Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 759/10860/16-к

провадження № 51-550 км 18

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої                                                             ОСОБА_1 ,

суддів                                                                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                          ОСОБА_4 ,

засудженого                                                          ОСОБА_5 ,

захисника                                                             ОСОБА_6 ,

прокурора                                                              ОСОБА_7 ,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 на вирок Апеляційного суду м. Києва від 27 вересня 2017 року у кримінальномупровадженні щодо

ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця м. Новодружеська Луганської області,

жителя АДРЕСА_1 ,

судимого за вироком Новоайдарського районного

суду Луганської області від 8 червня 2011 року

за ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України

(далі – КК) до покарання у виді позбавлення

волі на строк 3 роки із застосуванням ст. 104 КК

з іспитовим строком тривалістю 2 роки, який 2 квітня

2012 року було скасовано Сєвєродонецьким міським

судом Донецької області, звільненого 21 липня

2015 року після відбуття строку покарання,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.

Короткий зміст вироку суду першої інстанції, оскарженого судового рішення та встановлені фактичні обставини

За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 31 серпня 2016 року ОСОБА_5 було засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_5 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього виконання обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.

Судом ОСОБА_5 визнано винуватим у відкритому викраденні чужого майна, вчиненому повторно за обставин, викладених у вироку.

Як установив місцевий суд, 5 липня 2016 року приблизно о 17:30 неподалік вул. Ірпінської, 69 у м. Києві ОСОБА_5 зірвав із шиї ОСОБА_9 золотий ланцюжок із хрестиком загальною вартістю 21 000 грн, після чого зник з місця вчинення злочину.

Апеляційний суд м. Києва, задовольнивши частково апеляцію прокурора, 27 вересня 2017 року скасував вирок місцевого суду в частині звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК і постановив свій вирок, яким визнав ОСОБА_5 засудженим за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), змінити вирок апеляційного суду, пом`якшити призначене ОСОБА_5 покарання, застосувавши до засудженого ст. 75 КК. Суть доводів захисника зводиться до того, що суд апеляційної інстанції всупереч законодавчим приписам не врахував повною мірою особи ОСОБА_5 , пом`якшуючих покарання обставин, думки потерпілої, внаслідок чого призначив засудженому несправедливий через суворість захід примусу, який належить відбувати реально. За твердженням скаржника, висновок апеляційного суду про неправильне застосування місцевим судом інституту умовного звільнення є необґрунтованим.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу; прокурор заперечив проти задоволення касаційних вимог сторони захисту.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія судів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає вирок апеляційного суду в межах касаційної скарги, в якій не заперечується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину проти власності та правильність юридично – правової оцінки діяння за ч. 2 ст. 186 КК.

Доводи захисника про надмірну суворість обраного засудженому заходу примусу не можна визнати прийнятними.

Відповідно до приписів статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для                  її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Як випливає зі змісту ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що виходячи          з тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.

У цьому кримінальному провадженні, як убачається з його матеріалів, саме наведеними законодавчими приписами керувався апеляційний суд при виборі засудженому заходу примусу та порядку його відбування.

Як убачається з матеріалів провадження, прокурор, не погодившись із вироком місцевого суду, оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій скарзі сторона обвинувачення, наводячи конкретні доводи, просила скасувати згадане рішення через м`якість призначеного із застосуванням ст. 75 КК  покарання і постановити новий вирок, яким обрати засудженому захід примусу, що належить відбувати реально.

Суд апеляційної інстанції, ретельно перевіривши доводи прокурора, дійшов умотивованого висновку про неможливість досягти мети покарання без ізоляції засудженого від суспільства. Тому вказаний суд визнав рішення місцевого суду про застосування ст. 75 КК неправильним, а призначений ОСОБА_5 захід примусу – м`яким.

Скасовуючи вирок місцевого суду в частині звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК й ухвалюючи новий, апеляційний суд разом зі ступенем тяжкості злочину врахував те, що ОСОБА_5 раніше судимий за тяжке корисливе кримінальне правопорушення, при застосуванні до нього інституту умовного звільнення не виправдав довіри, на шлях виправлення не став – навпаки, після звільнення з місць позбавлення волі через короткий проміжок часу вчинив грабіж.

З огляду на ці обставини в їх поєднанні з  характером суспільно небезпечних дій засудженого апеляційний суд обґрунтовано вирішив,  що виправлення ОСОБА_5 і попередження нових злочинів є неможливим без ізоляції від суспільства.

Водночас фактично не залишилися поза увагою апеляційного суду й усі інші дані про особу винного,  пом`якшуючі обставини, зокрема визнання ОСОБА_5 вини, його щире каяття й відшкодування завданого збитку. Зважаючи на  зазначене, суд апеляційної інстанції погодився з рішенням місцевого суду про достатність покарання, призначеного за розміром у мінімальних межах санкції  ч. 2 ст. 186 КК.

Правових підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість немає, а доводи скаржника про протилежне є непереконливими та неприйнятними.

Таким чином, колегія судів не вбачає підстав для пом`якшення засудженому покарання і застосування до нього ст. 75 КК, про що йдеться в поданій захисником касаційній скарзі.

Істотних порушень норм права, які були би безумовними підставами для скасування або зміни оспорюваного вироку під час касаційного розгляду кримінального провадження,  не встановлено.

Тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів

у х в а л и л а:

Вирок Апеляційного суду м. Києва від 27 вересня 2017 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 – без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_2                                              ОСОБА_1                              ОСОБА_3