Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

11 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 310/4807/17

провадження № 51-8024 км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                    ОСОБА_1 ,

суддів                                                 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання      ОСОБА_4 ,

прокурора                                           ОСОБА_5 ,

засудженого                                     ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

захисника                                          ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні  скарги засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 на вирок  Апеляційного суду Запорізької області від 07 травня 2018 року  у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за  №12017080130002362,  за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та  жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу, 03 лютого 2017 року  Бердянським міськрайонним судом Запорізької області  за ч.2 ст.185, ч.4 ст.70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 1 місяця; 06 березня 2017 року звільнений по відбуттю строку покарання;

у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого  ч.3 ст.15 ч.3 ст.185  КК  України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від  27 грудня 2017 року ОСОБА_6 засуджено за ч.3 ст.15 ч.3 ст.185  КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 3 роки, із покладенням на нього обов`язків передбачених ст.76 КК України.

Вирішено питання про речові докази у провадженні.

Вироком Апеляційного суду Запорізької  області від 07 травня 2018 року вирок місцевого суду скасовано в частині призначеного покарання, ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_6 призначено покарання за ч.3 ст.15 ч.3 ст.185  КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Строк відбуття покарання ОСОБА_6  ухвалено рахувати з дня його фактичного затримання.

У строк покарання зараховано строк перебування під вартою з 23 червня 2017 року по 27 грудня 2017 року включно.

В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_6 визнаний винуватим у тому, що він, повторно,   23 червня 2017 року  приблизно о 12:00 годині,    проник у приміщення будинку АДРЕСА_2 , звідки намагався викрасти ноутбук "Samsung NP 300 E5C-SOPRV", мобільний телефон "Lenovo A1010" з сім-картою мобільного оператора "Vodafone UA" та картою - пам`яті на 16 Гб, загальна вартість яких становить  5500 грн., однак не зміг довести свій злочинний намір до кінця з причин, які не залежали від його волі, оскільки був помічений малолітнім ОСОБА_8 .

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить змінити вирок суду апеляційної інстанції та звільнити його від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що приймаючи рішення під час апеляційної процедури, суд в достатній мірі не врахував  даних про його особу, ставлення до вчиненого, позицію потерпілої, наявність пом`якшуючих обставин, перебування на його утриманні малолітнього сина, тому безпідставно дійшов висновку про необхідність реального відбування призначення покарання.

Доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_9 є аналогічними.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений та захисник вимоги касаційних скарг підтримали в повному обсязі та просили задовольнити.

Прокурор в суді касаційної інстанції заперечив проти задоволення скарг сторони захисту.

Мотиви суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Положеннями статті 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виправлення , як мета покарання  це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого – це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки обставин конкретної   справи .

Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що пом`якшують та обтяжують його.

Загальні засади призначення покарання зобов`язують суд мотивувати у вироку призначене покарання і вимагають, щоб були наведені підстави обрання судом його відповідної міри. При цьому суд може посилатися у вироку лише на ті обставини, які були предметом дослідження і підтверджені в судовому засіданні. Будь-яка з обставин, що пом`якшує чи обтяжує покарання враховується за умови, що цю обставину було дійсно встановлено, її може бути покладено в основу вироку і включено до мотивування призначеного судом покарання. При цьому кожна з обставин, що пом`якшує або обтяжує покарання, не може розглядатися ізольовано тому,  що  одні обставини підкріплюють чи нейтралізують інші або виступають як більш чи, навпаки, менш вагомі. Суд враховує всі  обставини в їх сукупності, що є підставою обрання судом конкретної міри покарання.

Відповідно до ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Апеляційний суд звернув увагу на те, що звільняючи ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, місцевий  суд належним чином не вмотивував, які саме обставини справи та дані про особу винного дають підстави для висновку про можливість його виправлення та перевиховання без ізоляції від суспільства.

Скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, постановляючи свій вирок та призначаючи покарання у виді позбавлення  волі, суд апеляційної інстанції зазначив, що   ОСОБА_6   неодноразово судимий  за вчинення корисливих злочинів проти власності, відбував покарання у виді позбавлення волі,   06 березня 2017 року, звільнившись з місць позбавлення волі в останній раз, по відбуттю строку покарання, належних висновків для себе не зробив , а навпаки, 23 червня 2017 року ( менш ніж через чотири місяці), вчинив новий умисний корисливий тяжкий злочин.  Вказані обставини свідчать про те, що  призначення ОСОБА_6 навіть найсуворішого виду покарання  - у виді позбавлення волі , не було дієвим, адже мета покарання не досягнута.

Крім того, апеляційний суд врахував, що ОСОБА_6 свою вину на стадії досудового слідства не визнавав, заперечував факт  намагання вчинити крадіжку, поєднану з проникненням у житло, і лише в останньому судовому засіданні  частково визнав свою винуватість, що не може свідчити про його  щире каяття.

Суд звертає увагу, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Також колегія суддів взяла до уваги те, що ОСОБА_6 посередньо характеризується  за місцем проживання , перебуває на обліку у лікаря-нарколога з діагнозом "психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання опіатів",   те, що його малолітньому синові, який має статус дитини, що позбавлена батьківського піклування,  призначено опікуном іншу особу.

З урахуванням усіх встановлених обставин, в тому числі і  тих, на які посилаються у своїх скаргах засуджений та його захисник, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення   засудженого в умовах ізоляції від суспільства, призначивши покарання за ч.3 ст.15 ч.3 ст.185  КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На думку колегії суддів, призначене апеляційним судом покарання є законним, справедливим, воно сприятиме виправленню ОСОБА_6 та попередженню вчинення ним нових злочинів. Підстав для його пом`якшення, та застосування ст. 75 КК України, як про це йдеться у касаційних скаргах, не вбачається.

Суд вважає, що саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде становити "особистий надмірний тягар для особи" та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 420, 374 КПК України і підстави вважати його невмотивованим, відсутні.

Доводи касаційних скарг і матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни або скасування вироку апеляційного суду, а тому підстав для задоволення касаційних скарг немає.

З огляду на викладене та керуючись статтями 434, 436, 438, 441,442 КПК України, Суд вважає, що  оскаржуване судове рішення  слід  залишити без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Вирок  Апеляційного суду Запорізької області від 07 травня 2018 року  щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого та  захисника  – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                           ОСОБА_2                                      ОСОБА_10