Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

16 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 655/47/15-к

провадження № 51-7586км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                    ОСОБА_5 ,

потерпілої                                                   ОСОБА_6 ,

виправданого                                             ОСОБА_7 ,

захисників                                                  ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та потерпілої ОСОБА_6 на вирок Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 26 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 17 травня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013230160000028, щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

якого визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 26 жовтня 2017 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК та виправдано за недоведеністю вчинення ним цього кримінального правопорушення.

Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 17 травня 2018 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 залишено без змін.

Органом досудового розслідування ОСОБА_10 обвинувачувався у тому, що він 6 листопада 2011 року приблизно о 01-ій годині 00 хвилин в с. Каїри Горностаївського району Херсонської області, керуючи в стані алкогольного сп`яніння технічно справним автомобілем "ВАЗ-21051", реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухаючись по вул. Леніна в напрямку центра села, в порушення вимог п.п. 2.9 а), 1.5, 10.1 Правил дорожнього руху (далі – ПДР), не переконавшись у тому, що початок руху буде безпечним, незважаючи на наявність перешкоди для руху з лівої сторони свого автомобіля у вигляді ОСОБА_11 , який на початковій фазі руху вскочив на вказаний автомобіль та продовжував утримуватися руками за багажник на даху транспортного засобу, продовжуваврух у вибраному напрямку, створюючи тим самим загрозу життю та здоров`ю останнього. Рухаючись таким чином по вул. Леніна в районі будинку № 6 в с. Каїри, знаючи, що ОСОБА_11 продовжує знаходитися з лівого боку автомобіля, ОСОБА_7 не відмовився від подальшого руху, чим у порушення вимог п. 1.5 б) ПДР продовжував створювати своїми діями загрозу для життя та здоров`я потерпілого. В зв`язку з цим при зустрічному роз`їзді автомобіля ОСОБА_7 з автомобілем "ЗАЗ 1102", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_12 , який рухався у зустрічному напрямку по своїй смузі руху, внаслідок необережних та безпечних дій водія ОСОБА_7 на потерпілого ОСОБА_11 було вчинено наїзд, що полягав у контактуванні останнього з автомобілем "ЗАЗ 1102" під керуванням ОСОБА_12 , з затисканням між двома вказаними транспортними засобами та наступним падінням потерпілого на проїзну частину дороги. Від отриманих внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди травм ОСОБА_11 помер у лікарні.

Суд першої інстанцій визнав ОСОБА_7 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК, дійшовши висновку про недоведеність порушення обвинуваченим вимог п.п. 2.9 а), 1.5, 10.1 ПДР та наявності причинного зв`язку між цими порушеннями та дорожньо-транспортною пригодою.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції (далі – прокурор), посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить судові рішення щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає необґрунтованим виправдання ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК, не погоджується з рішенням про визнання ряду доказів недопустимими, вказуючи, що судом не усунуто суперечностей у зібраних та досліджених доказах, не надано їм належної оцінки. Вважає, що всупереч вимогам ст. ст. 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) апеляційний суд належно не перевірив доводів апеляційної скарги прокурора і не навів підстав, з яких визнав її необґрунтованою.

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_6 , вказуючи на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить судові рішення щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог наводить такі ж доводи, як і прокурор. Крім того, вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено засади кримінального провадження, передбачені ст. ст. 7, 21, 22 КПК, а саме змагальність, законність та право на справедливий судовий розгляд, посилаючись на те, що неповідомлення місцевим судом про заміну секретаря судового засідання позбавило права на його відвід. Вказує, що в матеріалах кримінального провадження відсутній журнал судового засідання та аудіозапис судового засідання за 8 грудня 2015 року.

Виправданий ОСОБА_7 подав заперечення на касаційну скаргу прокурора та просить залишити її без задоволення.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційні скарги прокурора та потерпілої обґрунтованими, просив їх задовольнити, скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Потерпіла ОСОБА_6 просила задовольнити її та прокурора касаційні скарги, скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Виправданий ОСОБА_7 та його захисники ОСОБА_8 і ОСОБА_9 заперечували щодо задоволення касаційних скарг та просили залишити судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_5 , потерпілої ОСОБА_6 , виправданого ОСОБА_7 , захисників ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412–414 цього Кодексу.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції дослідив зібрані у ньому докази в їх сукупності, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПК умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків, та обґрунтовано виправдав ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК, визнавши недоведеним, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Так, диспозиція статті 286 КК є бланкетною і для встановлення того, чи були порушені правила безпеки дорожнього руху, необхідно звертатися до ПДР, якими регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

При цьому для встановлення наявності об`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, має бути встановлено три обов`язкові ознаки: суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху), суспільно небезпечні наслідки (спричинення смерті потерпілому або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень) та причинний зв`язок між діяннями і наслідками.

Потрібно також звертати увагу на те, що причинний зв`язок в автотранспортних злочинах відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали, а між порушеннями правил дорожнього руху й відповідними наслідками.

Як зазначено в обвинувальному акті, настання смерті потерпілого ОСОБА_11 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди знаходиться в причинному зв`язку з порушенням з боку водія ОСОБА_7 вимог ПДР, а саме:

п. 1.5 б) ПДР – дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Особа, яка створила такі умови, зобов`язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити підрозділ міліції, власника дороги або уповноважений ним орган;

п. 2.9 а) ПДР – водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин;

п. 10.1 ПДР – перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

Оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, зокрема, показання свідків, висновки експертиз та пояснення експерта, суд правильно встановив, що отримані в судовому засіданні докази не підтверджують того, що в даній дорожньо-транспортній пригоді ОСОБА_7 порушив вимоги п.п. 2.9 а), 1.5, 10.1 ПДР і що саме порушення останнім цих вимог стало причиною наїзду на ОСОБА_11 та знаходяться в причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті потерпілого.

Зокрема, суд дослідив та дав належну оцінку показанням свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 про те, що між ОСОБА_11 та ОСОБА_7 виникла сварка, яка переросла у бійку, а далі, коли останній, керуючи автомобілем "ВАЗ-21051" розпочав рух, потерпілий його наздогнав, зачепившись за багажник автомобіля; як саме відбулась дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої загинув ОСОБА_11 , свідки не бачили. Крім того, свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17 вказували, що ОСОБА_11 , учепившись за багажник автомобіля, намагався вдарити ОСОБА_7 .

Про ці ж обставини зазначав ОСОБА_7 , зокрема про те, що ОСОБА_11 до нього чіплявся, між ними виникла бійка, а коли він вирішив на своєму автомобілі "ВАЗ-21051" поїхати та розпочав рух, ОСОБА_11 , погрожуючи застосуванням фізичного насильства, заплигнув на багажник автомобіля і так деякий час їхав, поки їх не наздогнав автомобіль, яким керував ОСОБА_13 . Після того як він зупинився, ОСОБА_11 зліз з багажника і, підійшовши до нього, через відкрите водійське вікно почав завдавати йому удари в обличчя і тулуб. Потерпілого відтягували, намагаючись не дати йому продовжувати бійку. Потім йому крикнули, щоб він їхав. Розпочав рух, проїхавши декілька метрів, побачив, що ОСОБА_11 на бігу знову вчепився за багажник автомобіля і продовжував через відкрите вікно завдавати йому удари. Будучи наляканим, намагався однією рукою захиститися від ударів ОСОБА_11 , а іншою керував автомобілем. Через деякий час побачив світло фар зустрічного автомобіля і в момент, коли він порівнявся із зустрічним транспортом, ОСОБА_11 відстав від автомобіля.

Крім того, суд послався у вироку на дані висновку повторної судової автотехнічної експертизи № 553-16 від 9 червня 2017 року, згідно з яким у цій дорожній ситуації водій автомобіля "ВАЗ-21051" ОСОБА_7 для забезпечення належного рівня безпеки перед початком руху транспортного засобу повинен був діяти у відповідності до вимог п. 10.1 ПДР. Водночас, як вказано в мотивувальній частині висновку, поновлення руху автомобіля "ВАЗ-21051" не створило перешкод для інших учасників руху та не призвело до наїзду на осіб, які перебували поблизу даного транспортного засобу. Крім того, вирішення питання, чи мав водій ОСОБА_7 технічну можливість запобігти настання дорожньо-транспортної пригоди, коли стався наїзд автомобіля "ЗАЗ-1102" на потерпілого ОСОБА_11 , який перебував на проїзній частині, в конфліктній ситуації виходить за межі компетенції судової автотехнічної експертизи. Вирішення питання, чи мав водій автомобіля "ВАЗ-21051" технічну можливість запобігти настання події, що розглядається, виконанням вимог п. 1.5 ПДР, не потребує спеціальних технічних знань і може бути вирішене судом самостійно.

З огляду на викладене, суд правильно встановив обставини кримінального провадження, вказавши, що як на початку, так і в ході руху ОСОБА_7 не порушував вимоги ПДР, зазначені в пред`явленому йому обвинуваченні, у зв`язку з чим визнав недоведеним й наявність причинного зв`язку між порушенням обвинуваченим ПДР і наслідками, що настали.

Наведене підтверджується тим, що на початок виконання водієм автомобіля "ВАЗ-21051" ОСОБА_7 маневру руху не існувало реальної загрози створення небезпеки для потерпілого з урахуванням відстані, на якій ОСОБА_11 знаходився, а також того, що потерпілий опинився біля автомобіля ОСОБА_7 вже в ході руху автомобіля останнього і ця обставина стороною обвинувачення не була спростована.

Крім того, слушними визнано доводи сторони захисту про перебування ОСОБА_7 в стані оборони, оскільки умисними діями ОСОБА_11 було створено небезпеку та перешкоду для руху автомобіля ОСОБА_7 , який керуючи автомобілем, мав перевагу руху та на законних підставах міг розраховувати на те, що будь-який пішохід буде проявляти обережність і не створювати перешкоди для руху.

Отже, як встановлено судом, продовження руху на автомобілі ОСОБА_7 обумовлювались тим, що він намагався уникнути посягання на його життя та здоров`я з боку ОСОБА_11 , і були спрямовані на негайне його припинення (оскільки це посягання вже було розпочате самим ОСОБА_11 ), а тому його відповідальність за порушення вимог ПДР в цій обстановці виключається.

Крім того, рішення суду про виправдання ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК є обґрунтованим ще й з огляду на те, що з наявних доказів неможливо встановити розташування ОСОБА_11 під час дорожньо-транспортної пригоди, а саме чи перебував потерпілий у момент наїзду на нього автомобілем "ЗАЗ 1102" з лівого боку автомобіля "ВАЗ-21051", утримуючись за багажник, чи вже знаходився поза автомобілем ОСОБА_7 на проїзній частині дороги.

А тому, враховуючи критерій доказування "поза розумним сумнівом", судами правильно встановлено недоведеність прямого причинного зв`язку між діями ОСОБА_7 та наслідками дорожньо-транспортної пригоди (смертю ОСОБА_11 ).

Спростовуючи обвинувачення, висунуте ОСОБА_7 , суд відповідно до вимог ст. 374 КПК зазначив у вироку підстави для виправдання обвинуваченого і навів мотиви, з яких відкинув докази обвинувачення, а тому доводи касаційних скарг прокурора та потерпілої про те, що висновкам автотехнічних експертиз не було надано належної оцінки, є безпідставними.

Також обґрунтованим є рішення суду про визнання недопустимим доказом протокол огляду від 24 травня 2012 року та висновки експерта за результатами дослідження речових доказів – чоловічої куртки та взуття.

Як зазначено судом, безпосередньо після ДТП вказана куртка не вилучалася в передбаченому КПК порядку, а була оглянута слідчим лише 24 травня 2012 року, тобто через шість місяців після ДТП, цьому речовому доказу не було забезпечено належне зберігання, яке б унеможливило сторонній доступ до нього. Водночас, як установив суд, в протоколі огляду куртки слідчим не зазначено про наявність на ній речовин голубого та білого кольору, хоча ці речовини було виявлено експертом при дослідженні куртки.

За таких обставин колегія суддів не може визнати слушними доводи касаційних скарг прокурора та потерпілої ОСОБА_6 про порушення судом вимог КПК унаслідок визнання цих доказів недопустимими.

Також пославшись на результати токсикохімічного дослідження, відповідно до якого в крові ОСОБА_7 не виявлено етилового алкоголю, суд з наведенням у вироку мотивів обґрунтовано вказав, що не знайшло свого підтвердження обвинувачення ОСОБА_7 у порушенні ним вимог п. 2.9 а) ПДР.

Отже, дослідивши всебічно, повно та неупереджено всі обставини кримінального провадження, оцінивши кожний доказ за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК, суд з дотриманням встановлених у ст. ст. 7, 17, 22, 26 цього Кодексу засад презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності й диспозитивності кримінального провадження обґрунтовано визнав ОСОБА_7 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдав його за ч. 2 ст. 286 КК, визнавши недоведеним, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370, 373 і 374 КПК.

Суд апеляційної інстанції належно перевірив доводи апеляційних скарг прокурора, потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_20 , дав на них вичерпні відповіді,зазначив мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими керувався. З наведеними в ухвалі апеляційного суду підставами, з яких апеляційні скарги прокурора та потерпілих визнано необґрунтованими, погоджується й колегія суддів касаційної інстанції.

Ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_7 відповідає вимогам ст. ст. 370 і 419 КПК.

Доводи касаційної скарги потерпілої ОСОБА_6 про істотне порушення вимог КПК у зв`язку з позбавленням права на відвід, оскільки суд не повідомив про заміну секретаря судового засідання, є безпідставними.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на початку судового розгляду сторони отримали пам`ятки про права та обов`язки, суд оголосив склад суду та роз`яснив право на відвід складу суду, секретарю судового засідання, прокурору. Відтак та обставина, що в подальшому суд при заміні секретаря судового засідання не роз`яснив таке право повторно, не позбавляло сторонам можливості заявити відвід заміненому секретарю за наявності відповідних підстав, але цим правом учасники судового провадження не скористались.

Також безпідставними є доводи потерпілої ОСОБА_6 про істотне порушення вимог КПК у зв`язку з тим, що відсутній журнал судового засідання та аудіозапис судового засідання за 8 грудня 2015 року, оскільки вказаний журнал судового засідання міститься в матеріалах кримінального провадження (т. 5, а.п. 101).

Крім того, з журналу судового засідання від 8 жовтня 2015 року вбачається, що в цьому судовому засіданні не з`явилися цивільні відповідачі та їх представник, а від захисника ОСОБА_9 надійшло клопотання про відкладення розгляду кримінального провадження на іншу дату, в зв`язку з чим слухання справи було відкладено до 23 грудня 2015 року.

З огляду на викладене та виходячи з положень ст. 107 КПК, відсутність у матеріалах провадження аудіозапису за 8 грудня 2015 року судового засідання Каховського міськрайонного суду Херсонської області, про що вказує потерпіла ОСОБА_6 , не вплинуло на законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення.

Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено.

А тому колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги прокурора та потерпілої залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441–442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Вирок Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 26 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 17 травня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та потерпілої ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                                          ОСОБА_2                                         ОСОБА_3