з метою уникнути відповідальності, вчинив умисне вбивство свого батька – ОСОБА_12 , завдавши останньому залізомістким предметом 7 рубаних ран голови.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засудженого ОСОБА_6 із доповненнями, в тому числі поданими його захисниками ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_7 , ставиться вимога про скасування оскаржених судових рішень та закриття кримінального провадження з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, однобічності та неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. А саме засуджений і захисники вважають, що судом не встановлені дійсні обставини злочину, а висновки суду про винуватість ОСОБА_6 ґрунтуються на припущеннях і недопустимих доказах. Зокрема, вказують на те, що суд послався у вироку на докази, одержані незаконним шляхом: "чистосердечне каяття", отримане внаслідок застосування психічного та фізичного тиску; дані протоколів огляду будинку, проведених без дозволу слідчого судді тощо. Зазначають, що суд залишив поза увагою докази, які доводять непричетність ОСОБА_6 до вбивства потерпілих, а саме показання свідків, які б підтвердили, що зустрічалися з засудженим в кафе у відповідний період часу. Крім того, вказують на порушення права засудженого на захист через незабезпечення захисником з моменту затримання, отримання доказів незаконним шляхом, зокрема отримання від  засудженого зізнання в умовах слідчого ізолятора внаслідок застосування незаконних методів ведення слідства. Зазначають, що суд апеляційної інстанції не усунув вказаних порушень, а, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу засудженого, не навів в ухвалі належних мотивів на спростування доводів останнього.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_10 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, ставить вимогу про скасування судових рішень відносно ОСОБА_6 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вказує на необґрунтованість засудження ОСОБА_6 . Вважає, що в основу обвинувачення покладено недопустимі докази (протоколи огляду місця події від 28, 29 і 30 вересня 2014 року, вилучене в СІЗО "чистосердечне каяття" тощо). Зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на вказані порушення, не спростував доводів, викладених в апеляційній скарзі засудженого, та не мотивував свого рішення належним чином.

Представник потерпілих ОСОБА_9 надіслав заперечення на касаційну скаргу захисника ОСОБА_10 , у якому зазначає про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень щодо ОСОБА_6 – без зміни.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений і його захисник підтримали касаційні скарги та просили їх задовольнити.

Потерпілі та їх представник заперечували проти задоволення касаційних скарг.

Прокурор вважала, що підстав для задоволення касаційних скарг немає.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Статтею 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Доводи ОСОБА_6 та його захисників про недоведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого злочину є необґрунтованими, оскільки спростовані доказами, які суд дослідив і належно оцінив у судовому засіданні. А саме: показаннями потерпілого ОСОБА_16 про те, що ОСОБА_6 в присутності працівників міліції ОСОБА_17 та ОСОБА_18 зізнався йому, що вбив батьків та вказав місце їх захоронення; даними, що містяться у протоколі огляду місця події від 30 вересня 2014 року, під час якого у вказаному обвинуваченим місці на березі ставка в с. Липини Луцького району було виявлено закопані трупи чоловічої та жіночої статі, а також виявлено сліди взуття та протектору коліс автомобіля, які згідно з висновком експерта від 16 жовтня 2014 року № 825 є аналогічними протекторам автомобільних шин з автомобіля "NISSAN X-ТRAIL", державний номерний знак НОМЕР_1 , що належав потерпілому ОСОБА_12 ; даними протоколів пред`явлення трупів для впізнання від 30 вересня 2014 року, в ході якого ОСОБА_8 впізнав батька ОСОБА_12 та матір ОСОБА_11 ; висновками судово-медичних експертиз про характер і механізм утворення тілесних ушкоджень, виявлених на трупах ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , причини та час настання смерті потерпілих; даними протоколу огляду, під час якого переглядом записів відео-реєстратора встановлено, що останній рух автомобіля відбувався в темну пору доби і при цьому відео-реєстратор було вимкнено; даними роздруківки телефонних з`єднань оператора мобільного зв`язку, що підтверджує факт перебування ОСОБА_6 на час інкримінованого злочину за місцем проживання батьків; даними, які містяться у виявленому під час обшуку камери в СІЗО "Чистосердечному каятті", в якому ОСОБА_11 детально описав, яким чином убив матір за допомогою ножа, а батька – сокири, зазначивши при цьому місце знаходження ножа, де він і був виявлений  і вилучений під час огляду місця події 29 січня 2015 року і яким, згідно з висновком судово-медичної експертизи ймовірно були нанесені тілесні ушкодження ОСОБА_11 ; даними, які містяться у протоколах огляду місця події від 28, 29 та 30 вересня 2014 року, в ході чого на сходах між першим та другим поверхами, у ванній кімнаті під ванною виявлено сліди крові, а також належні ОСОБА_6 випрані штани та два рушники. Крім того, винуватість засудженого підтверджується висновками судово-медичних експертиз, згідно з якими встановлено: неможливість походження виявленого на клинку ножа та ручці сліду крові від потерпілого ОСОБА_12 та ймовірність його походження від ОСОБА_11 ; наявність у піднігтьовому вмісті правої руки трупа ОСОБА_11 слідів крові, які можуть походити від самої потерпілої та від ОСОБА_6 , а походження слідів епітелію в піднігтьовому вмісті лівої її руки потерпілої не виключається від ОСОБА_6 ; смерть потерпілого ОСОБА_12 настала внаслідок рубаних проникаючих ран голови з пошкодженням кісток склепіння та основ черепа, з пошкодженням головного мозку, за яких потерпілий не міг самостійно пересуватись та вчиняти будь-які дії; наявність на тілі ОСОБА_6 численних подряпин у ділянках носа, живота, передпліч.

Судом перевірялися та не знайшли підтвердження доводи ОСОБА_6 , який заперечував свою причетність до позбавлення життя батьків та висував версії про причетність до вбивства ОСОБА_11 і ОСОБА_12 інших осіб, а також вчинення його поза межами будинку. Такі доводи спростовуються доказами, які свідчать про те, що ОСОБА_6 позбавив батьків життя саме в тому місці і тим способом, як описав у своєму "Чистосердечному каятті", після чого вжив заходи для приховання вчиненого злочину. А саме: намагався знищити сліди крові у будинку та на своєму одязі, вивіз та захоронив трупи батьків. Згодом останні були виявлені у тому ж одязі, в якому вони були вдома: мати – у халаті, а батько – в джинсах, кофті, куртці, в яких його близько 13:00 у день вбивства бачив сусід ОСОБА_19 , коли той з пакунками йшов до свого будинку. Згідно з даними протоколів огляду місця події від 28, 29 та 30 вересня 2014 року у будинку не було виявлено слідів перебування сторонніх осіб, порядок в будинку був не порушений, речі не зникли.

Що стосується доводів ОСОБА_6 про те, що дані, які містяться у протоколах огляду місця події  від 28, 29 та 30 вересня 2014 року, є недопустимими доказами, у зв`язку з тим, що огляд житла був проведений за відсутності дозволу слідчого судді, то вони є безпідставними з огляду на таке.

Статтею 237 КПК передбачено, що з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

Як виняток ч. 3 ст. 30 Конституції України передбачає, що у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Згідно зі ч. 1 ст. 233 КПК ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті. Таким чином, законодавцем окрім можливості проникнення до житла чи іншого володіння особи на підставі судового рішення, передбачено іншу процесуальну гарантію захисту прав особи, а саме можливість проникнути до житла чи іншого володіння особи за добровільною згодою особи, яка ним володіє.

Із матеріалів кримінального провадження видно, що потерпілим ОСОБА_8 надавалась згода на проведення огляду житла – домоволодіння його батьків, який поетапно відбувся 28, 29 та 30 вересня 2014 року. Зазначену слідчу дію було проведено за повідомленням потерпілого про зникнення його батьків, яким належав будинок і в якому вони перебували перед своїм зникненням.

Наведене свідчить про те, що на час проведення огляду житла були наявні підстави вважати, що місце розташування домогосподарства може збігатися із місцем вчинення злочину і є необхідність фіксації його обставин. Після оглядів місця події, що були проведені у присутності потерпілого та за його згодою, були складені відповідні протоколи. Будь-яких обставин, які б викликали сумнів у добровільності згоди ОСОБА_8 , немає, а тому підстав вважати недопустимими доказами дані, що містяться у протоколах огляду місця події відсутні.

Суд обґрунтовано поклав в основу обвинувачення ОСОБА_6 дані, що містяться у документі, названому засудженим "Чистосердечне каяття у вбивстві батьків". Обставини вбивства ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , які були детально описані засудженим у цьому документі, повністю узгоджуються з висновками судово-медичних експертиз щодо механізму утворення виявлених на трупах тілесних ушкоджень; місця, зазначені у намальованій засудженим схемі щодо розташування місця приховання трупів і знаряддя убивства узгоджуються з даними протоколів щодо місця виявлення захоронених тіл. Слід звернути увагу, що ніж, який знаходився у тумбочці в ванній кімнаті будинку, був виявлений у вказаному місці та вилучений під час огляду місця події від 29 січня 2015 року саме у зв`язку з отриманням інформації щодо його місцезнаходження, яка була зазначена ОСОБА_6 у "Чистосердечному каятті".

Посилання ОСОБА_6 на те, що зазначений документ був отриманий незаконним шляхом, перевірялися судом і визнані безпідставними. Вони спростовуються матеріалами кримінального провадження, з яких видно, що за його заявами про те, що в СІЗО на нього чинився тиск при написанні "Чистосердечного каяття", проведено відповідну перевірку, за результатом якої застосування щодо   ОСОБА_6 будь-яких незаконних методів ведення слідства встановлено не було. Слід звернути увагу, що "Чистосердечне каяття" було виявлене під час планового обшуку камер утримуваних осіб в слідчому ізоляторі; згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи № 120 від 12 березня 2015 року "Чистосердечне каяття" написане саме ОСОБА_6 .

Необґрунтованими є доводи засудженого ОСОБА_6 щодо порушення його права на захист, оскільки вони спростовуються матеріалами кримінального провадження, з яких видно, що ОСОБА_6   був направлений до райвідділку міліції під час огляду житла, який проводився невідкладно і тривав з 21:00 28 вересня до 02:45 29 вересня 2014 року, і 29 вересня 2014 року йому були роз`яснені його процесуальні права та призначений захисник. При цьому будь-яких слідчих дій з ОСОБА_6 в період цього часу не проводилося, а за наслідками його огляду тілесних ушкоджень, які б могли виникнути в цей час, у нього не виявлено.

Посилання ОСОБА_6 на те, що суд безпідставно позбавив його можливості допитати у судовому засіданні свідків, які б підтвердили, що мали зустріч із засудженим в кафе у період з 13:00 до 14:00 27 вересня 2014 року, є непереконливими, оскільки судом встановлено, що вбивство батьків ОСОБА_6 вчинив у період часу близько 12:15 та 13:00 29 вересня 2014 року, а захоронив їх уже у вечірній час, що свідчить про неможливість підтвердження наявності у нього алібі.

Суд першої інстанції провів судовий розгляд відповідно до обвинувального акта в межах висунутого обвинувачення, безпосередньо дослідив докази, надав їм належну оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_11 і ОСОБА_12 за обставин, установлених судом і викладених у вироку.

Частина 2 ст. 17 КПК передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були досліджені у суді першої інстанції, можливо дійти висновку, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме – винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинені засудженим дії, які суд правильно кваліфікував за п. п. 4, 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК.

Покарання, призначене ОСОБА_6 , відповідає вимогам ст. ст. 50, 65, ч. 1 ст. 64 КК.

Вирок суду є законним, обґрунтованим та за своїм змістом відповідає вимогам ст. 374 КПК.

Під час розгляду кримінального провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_6 апеляційний суд належним чином перевірив викладені в ній доводи та навів в ухвалі докладні підстави прийнятого рішення. Ухвала суду апеляційної інстанції повною мірою відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність або істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би впливали на обґрунтованість судових рішень щодо ОСОБА_6 , суди першої та апеляційної інстанцій у кримінальному провадженні не допустили.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, пунктами 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" КПК та параграфом 3 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 02 листопада 2015 року  відносно ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_10 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                        ОСОБА_2                         ОСОБА_3