Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

18 квітня 2019 року

м. Київ

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча                                                  ОСОБА_1 ,

судді:                                                ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

секретар судового засідання   ОСОБА_4 ,

учасники судового провадження:

прокурор                                         ОСОБА_5 ,

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2018 рокуу кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040230001872, стосовно

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого за ст. 309 ч. 2, ст. 186 ч. 3 Кримінального кодексу України (далі – КК України),

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинуваченого за ст. 186 ч. 3 КК України.

1. Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

Захисник ОСОБА_6 у касаційній скарзі виклав вимогу до суду касаційної інстанції про зміну вироку апеляційного суду стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 та призначення останньому менш суворого покарання, аніж те, що призначено апеляційним судом, яке вважає слід визначити за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України у виді позбавлення волі на строк чотири роки один місяць. Стверджує також, що апеляційним судом не дотримано вимог ст. 420 КПК України, оскільки вирок суду не містить належних мотивів та відповідних підстав, з яких скаргу прокурора щодо невідповідності призначеного покарання внаслідок м`якості було визнано обґрунтованою.

Захисник ОСОБА_7 у касаційній скарзі виклав вимогу до суду касаційної інстанції про скасування вироку апеляційного суду стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, оскільки вважає, що апеляційним судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, тобто не застосовано закон, який підлягав застосуванню та водночас був правильно застосований судом першої інстанції, а саме положень ст. 75 КК України. Аналогічно стверджує, що апеляційним судом не дотримано вимог ст. 420 КПК України, оскільки вирок суду не містить належних мотивів та відповідних підстав, з яких скаргу прокурора щодо невідповідності призначеного покарання внаслідок м`якості було визнано обґрунтованою.

У запереченні на касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 , захисник ОСОБА_6 просить задовольнити її частково, не скасовуючи вирок апеляційного суду, а змінивши його в частині призначеного покарання обом обвинуваченим, що не буде погіршувати їх правового становища, як фактично про це порушив питання захисник в інтересах ОСОБА_8 .

2. Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

2.1 Суд першої інстанції

За вироком Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 травня 2018 року засуджено:

– ОСОБА_8 за ст. 309 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки; за ст. 186 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки. На підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_8 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю три роки, з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України;

– ОСОБА_9 за ст. 186 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 вересня 2017 року та остаточно ОСОБА_9 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки один місяць.

Також вирішено долю речових доказів.

2.2 Суд апеляційної інстанції, рішення якого оскаржується

Вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2018 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, вирок Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 травня 2018 року стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в частині призначеного їм покарання скасовано.

ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за ст. 309 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки; за ст. 186 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки. На підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_8 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки.

ОСОБА_9 визнано винуватим та засуджено за ст. 186 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки два місяці. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 вересня 2017 року та остаточно ОСОБА_9 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки шість місяців.

У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

2.3 Обставини у кримінальному провадженні, встановлені судами

17 жовтня 2017 року приблизно о 14:05 ОСОБА_8 , знаходячись поблизу буд. № 202-а на вул. Українській Центрально-Міського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, був зупинений працівниками поліції, на законну вимогу яких, у присутності двох понятих, із лівої кишені куртки, одягненої на ньому, дістав та передав для огляду один медичний шприц, об`ємом 5,0 мл, що був заповнений до позначки 2,0 мл із наявною у ньому прозорою рідиною, яка згідно з висновком експерта від 11 грудня 2017 року № 1/8.6/3930 містить наркотичний засіб – метадон, що віднесено до наркотичних засобів, обіг яких обмежено. Таким чином, загальна маса вилученого у ОСОБА_8 наркотичного засобу метадон становить 0,0477 г, який останній незаконно придбав та зберігав при собі для особистого вживання без мети збуту.

Такі дії ОСОБА_8 кваліфіковано судом за ст. 309 ч. 3 КК України як незаконне виготовлення, зберігання та перевезення наркотичних засобів без мети збуту, вчинене повторно.

Крім того, 03 січня 2018 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , діючи умисно, повторно, маючи намір, спрямований на таємне викрадення чужого майна, поєднаного з проникнення до сховища та обернення його на свою користь, вступили між собою напередодні у злочинний зговір, направлений на таємне викрадення металевих виробів, що знаходяться на території домоволодіння АДРЕСА_1 . Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, поєднаного із проникненням до сховища, разом підійшли до вказаного домоволодіння, де ОСОБА_9 переліз через паркан, яким огороджена територія цього домоволодіння, тобто таким способом незаконно потрапив на його територію, звідки спільно викрали майно, що належить потерпілій ОСОБА_10 , вартість якого відповідно до висновку судово-товарознавчої експертизи від 24 січня 2018 року № 320 складає 571,59 грн. Втім, в цей час були викриті на місці власницею домоволодіння ОСОБА_10 , яка стала вимагати від них повернути викрадене належне їй майно. Разом з тим, ОСОБА_8 разом із ОСОБА_9 , незважаючи на те, що були помічені потерпілою, усвідомлюючи, що їх дії є явними для власника майна, не реагуючи на її законні вимоги, діючи умисно, з корисливих мотивів та реалізуючи свій злочинний намір, направлений на відкрите викрадення чужого майна, поєднаного із проникненням до сховища, утримуючи при собі викрадені металеві труби з місця вчинення злочину зникли, розпорядившись ними за власним розсудом, тим самим завдали потерпілій ОСОБА_10 матеріальної шкоди на загальну суму 571,59 грн.

Вказані дії ОСОБА_8 та ОСОБА_9 кваліфіковано судом за ст. 186 ч. 3 КК України як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаного із проникненням у сховище, вчинене за попередньою змовою групою осіб, повторно.

3. Доводи інших учасників судового провадження

Прокурор у засіданні касаційного суду заперечував проти доводів касаційних скарг захисників.

4. Джерела права й акти їх застосування

4.1 Кримінальний процесуальний кодекс України

4.1.1 Стаття 370. Законність, обґрунтованість і вмотивованість судового рішення

Частина 1. Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

4.1.2 Стаття 420. Вирок, ухвала про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру суду апеляційної інстанції

Частина 2. Вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

5. Мотиви та висновки Верховного Суду

5.1 Щодо меж касаційного розгляду

Висновки суду про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ст. 309 ч. 2, ст. 186 ч. 3 КК України, та ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 186 ч. 3 КК України, як і кваліфікація дій за вказаним законом у касаційних скаргах не оспорюються.

Розгляд касаційних скарг Суд здійснює в частині дотримання апеляційним судом правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування положень ст. 75 КК України, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особам винних внаслідок суворості.

5.1 Щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання

Доводи, наведені у касаційних скаргах захисників, щодо невідповідності призначеного апеляційним судом покарання тяжкості вчиненого злочину та особам винних через суворість, Суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Щодо покарання обвинуваченому ОСОБА_8 .

Суд першої інстанції, ухвалюючи вирок стосовно ОСОБА_8 при призначенні покарання останньому зазначив, що вчинені ним злочини є відповідно злочином середньої тяжкості та тяжким. У вироку суд навів  дані про особу винного, який раніше неодноразово судимий, не перебуває під наглядом лікаря-психіатра, перебуває під диспансерним наглядом лікаря-нарколога з 2012 року, добровільно пройшов курс лікування від наркозалежності, працює, за місцем проживання характеризується позитивно, має хвору матір, яка є інвалідом ІІІ групи.

Обставинами, які пом`якшують покарання, суд визнав щире каяття, визнання вини, активне сприяння розкриттю злочину.

Обставиною, яка обтяжує покарання, суд визнав рецидив злочину.

Також орган пробації Покровського районного сектору уповноваженого органу з питань пробації м. Кривого Рогу ПС МРУ ПВКПП за наслідками вивчення особи обвинуваченого ОСОБА_8 , його способу життя, історію правопорушень, вважає, що виправлення ОСОБА_8 без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк неможливе та становитиме високу небезпеку для суспільства.

Але при цьому суд дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, звільнивши від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Щодо покарання обвинуваченому ОСОБА_9 .

Суд першої інстанції, ухвалюючи вирок стосовно ОСОБА_9 при призначенні покарання останньому, зазначив, що вчинений ним злочин є тяжким. У вироку суд навів  дані про особу винного, який раніше судимий, вчинив новий злочин під час іспитового строку за попереднім вироком, не перебуває під наглядом лікаря-психіатра, перебуває під диспансерним наглядом лікаря-нарколога з 2006 року, не працює, за місцем проживання характеризується позитивно.

Обставинами, які пом`якшують покарання, суд визнав щире каяття, визнання вини, активне сприяння розкриттю злочину.

Обставиною, яка обтяжує покарання, суд визнав рецидив злочину.

Також орган пробації Центрально-Міського районного сектору уповноваженого органу з питань пробації м. Кривого Рогу ПС МРУ ПВКПП за наслідками вивчення особи обвинуваченого ОСОБА_9 , його способу життя, а також дуже високу ймовірність вчинення повторного правопорушення вважає, що виправлення ОСОБА_9 без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк становитиме небезпеку для суспільства та окремих осіб.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку про достатність й співмірність призначеного покарання в мінімальних межах санкції статті, за якою визнав винним ОСОБА_9 , тобто до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки, та за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України, приєднавши до покарання за цим вироком один місяць позбавлення волі.

На вказаний вирок суду першої інстанції апеляційну скаргу було подано прокурором щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності покарання внаслідок м`якості обвинуваченому ОСОБА_8 та необхідності призначення більш суворого покарання обвинуваченому ОСОБА_9 .

Апеляційний розгляд проведено відповідно до положень кримінального процесуального закону. Вирок апеляційного суду відповідає вимогам ст. 420 КПК України, оскільки містить належне обґрунтування, із викладенням достатньо чітких й зрозумілих мотивів прийнятого рішення, з якими Суд погоджується.

Апеляційним судом обґрунтовано зауважено, що суд першої інстанції хоча й вказав на тяжкість вчинених злочинів ОСОБА_8 та даним про його особу, але не врахував цього повного мірою, що призвело до необґрунтованого висновку про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства на підставі положень ст. 75 КК України. Апеляційним судом обґрунтовано взято до уваги висновок органу пробації за наслідками вивчення особи обвинуваченого ОСОБА_8 , зокрема те, що його виправлення без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк є неможливим та становитиме високу небезпеку для суспільства.

Отже, за вчинені ОСОБА_8 середньої тяжкості та тяжкий злочини, враховуючи дані про його особу, які не характеризують його позитивно, за встановленої судом обставини, яка обтяжує покарання, небажання стати на шлях виправлення, сталої злочинної поведінки останнього, призначене йому апеляційним судом покарання в мінімальних межах санкції статей, без застосування положень ст. 75 КК України, не свідчить про очевидну невідповідність такого покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість.

Крім того, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_9 , апеляційний суд дійшов правильного висновку про необхідність збільшення строку цього покарання. Враховуючи, що санкція за ст. 186 ч. 3 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від чотирьох до восьми років, в межах якої суд, дотримуючись загальних засад призначення покарання, може його визначити, то збільшення апеляційним судом строку покарання з чотирьох років позбавлення волі до чотирьох років двох місяців позбавлення волі та приєднання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України не одного, а чотирьох місяців позбавлення волі, не свідчить про суттєве погіршення правового становища обвинуваченого, як про це стверджує захисник у касаційній скарзі. Для ухвалення такого рішення про погіршення правового становища винної особи апеляційний суд мав обґрунтовані підстави, наведені ним у вироку, зокрема судом повною мірою враховано тяжкість вчиненого злочину, що є тяжким, дані про його особу, який вчинив злочин під час іспитового строку, обставина, яка обтяжує покарання, мотивований висновок органу пробації.

Під час касаційного розгляду Суд не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та невідповідності призначеного покарання ОСОБА_8 та ОСОБА_9 тяжкості кримінальних правопорушень й особам засуджених через суворість, тому підстави, передбачені ст. 438 КПК України, для скасування судового рішення та задоволення касаційних скарг відсутні.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Касаційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2018 рокустосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                   ОСОБА_2                               ОСОБА_3