Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

18 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 522/19917|14-к

провадження № 51-1153км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                       ОСОБА_1 ,

суддів                                    ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                          ОСОБА_4 ,

прокурора                                                              ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника Генерального прокурора України ОСОБА_6 на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14 листопада 2017 року в кримінальному провадженні № 42014000000000183 щодо

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Умань Черкаської області, жителя АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Приморського районного суду м. Одеси від 13 червня 2017 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування, призначеного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік і покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 листопада 2017 року апеляційні скарги прокурора та захисника ОСОБА_8 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду –без змін.

Як установив місцевий суд, ОСОБА_7 , працюючи з 24 травня 2013 року на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах другого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів в Одеській області, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, переслідуючи корисливий мотив, шахрайським шляхом, 23 квітня 2014 року заволодів грошовими коштами ОСОБА_9 в сумі 350 000 грн, що на день вчинення кримінального правопорушення в двісті п`ятдесят і більше разів перевищувало неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що є великим розміром.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі з доповненнями прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.

Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції, залишаючи вирок місцевого суду без змін, належним чином не перевірив і не врахував усіх доводів апеляційної скарги, зокрема того, що засуджений вчинив тяжкий злочин корисливого характеру, перебуваючи на посаді в правоохоронному органі, своєї вини у вчиненому злочині не визнав, щиро не розкаявся, не сприяв слідству та всіляко намагався уникнути передбаченого законом покарання. Крім того, вказує на те, що суд апеляційної інстанції в ухвалі не спростував всіх доводів апеляційної скарги прокурора та ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

В письмовому клопотанні, поданому до суду касаційної інстанції, захисник ОСОБА_8 просить закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 та звільнити засудженого від відбування покарання у зв`язку із закінченням строку випробування, призначеного вироком Приморського районного суду м. Одеси від 13 червня 2017 року.

Позиції інших учасників судового провадження

У письмових запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_7 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення – без зміни.

Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу обґрунтованою, просила її задовольнити, скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у межах касаційної скарги.

Правильність встановлених фактичних обставин кримінального провадження, доведеність винуватості та юридична кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 190 КК України у касаційній скарзі прокурора не оскаржуються.

Що стосується доводів прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність через безпідставне звільнення засудженого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, то вони є обґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 419 КПК України в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Вказаних вимог кримінального процесуального закону суд апеляційної інстанції не виконав.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Положенням ч. 1 ст. 75 КК України визначено, що, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з мотивувальної частини ухвали, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін вирок суду першої інстанції, яким ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, відповідно до вимог зазначеної статті врахував характер та ступінь суспільної небезпеки скоєного кримінального правопорушення, його позитивну характеристику і те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності. Приймаючи до уваги ці обставини, суд прийшов до висновку про можливість виправлення ОСОБА_7 без реального відбування покарання зі встановленням іспитового строку на підставі ст. 75 КК України.

Не погоджуючись із указаним рішенням, прокурор оскаржив вирок місцевого суду до апеляційного суду та просив скасувати його й ухвалити новий вирок у зв`язку з неправильним застосуванням до ОСОБА_7 ст. 75 КК України, оскільки місцевий суд не в достатній мірі врахував тяжкість вчиненого злочину та те, що ОСОБА_7 під час вчинення злочину займав відповідальне становище, вину у вчиненому злочині не визнав.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, відмовляючи прокурору в задоволенні його апеляційної скарги, не навів мотивів, з яких визнав наведені у скарзі доводи необґрунтованими, а лише послався на врахування місцевим судом ступеню тяжкості вчиненого злочину, даних про особу засудженого, наявність пом`якшуючих покарання обставин - позитивної характеристики та першу судимість ОСОБА_7 .

При цьому суд апеляційної інстанції в достатній мірі не врахував тяжкість вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, дані про особу ОСОБА_7 , який вину у вчиненому злочині не визнав.

Таким чином, висновки суду про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням суперечать принципу справедливості покарання і не відповідають його меті виправлення засудженого та запобігання вчиненню ним нових злочинів.

Застосовуючи положення ст. 75 КК України, суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України), тому на підставі пункту 2 ч. 1 ст. 438 КПК України ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суд має врахувати наведене в цій постанові та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

За умови підтвердження обсягу обвинувачення ОСОБА_7 і за відсутності інших обставин, які відповідно до вимог закону можуть істотно вплинути на висновки суду щодо виду та розміру покарання, застосування положень ст. 75 КК України слід вважати необґрунтованим.

Що стосується вимог захисника про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 в порядку ст. 440 КПК України, то вони є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки стороною захисту в своєму клопотанні не наводяться передбачені законом підстави для закриття кримінального провадження в розумінні ст. 284 КПК України.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Відмовити у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_7 про закриття кримінального провадження та звільнення засудженого від відбування покарання у зв`язку із закінченням строку випробування, призначеного вироком Приморського районного суду м. Одеси від 13 червня 2017 року.

Касаційну скаргу заступника Генерального прокурора України ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14 листопада 2017 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й  оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                         ОСОБА_2                                    ОСОБА_3